Пацан сказал - пацан не сделал. Пацан снова сказал...

"Можна обдурювати частину народу весь час, і весь народ – деякий час, але не можна обманювати весь народ весь час".
Авраам Лінкольн, 16-й президент США

Інколи, а точніше з кожним днем усе більше складається враження, що цинізм нинішньої влади не має меж.

Сьогодні Микола Азаров заявляє гордо, упевнено, проте, нажаль, непереконливо, що за 10 наступних років в Україні буде повністю вирішене "квартирне питання". А тижнем раніше президент Янукович пороздавав обіцянок, не мало не багато аж на 16 мільярдів.

Можливо, хтось таку над-активність наших політиків може списати на їх раптовий припадок добросовісності чи прихід весни. Проте, думаю, тут суть в іншому – вибори. Забули?

Щастям українських політиків є те, що в їхніх виборців, себто в більшості українців, коротка пам'ять. І вони цим користуються.

Із приходом нової передвиборчої кампанії звучать старі передвиборчі обіцянки.

Пропоную згадати, що нам обіцяли члени Партії регіонів у разі, якщо їх оберуть у парламент. У парламент їх обрали. А як вони виконують свої обіцянки?

Між іншим, передвиборча програма ПР вирізняється "конкретними" обіцянками.

Отже, найбільш цікаві моменти:

"Досягнення сучасних стандартів життя має стати основою національної ідеї, яка об'єднає всіх громадян".

Національної ідеї немає, так само як і немає обіцяного досягнення сучасних стандартів життя. Натомість у нас є молодь, яка не має можливості придбати, хоч би в кредит, собі житло, у нас є лідери опозиції, які сидять у в'язницях, у нас є патріотична молодь, яка оселилася в камерах спецприймальнків і СІЗО, є "оборотні в погонах", які на мирних акціях б'ють мирних громадян. А ще в нас є обмеження доступу до інформації, цензура й перешкоджання діяльності журналістам.

Єдиний і справді вартий подяки вчинок, що за свої роки зробила Партія регіонів і її засновник, а нині президент – це об'єднання України.

Вони її й справді об'єднали... Проти себе.

"Дякую".

"Ми захищаємо свободу слова й поширення інформації, завдяки чому є можливість самовираження та відстоювання думок, а в суспільстві існують механізми прозорості й суспільного контролю".

Ця теза мені здалася особливо цинічною. Пару тижнів тому, я отримала відмову на свій інформаційний запит до керівника Апарату ВР Валентина Зайчука. У запиті я просила надати мені список депутатів IV, V та VI скликання, які отримали квартири за державний рахунок. Я хотіла дізнатися, кому з наших колишніх і теперішніх "бідних і малозабезпечених" депутатів, держава за рахунок наших із вами податків купила квартиру. Отримала відмову.

Мені повідомили, що прізвища цих депутатів належать до конфіденційної інформації, поширення якої не допускається без згоди особи, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Проте вони забули, що дана інформація не може бути обмеженою в доступі, адже вона відноситься до інформації про розпорядження бюджетними коштами, що є відкритою.

Як виявилося, ми не маємо права знати, куди йдуть наші гроші – гроші платників податків, з яких отримують зарплати депутати, яких ми, громадяни України, наймаємо на роботу.

І, напевно, за трактуванням Партії регіонів, "свобода слова" – це коли в Донецьку журналістів, які знімали прострочені продукти, били по обличчю, ребрах і спині, намагалися розбити фотокамеру?

І свобода слова – це, коли директора державної резиденції "Залісся" Віктор Камінецький напав на журналістів ТВІ, коли ті спитали про те, чому на території держрезеденції замість закритої президентської бази відпочинку ще не створений відкритий для всіх громадян національний парк?.

А "можливість самовираження та відстоювання думок" – це коли активістів, які на Майдані роздавали презервативи із зображенням, яке нагадує нашого президента,засуджують до 15 діб адмінарешту?

Продовжувати?

"Дякую" за свободу слова.

"Молодь отримає нові можливості, які докорінно змінять її життя на краще".

Наприклад? Якісна й доступна освіта, хороші робочі місця, можливість для розвитку власного бізнесу? А може, житло?

Нинішня влада обрала доволі витончений спосіб фізичного винищення українців. Це не є концтабори, газові камери, розстріли чи заслання. Це – абсолютно новий рівень боротьби проти населення своєї ж країни.

Незаперечним доказом існування нової форми геноциду є відсутність взаємовигідних умов для держави й молоді на придбання доступного житла, а ще більше – небажання нинішньої влади реально вирішувати цю проблему.

Під час виборчих перегонів 2009 року, нинішній гарант Віктор Янукович говорив про 50 мільйонів громадян України вже в 2020 році. Припускаю, що він мав на увазі збільшення населення за рахунок міграції, бо шляхом природного приросту населення зараз це зробити неможливо. Адже саме через відсутність доступного житла українська молодь не наважується на одруження чи на народження дитини, а тим часом природний приріст населення, як і раніше, зменшується.

Елементарно пояснюється неможливість придбання молоддю власного житла. В Україні й надалі відсутні такі місця роботи, де молода людина може заробити на квартиру, навіть просто в кредит. Єдине виключення – стати власником бізнесу. Але чи під силу це хоча б половині?

Недоступність житла – це одна із причин, чому сьогодні понад 50% молодих людей мріють виїхати з України.

Тож, що є тими можливостями, які мають докорінно змінити життя молоді на краще?

"Дякую" за нові можливості.

"Використовуючи механізми фінансового лізингу, у 2008-2009 роках ми забезпечимо лікарні всіх рівнів необхідним медичним обладнанням".

Пропоную конкретний приклад. Вишгородська центральна районна лікарня – звичайна середньостатистична районна лікарня, у якої на сьогоднішній день є непрацюючий апарат для флюорографії, і немає навіть звичайного апарату УЗД. Там працюють на апараті, який "списаний" ще в травні минулого року.

У пологовому будинку немає апарату "штучної легені", який повинен бути в кожному такому відділенні. Та й те саме УЗД, яке теж повинно бути в пологовому – відсутнє.

Немає навіть ксероксу, а бланки довідок і звітності пишуться або від руки, або друкують на власному комп'ютері самі працівники в себе вдома.

Коли я останній раз звернулася в цю лікарню, мене із травмою коліна відправили робити УЗД у київську приватну клініку, а потім на операцію в обласну, де довелося купувати все – починаючи від рукавичок і вати, і закінчуючи скальпелем.

"Дякую" за безкоштовну медицину.

*   *   *

Думаю, цього достатньо, щоб побачити, скільки для теперішніх депутатів від ПР важить власна обіцянка.

Перше питання – чи повірить знову народ цьому?

І друге – чи понесе якусь відповідальність ПР за свої пусті обіцянки?

Бо народ, здається, уже сповна розплатився за свій вибір...

Катерина Аврамчук, УП