Как не допустить оппозиционных кандидатов к выборам

Для багатьох опозиційних політиків парламентські вибори можуть закінчитися, не розпочавшись, ще на етапі висування/реєстрації кандидатів. Діючий виборчий закон, хоча багатьма положеннями й унеможливив зняття кандидатів як на рівні мажоритарних, так і пропорційного виборчого округу – проте містить низку прихованих небезпек.

Свого часу в Індонезії, при генералі Сухар то, представники окремих "функціональних груп" – військові, жінки – призначалися "в депутати" особисто президентом. В Україні цілком може скластися ситуація, за якою, якщо не депутатами, то кандидатами будуть призначатися політики за такою ж логікою – від жінок, молоді, шахтарів, підприємців, влади, опозиції.

У нашому випадку, кожна стадія виборчого процесу – нарізка виборчих округів, формування виборчих комісій, висування/реєстрація кандидатів, агітаційна кампанія з "рівним доступом до ЗМІ", підрахунок голосів, оскарження результатів – є потенційною загрозою для опозиційних політиків. На кожному із цих етапів можуть бути задіяні технології, які спотворять результат виборів у незалежності від реальних уподобань громадян.

На відміну від попередньої законодавчої практики, закон, ухвалений 17 листопада 2011 року, потенційно має низку положень, які повинні закріпити права опозиційних кандидатів та партій на етапі висування/реєстрації. Серед таких положень слід відмітити відзначити низку принципових моментів.

1. Реєстрацію, зняття з реєстрації кандидатів, які балотуються в мажоритарних округах, – здійснює ЦВК, а не ОВК. Тому цей процес буде більш публічним, і факт зняття кандидата матиме загальноукраїнський, а не суто регіональний резонанс.

Хоча при цьому необхідно брати до уваги можливість перезавантаження роботи ЦВК, на яку перекладаються функції реєстрації кандидатів по всім 225 мажоритарним округам. Враховуючи відносно короткі строки висування кандидатів, 12 днів + 5 днів для подачі документів, – ЦВК просто фізично може не впоратися із прийняттям та перевіркою наданих документів.

Для прикладу, на останніх парламентських виборах, де застосовувалася мажоритарна система, у 2002 році, по одномандатним округам було зареєстровано 3504 кандидати. Це без урахування тих, яким відмовили в балотуванні. Чисельність останніх у залежності від округу коливалась на рівні 10-20%.

Тобто лише в мажоритарних округах, без урахування списків, можна очікувати висування щодня щонайменше 300 кандидатів, реєстраційні документи яких потім будуть спрямовані до ЦВК для перевірки. І вочевидь основне навантаження на комісію ляже в останні відведені законом дні для подачі документів.

У даному випадку існує загроза як гальмування роботи комісії, поверхову перевірку з допущенням безлічі помилок, так і вибірковості щодо реєстраційних документів окремих небажаних кандидатів.

2. Закон унеможливлює відмову в реєстрації кандидатів за неналежним чином оформлені документи.

Помилки й неточності, виявлені ЦВК, підлягають виправленню й не є підставою для відмови в реєстрації кандидата в депутати. Дане положення повинне зменшити свавілля комісії у відмові кандидатам у реєстрації.

3. Попередження кандидатові виборчою комісією виноситься лише на підставі відповідного судового рішення. За законом, попередження не має прямим наслідком зняття з реєстрації кандидата.

4. Закон не допускає можливість визнання недійсним голосування в одномандатному та багатомандатному виборчих округах. Тому оскаржити результати можна буде лише в межах окремих виборчих дільниць.

Останнє положення, щоправда, може зіграти на користь не лише опозиційних кандидатів, чию перемогу важко буде вкрасти шляхом зриву виборів, але й провладних, які, незважаючи на всі фальсифікації, отримають депутатські мандати.

Однак попри істотні позитивні положення виборчого закону, він не здатен врахувати ті політичні обставини, у яких відбуватимуться парламентські вибори. Тому можна припустити, що значну кількість опозиційних кандидатів просто не буде допущено навіть до процесу реєстрації. Особливо така небезпека міститься на рівні мажоритарних виборчих округів.

ЗМІ, експертним колом, велику кількість потенційних небезпек було вже озвучено. Проте багато з них не знайшли належного висвітлення. При цьому ці небезпеки є не лише потенційними, а реальними, під них уже підпадає значна кількість політичних та громадських діячів.

І питання лише, наскільки ЦВК буде використовувати окремі юридичні зачіпки для зняття опозиційних кандидатів.

