О возможности помилования Юлии Тимошенко

Написати цю статтю мене змусила зустріч президента Януковича з журналістами провідних телеканалів.

Як відомо, вироком Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2011 року Юлію Тимошенко засуджено за частиною 3 365-ї статті ККУ до 7 років позбавлення волі. Апеляційним судом міста Києва вирок залишено без змін, і він набрав законної сили. Без сумніву, що така ж доля чекає ці судові рішення й у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Як зазначив Янукович, вирішення долі Тимошенко можливе після прийняття нового КПК або шляхом помилування. Але, як вірно відмітив Андрій Куликов, перегляд справи черговою судовою інстанцію не вирішує проблему Тимошенко, а тільки затягує цей процес.

У зв'язку із цим хотів би зупинитися на питанні можливості помилування засудженої екс-прем'єрки діючим головою держави.

Із процесуальної точки зору питання про помилування засудженої можна ставити перед президентом після проходження кримінальної справи всіх судових інстанцій при умові оскарження судових рішень у визначені законодавством терміни.

При цьому слід зазначити, що як при всіх попередніх президентах, так і при нинішньому, основним процесуальним/формальним критерієм для застосування помилування до засудженого є ступінь тяжкості скоєного злочину. Потім уже враховуються призначений і відбутий строк покарання, обставини скоєного злочину, особа засудженого, і таке інше.

Санкція 3-ї частини 365-їстатті ККУ передбачає покарання від 7 до 10 років. А тому, відповідно до частини 4 12-ї статті цього Кодексу, цей злочин відноситься до категорії тяжких.

За часів президентства Леоніда Кучми, згідно з 4-м пунктом Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого указом від 12 квітня 2000 року № 588/2000, "у разі засудження особи за вчинення тяжкого злочину клопотання про помилування може бути подано після фактичного відбуття нею не менш половини призначеного строку покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк".

При Вікторові Ющенку сфера помилування, на мою думку, зазнала значних прогресивних змін. Вимога про необхідність відбуття половини призначеного строку покарання стосувалась осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини. До осіб, засуджених за тяжкі злочини, така вимога не ставилася.

Таким чином, помилування засуджених за тяжкі злочини здійснювалося на більш ранніх стадіях відбуття покарання.

У 6-му пункті Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого президентським указом від 16 вересня 2010 року № 902/2010, зазначено, що "клопотання про помилування... засуджених за тяжкі злочини.., можуть бути задоволені лише за наявності обставин, що потребують особливо гуманного ставлення". А категорія "особливо гуманне ставлення" набагато строгіша за категорію "виняткові випадки", яка передбачена пунктом 5 Положення.

Категорії "виняткові випадки" і "особливо гуманне ставлення" при всіх президентах не мали конкретного визначення, і носять оціночний характер.

Така ситуація й нині.

У нашій практиці прикладами особливо гуманного ставлення до засуджених були наявність шістьох неповнолітніх дітей, а дружина зникла, ампутація ноги, невиліковна хвороба тощо.

У випадку з Юлією Тимошенко, засудженій за тяжкий злочин, слава Богу, таких підстав немає.

Таким чином, виходячи з вимог діючого Положення, засуджена Тимошенко помилувана бути не може. Адже категорія осіб, засуджених за тяжкі злочини, помилуванню підлягає лише за наявності обставин, що потребують особливо гуманного ставлення.

А такі обставини наразі відсутні.

Крім того, у всіх попередніх Положеннях про порядок здійснення помилування передбачалося, що клопотання про помилування може бути поданим засудженим, а також захисником, батьками, дружиною/чоловіком, громадськими організаціями тощо.

Однак у нині діючому Положенні, 3-й пункт, передбачено, що із клопотанням про помилування може звертатися до президента тільки засуджений. Такий порядок діє в Росії, Білорусії, Німеччині. Разом із тим у Франції процедура помилування може бути ініційована як засудженим, так і одним із його близьких або будь-якою зацікавленою особою.

Аналіз помилування засуджених у 2008 році засвідчив, що з 855 помилуваних засуджених, 723, або 85% були помилувані президентом за ініціативою родичів, і тільки 113, або 13% – за ініціативою самих засуджених.

Враховуючи кількість засуджених та їхній фактично безправний стан у нашій державі, ця вимога Положення, на мою думку, є передчасною.

При Леонідові Кучмі й Вікторові Ющенку за рік у середньому милувалося близько однієї тисячі засуджених.

Віктором Януковичем у минулому році помилувано аж чотирьох засуджених.

Цифри говорять самі за себе.

Питання тільки в тому, яке завдання ставити: допомагати засудженим і милувати їх, чи не обтяжувати себе роботою і їм у цьому відмовляти. Але це вже вибір кожного президента і його команди.

У випадку з Тимошенко в мене великі сумніви, чи захоче вона подавати клопотання про помилування президенту Януковичу. Тим більше, який сенс подавати клопотання, якщо чинне Положення фактично не передбачає помилування особи, засудженої за тяжкий злочин?..

Віктор Мойсеєнко, керівник Служби з питань помилування секретаріату президента України в 2005-2010 роках, спеціально для УП