Что будет с самым известным в Украине имением?

Нова епоха майнових стосунків в Україні ще тільки розпочинається. Ця епоха назагал ринкова. А по суті дика.

Певності тут значно менше, тим більше у порівнянні із заходом.

Тут ще є майже нічиє майно. Або тільки трохи чиєсь. Звідси усі ці туманні правила і привід власникам не спати вночі.

Тут змінити закон не набагато важче ніж змінити суддю господарського суду. Тут і владу змінити не дуже важко.

Тому всі знають про великі українські ризики пов’язані з нерухомим майном. А особливе нерухоме майно, яке особливо муляє людям очі, – несе особливі ризики.

Цікаво, чи знає про це володар найбільш відомого маєтку в Україні? Про це думалося, коли читав новий матеріал Сергія Лещенка про Межигір’я.

Пригадуєте колишню найбільш відому маєтність в Україні? "Криворіжсталь"? Як швидко нові вітри видули звідти "своїх" власників і принесли "чужих".

Мій сусід по дачному масиву, до речі, про ці ризики знає. Тому його будинок ззовні нефарбований, непоказний, біднуватий. Нові там лише німецька сантехніка, італійські меблі, телевізор з Америки. Думаю, він не один такий у підході до життя.

А тут такий розмах! Зі страусами і ротою охоронців. І всі про той розмах знають – з інтернету, з аерофотознімків. Знають і чухають потилицю.

Один з коментаторів до Лещенкової статті згадав про графа Потоцького – от будував граф, будував, а дісталося все це нам з вами. І тут так буде – хай будує. Знаємо, хто багатіє думкою…. Але заувага про Потоцького схожа на слушну.

В той самий юридичний спосіб, в який Межигір’я вилучили з державних територій, її в ті території можуть одного дня й залучити. Бо непорушність права на приватну власність в цій країні не така вже й непорушна. Забагато є винятків. Це знають не тільки жертви рейдерства, але й самі рейдери.

Видно, що українці вже починають розмірковувати, яким корисним спадком буде Межигір’я для всіє країни, коли теперішній власник звідти з’їде, закінчивши усі основні будівельні роботи.

Тішить, що українці люблять планувати наперед.

Причому всі.

Коли власник закладеної квартири відчуває проблеми і втрачає віру в наступний день, він планує перебувати дома частіше, щоб своїми руками не пускати туди судових виконавців.

У господаря ж Межигір’я тепер буде робочий офіс там, де він живе. Він зможе залишатися вдома 24 години на добу.

Межигір’я тепер почало набувати ознак великого барлігу з дорогим начинням і від того усім стало спокійніше на душі – і тим, хто там смокче лапу, і тим, хто певен, що колись ходитиме туди на платні екскурсії. І тим, кому гарантовані знижки – пенсіонерам і школярам.

Дехто може запитати – а міг би господар Межигір’я мінімізувати свої ризики в якийсь притомний спосіб?

Думаю, що вже запізно.

Йому треба було думати про це трохи раніше. Варто було робити одне з двох – вводити в країну жорстоку диктатуру, або виводити з неї корупцію через реформи. Це й усе.

О, так, зовсім забув. Ще бажано було не саджати в тюрму своїх попередників.

То що ж буде з Межигір’ям? Кому воно дістанеться, коли зміниться наша з вами доля і цивільний кодекс? Як нею розпоряджатиметься вдячний український народ?

Мій згаданий вже сусід по дачі радить розмістити в Межигір’ї штаб-квартиру українського жіночого руху Femen.

Каже, що страуси сприйняли б це як "покращення життя вже…". Не те що їх тепер погано годують, але ландшафт не дуже. А от коли додасться красивої екзотики, та ще й автентичної, буде на чому зачепитися оку.

Життя стане веселішим за найменш похмурого з охоронців, які тепер коло них вештаються.

Остання соціологія показує, що тимчасовість, навіть сезонність межигірського барлігу стає доволі безпечним припущенням.

До речі, саме отакі майнові, господарські питання і впливають на політичні настрої в тій соціології, а не лише усвідомлення хибного вибору два роки тому.

В усьому винна економіка. Пригадуєте, президентські перегони Клінтона і старшого Буша, і сакральне – "It’s the economy, stupid!"?

В цій країні економічний ресурс, як і ресурс терпцю, не безмежний. Я би навіть сказав по-іншому – межа українських економічних запасів пролягає десь зовсім близько до межи запасів українського терпіння.

Нещодавно, ознаку вичерпання господарських надбань показала "оптимізація" пенсій і всяких там допомог. В золотий унітаз, виявляється, булькнуло забагато пенсійних копійок.

Запаси вже спустошені!

І тому запахло змінами. Цивілізованими. Чи цивілізаційними. В межах конституції і нового кримінального кодексу.

Населення вже готове "оптимізувати" прибутки своїх поводирів.

Бо знають – ця країна має все, щоб забезпечити потреби кожного її мешканця. Але не його жадобу.

Олексій Опанасюк, для УП