Две новости

Ні, такого, щоб одна хороша, інша – погана, вже не буде! Обидві погані.

Останній день січня 2012 року кожному з нас запам’ятається по-своєму. Особисто для мене пролунали дві страшні новини. Іншу, не менш страшну тенденцію, як на мене, я побачив, відкривши стрічки оновлення новин у соціальних мережах. Отже, про все по порядку.

В українському мережевому інформпросторі з'явився чудовий, але страшний за своєю суттю сюжет програми "Знак оклику": ведучий програми розповів про кримінальну історію за участю сина друга президента. Шокуючим, як на мене, був фінал цієї історії: злочинець особисто визнав свою провину, але суд виніс вирок – два роки умовно!

Звичайно, вже ніхто не дивується "справедливості" вироків українських судів. Але дивує зухвалість та шокує очевидність зв'язку між остаточним вироком вітчизняної Феміди та дружніх відносин із родиною президента.

Хтось із скептиків скаже, що вже певний час дивуватися немає чому. І матиме рацію.

Однак, все-таки жевріла надія, що такі факти, наочно представлені журналістами, не обійдуть уваги громадськості. Особливо – інтернет-спільноти. Адже ні для кого не секрет, що більшість аудиторії каналу ТВі – також активні користувачі соціальних мереж.

Це люди, які скептично ставляться до пропаганди влади, яка водопадами ллється на нас із екранів телевізорів. Це люди, які хочуть почути і побачити альтернативну точку зору.

Однак моєму подиву не було меж, коли сторінки соціальних мереж вибухнули гнівом та непідламним обуренням з приводу іншої, не менш важливої події дня: закриття файлообмінника ex.ua.

Звичайно, це викликало і моє обурення, адже історія із ex.ua – більш ніж показова. Проте, зрозумів і іншу річ: користувачів, які згадали про резонансний сюжет Костянтина Усова – меншість. А от гомін стосовно ex.ua не змовкає і донині.

Гадаю, що така тенденція – загрозлива. Як мінімум, тягне на гарно сплановану маніпуляцію. Як максимум – на відсутність будь-якої моралі та зародків громадянського суспільства в Україні. Адже дискусію навколо права на життя та права на інтелектуальну власність все-таки не можна вважати рівнозначною.

Соціальні психологи та політологи могли б пояснити таку тенденцію хоча б тим, що вбивство окремої людини, якщо це не твоє життя і не твої близькі, - мало турбує громадськість. А тим паче українську, яка зачасту використовує Інтернет як таку собі наднаціональну країну для внутрішньої еміграції.

А тут, в країні безмежних можливостей, зазіхнули на найцінніше – вільний доступ до контенту! Тепер вже дійсно - хвилюватися є за що...

Привабливість Інтернету не тільки у його можливостях, різноманітті. Він вабить, тому що дає сучасній людині можливість вільно, самостійно обирати. Обирати саме те, що найбільш цікаво, що найбільше приваблює, або те, що, на думку кожного з нас, має найбільшу цінність саме в даний момент.

Сказати, що нинішня влада відібрала вибір у користувачів – не можна. Це яскраво демонструє наведена мною вище тенденція. Користувачі самі зробили вибір, що їх найбільше цікавить і шокує на даний момент.

Моє маленьке порівняння подій в інформпросторі українського Інтернету дає можливість зробити особисто для себе невтішний висновок – українці все частіше роблять неправильний вибір не тільки під час вкидання бюлетнів в урни для голосування, а повсякчас, кожного дня...

Олександр Радчук, медіа-група ConceptGR