Убийство Евгения Щербаня. Кто скрывает правду?

Як би не намагалися деякі вчорашні очільники Генеральної прокуратури робити вигляд, що у справі екс-прем‘єр-міністра України Павла Лазаренка "немає ніякої політики", однак, майже за кожною новою "викривальною" публікацією про діяльність колишнього глави уряду так і проступають сліди політичного замовлення.

Не хочу зайвий раз уточнювати, кому й для чого нині знадобилося активно експлуатувати прізвище Лазаренка, бо це очевидно для кожного неупередженого читача. Мене цікавить інше питання: на що розраховують організатори цієї кампанії?

На те, що Лазаренко, перебуваючи у американській в‘язниці, не буде звертатися до суду, захищаючи честь і гідність від безпідставних звинувачень? Чи лише на те, що прив‘язка окремих українських політиків до прізвища "Лазаренко", автоматично звалить на них весь тягар того негативу, яким чисельні засоби масової інформації шельмували екс-прем‘єра протягом останніх 14 років?

Мені здавалося, що після публікації УП журналістського розслідування Сергія Лещенка "Убивство Євгена Щербаня. Чи платили Лазаренко з Тимошенко кіллерам?" не тільки в українському політикумі, а й в правоохоронних органах знайдуться люди, які поставлять під сумнів прокурорську версію часів Потебенька про те, що згадані вище особи могли бути причетні до найжахливіших злочинів.

Та коли я побачила у засобах масової інформації відверто агресивну реакцію на цю публікацію колишнього заступника Генерального прокурора Миколи Обіхода, а за ним і деяких народних депутатів та видань з орденоносним комсомольським минулим, відразу зрозуміла, що їх діями керує політична кон’юнктура, а не бажання встановити істину.

Хочу відразу підкреслити: я не політик, аби давати оцінку відверто тенденційним висловлюванням пана Обіхода, чи публічно звинувачувати колишнього заступника Генерального прокурора у виконанні політичного замовлення.

Однак, як адвокат, що не один рік працює з матеріалами Луганського судового процесу, на якому було засуджено убивць народного депутата України Євгена Щербаня, та притягнуто до відповідальності осіб, начебто причетних до вбивства Голови біржового комітету Міжбанківської валютної біржі Вадима Гетьмана, хотіла б звернути увагу на цілу низку деталей, що прямо вказують на надуманість версії стосовно замовлення цих злочинів колишнім прем‘єр-міністром Павлом Лазаренком.

Зрештою, сам Луганський суд, зваживши на бездоказовість звинувачень на адресу екс-прем‘єра, окремою постановою виключив його прізвище з резолютивної частини вироку.

Звісно, пан Обіход може сто разів повторити, що записи, зроблені колишнім працівником державної служби охорони у кабінеті президента Кучми, не можуть бути доказом у кримінальній справі, але проти зафіксованих на них очевидних фактів не попреш.

Зрештою, зафіксований на запису голос людини, що віддає пряму вказівку, як не крути, більш вагомий аргумент, ніж ті покази від четвертих осіб, що посилаються на якісь розповіді убитих членів бандитських угрупувань…

Низка записів, у тому числі й тих, що були оприлюднені сайтом "5 елемент" чітко доводять, що міф про причетність Лазаренка до замовних убивств був вигаданий в 2000 році у Генеральній прокуратурі під керівництвом Михайла Потебенька за прямою вказівкою Леоніда Кучми.

Саме напередодні приїзду до України американського президента Біла Клінтона Потебенько доповідав Кучмі про розроблений сценарій звинувачень Лазаренка у замовних убивствах, адже, за словами колишнього генпрокурора, "…ми создаєм тут (інформаційний) ефект і на Соєдіньонниє Штати сразу піде".

Причому провідну роль в реалізації цього плану відводилося Миколі Обіходу, який мав відповідати за формування "правильної" громадської думки.

Саме він мав створювати на телебаченні інформаційну завісу цієї оборудки Потебенька!

Даний фрагмент, до речі, був оприлюднений у 2005 році телеканалом "Інтер" у телефільмі "Право на відповідь", що вийшов в ефір згідно з рішенням Шевченківського суду столиці як спростування неправдивих даних, поширюваних Генпрокуратурою.

Розумію, через поважний вік пан Потебенько вже може й не пам‘ятати усіх обставин фальсифікації звинувачень проти Лазаренка. Але у Генеральній прокуратурі є сотні кваліфікованих співробітників, яким ніщо не заважає дослідити записи розмов у кабінеті Леоніда Кучми та переконатися, що під патронатом колишнього президента України працювала ціла машина з фабрикування кримінальних справ.

Зрештою, не так давно нинішній заступник Генерального прокурора Ренат Кузьмін висловлював зацікавленість у тому, аби записи розмов Кучми були залучені до матеріалів кримінальної справи, щоправда, тільки тієї, яка стосується обставин убивства журналіста Георгія Гонгадзе.

Тому хотіла б звернути увагу на низку деталей, які щонайменше роблять версію про замовлення Лазаренком найважчих злочинів дуже сумнівною, а головно – бездоказовою.

Зокрема, Обіход стверджує, що свідченням причетності колишнього прем‘єр-міністра Лазаренка до вбивства Щербаня є факт його зустрічі у середині 1995 року з так званим "кримінальним авторитетом" Олександром Мільченком.