Де ховаються небезпеки

1. У пункті 15.4 Ухвали ПАРЄ "Функціонування демократичних інститутів в Україні" від 26 січня 2012 року, висловлюється стурбованість в обмеженні права участі у виборах для тих, хто засуджений за будь-які злочини, незалежно від тяжкості здійсненого злочину.

Дійсно, за статтею 9.4, "Не може бути висунутий кандидатом й обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена й не знята у встановленому законом порядку".

Дане положення закону базується на 76-й статті Конституції України, а тому може бути скасованим лише внаслідок внесення відповідних конституційних змін. Це, до початку виборів, а фактично моменту висування кандидатів, виглядає як неможливе.

При цьому за нормою даної статті не може бути висунута не лише Юлія Тимошенко, яка вже відбуває покарання в Качанівській виправній колонії №54, а наприклад, колишній 1-й заступник голови правління НАК "Нафтогаз" Ігор Діденко, який отримав три роки умовно, і багато хто інший із тих, хто вже має аналогічні вироки, або може отримати їх найближчим часом.

2. Відповідно до статті 9.1 і 9.2, "Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу й проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Проживання в Україні означає:

1) проживання на території в межах державного кордону України;

2) перебування на судні, що перебуває в плаванні під Державним Прапором України;

3) перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України в закордонних дипломатичних установах України, міжнародних організаціях та їх органах;

4) перебування на полярній станції України;

5) перебування в складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України".

За цією нормою, від виборів, і на рівні округів, і на рівні списків, усувається значна кількість, так званих "політичних емігрантів". Наприклад, колишній голова Держкомрезерву України Поживанов, екс-міністр економіки Данилишин, екс-губернатор Харківської ОДА Аваков, колишній майор Держохорони президента Кучми Мельниченко, відомий опозиційний блогер Олейніков, чоловік Тимошенко Олександр та багато інших.

Не виключено, що на підставі цієї статті можуть відмовити в реєстрації Євгенії Тимошенко, якщо її спробують поставити на чолі списку "Батьківщини".

Потенційно дана стаття містить небезпеку практично для кожного, хто виїжджав за межі України протягом останніх п'яти років, у тому числі й діючих народних обранців. Адже невдасі-кандидату потрібно буде ще довести, з якою метою він був закордоном, і, чи має право висуватися.

3. Відповідно статті 55.2, ЦВК реєструє кандидата в депутати, який балотується в одномандатному окрузі в порядку самовисування, за умови пред'явлення ним особисто документу, який підтверджує особу та громадянство України.

Дане положення може торкнутися кандидатів-самовисуванців, щодо яких була запроваджена міра запобіжного заходу – попереднє ув'язнення. У такому випадку потенційний кандидат фізично не має можливості особисто подати документи до ЦВК.

При цьому зовсім необов'язково кандидата заарештовувати на весь час виборів – достатньо лише на момент реєстрації кандидатів.

4. Потенційну небезпеку можуть містити й суто процедурні моменти, за якими кандидатам відмовлятимуть на підставі порушення строків подачі документів.

5. Діючий закон не надає право судам знімати з реєстрації кандидатів. Проте не виключено, що такі судові рішення все ж таки з'являться, у тому числі за добу до виборів, як це було на місцевих виборах 2010 року.

Подібна ситуація може призвести до загального правового хаосу. Якщо врахувати, що окремі положення виборчого закону, як, наприклад, одночасне балотування кандидата як на рівні мажоритарного округу, так і на рівні партійного списку, уже в 1998 році визнавалося неконституційним, то не виключено, що в залежності від результатів виборів, можна буде поставити питання про не легітимність усього виборчого процесу.

*   *   *

Саме майбутні парламентські вибори називаються останнім іспитом української влади на прихильність до демократичних норм та цінностей.

Проте вже нині, аналізуючи лише правові підстави, проблематичним виглядає не лише рівна конкурентна боротьба опозиції та влади, а навіть можливість реєстрації опозиційних лідерів.

Якщо політики, які за наслідками минулих виборів очолювали дві із трьох найвпливовіших парламентських політичних сил – Тимошенко та Луценко – мають ілюзорні шанси взяти участь у виборах, то що вже казати про можливості сотні інших менш відомих політиків і громадських діячів?

За таких обставин, вибори ще на етапі реєстрації кандидатів можуть бути визнані недемократичними з боку ЄС та США, навіть при участі різнобарвної напів-опозиції, з усіма для країни очевидними наслідками.

Валерій Гончарук, політолог, спеціально для УП