Добре, припустимо, що така зустріч і справді відбулася. Але невже хтось може серйозно сприймати версію про те, що вбивство Євгена Щербаня, яке було вчинене аж у листопаді 1996 року, можна було замовити улітку 1995-го, коли Лазаренко ще навіть не працював в уряді?

Далі Микола Обіход стверджує, начебто під час тієї зустрічі Лазаренко говорив про якусь загрозу Юлії Тимошенко.

Однак, звідки колишньому заступникові Генерального прокурора могло спасти на думку, що у середині 1995 року загроза пані Тимошенко могла йти саме від народного депутата України Євгена Щербаня? Адже на той час "Єдиних енергетичних систем України" не було навіть у проекті, а корпорація "Український бензин" (КУБ), яку очолювала Тимошенко, постачала пально-мастильні матеріали лише аграрним підприємствам Дніпропетровщини та гірничо-збагачувальним комбінатам Криворіжжя.

Яке відношення на той час міг мати бізнес Тимошенко до очолюваної Щербанем донецької корпорації "Атон", діяльність якої не поширювалася за межі донецького регіону?

Чи може Лазаренкові якісь потойбічні сили напророкували потенційний бізнесовий конфлікт за півтора року наперед?

Що дає прокуратурі підстави стверджувати, що гроші переказані структурами бізнесмена Петра Кириченка на рахунки Олександра Мільченка та його дружини Наталії Снітко, були призначені для організації замовних вбивств?

Якими показами громадянина Кириченка чи інших осіб це доведено, адже в матеріалах американського суду й навіть у матеріалах Луганського процесу цього немає?

Чому панові Обіходу не видалося дивним те, що народного депутата було вбито на початку листопада 1996 року, а перший платіж від Кириченка надійшов на рахунки Мільченка та Снітко аж у червні 1997-го?

Невже ці кіллери були якимось Робін Гудами, яким не потрібні були гроші на закупівлю зброї, транспортних засобів, організацію спостереження за об‘єктом, відстежування його переміщень тощо? Та за таку прострочку платежу будь-який кіллер уже 10 разів убив би самого замовника!

Але ще більш дивним видається те, що Генеральна прокуратура України начебто й не намагалася з‘ясувати у яких комерційних структурах у 1995-1997 роках працювали громадяни Мільченко та Снітко, яким бізнесом вони займалися та які доходи отримували?

Якщо ГПУ й справді не намагалася встановити цієї важливої деталі, то виникає логічне запитання: з якої причини? Хоча у мене є серйозні підстави вважати, що у вітчизняних спецслужбах не у 2000-му, а значно раніше добре знали про чималі бізнесові активи Олександра Мільченка.

Однак слідство приховало цю інформацію, бо вона аж ніяк не вписується у версію Генеральної прокуратури про "кримінального авторитета" на прізвисько "Матрос", який, бачте, заробляв на прожиття посередництвом у організації найтяжчих злочинів.

Адже, завдання слідчого полягає не в тому, аби підтасувати факти і документи під наперед запрограмовану ціль, а в тому, щоб провести повне, всебічне і об‘єктивне розслідування з метою встановлення істини.

А істина полягає в тому, що жодного цента з рахунків громадян Мільченко та Снітко так і не було знято! То про яку плату за замовні вбивства може йти мова? Чи може особи, які вбивали Євгена Щербаня чи Вадима Гетьмана, належали до якоїсь гуманітарної організації, спроможної виконати подібні замовні злочини з якихось суто особистих симпатій?

Ще більше запитань у мене викликає багаторічне намагання пана Обіхода прив‘язати Павла Лазаренка до замовного вбивства Вадима Гетьмана. Мова навіть не про відсутність мотиву чи будь-яких вагомих доказів, а про значно страшніші речі.

Адже в Генеральній прокуратурі добре знають, що покарання за вбивство Гетьмана відбувають особи, які не мають ніякого відношення до цього злочину. Люди, які вели слідство у цій справі, пішли найкоротшим шляхом – знайшли осіб, які вже були ув‘язнені за інші протизаконні дії, й "підказали" одному засудженому взяти на себе цей злочин, звівши водночас наклеп і на своїх знайомих.

Тим паче, це зізнання аж ніяк не могло вплинути на суворість вироку.

Однак, пан Обіход мав би чудово розуміти, що покарання людей, які не були причетні до вбивства Вадима Гетьмана, означає одне: справа закрита, а справжні організатори та виконавці цього страшного злочину розгулюють на свободі!

Це означає, що засудивши непричетних до злочину людей, прокуратура фактично покриває злочинців! З якою метою це було зроблено? Для того, аби просто кинути ще одну тінь на Лазаренка? Чи може слідчі виконували чиюсь вказівку щодо прикриття у такий спосіб справжніх організаторів і виконавців цього злочину?

Ось чому замість того, аби демонструвати на шпальтах газет та електронних видань "грона праведного гніву", радила б колишньому заступникові Генерального прокурора чесно зізнатися у фальсифікації справи щодо розслідування вбивства Вадима Гетьмана.

Є у цій справі й інший моральний бік: громадяни Володченко, Косигін і Кулєв відбувають покарання за злочин, який вони не вчиняли. Тому нехай би ці люди несли свій хрест і спокутували перед Богом і людьми власні, а не чужі гріхи!

Євгенія Колодій, адвокат, для УП