Украина политическая-2012 через призму Польши-2011

Над занедбаним раєм

Чомусь так стається, що є речі, у яких нас Польща випереджує. І ми це, добре чи не дуже добре, через якийсь час повторюємо.

Цього року нас чекає найбільше шоу – вибори до Верховної Ради. Але минулого року, 9 жовтня, відбулися в Польщі вибори до їхніх верховних рад – Сейму й Сенату. Нижче – деякі спостереження та висновки про польську виборчу кампанію.

Невимушено, за філіжанками кави, спілкувалися з польськими представниками, керівниками громадських організацій, головою Спілки українців у Щецині, почесним консулом України в Щецині, були в редакціях газет, у тому числі в регіональному відділенні найбільшої й найвпливовішої польської газети "Газета виборча". Їздили по містах Польщі, слухали керівників міст та міськрад.

Восени, під час виборчої польської парламентської кампанії, спілкувалися з пересічними поляками-виборцями й слідкували за самою виборчою кампанією. А також довелось наприкінці минулого року приймати участь у цікавих польсько-українських бесідах, чути часом несподівані висновки щодо деяких нібито зрозумілих речей.

Отже, хто приймав участь у виборчій кампанії Польщі?

Найбільші гравці – це "Платформа Обивательська", ПО, очільником якої є прем'єр-міністр Дональд Туск, та "Право й Справедливість", ПІС, очільником якої є Ярослав Качинський, брат-близнюк загиблого в Смоленській катастрофі президента Польщі Леха Качинського.

Туск сприймається, як відносно більш європейський політик. А Качинський – як відносно більш польський політик, його погляди більш консервативні, більш виражено патріотично польські. Хоча й і тут були перегини, надмірності в наш бік – проти ОУН, УПА чи критика теперішньої української "Свободи".

Риторика Качинського зазвичай виглядала або малопереконливою, або невміло поставленою. Якби був живий його брат, президент Польщі, який вмів переконливо та запально говорити – неодмінно перемогла би ПІС. А так перемога, по голосах виборців, із відривом у 10 відсотків, дісталася партій польського прем'єра Туска.

Також пройшли в парламент Рух Палікота – 10%, Польська народна партія – 8,3%, Союз лівих демократів – 8,2%.

Кожен другий виборець не прийшов проголосувати.

Несподіваним політичним гравцем на цих виборах був Рух Палікота. Пригадується, у 2005 році під час міжнародної конференції, на одне із запитань заступник мера Гдині відповів, що в них у парламенті також іноді є цирк, також є не всі стримані та однакові; от нещодавно один дивак прийшов у парламент, прив'язавши до своєї спини голову свині. Тоді подумалось, що це якийсь, мабуть, душевно хворий.

Але зараз з'ясувалось, що йшла мова про Палікота, за якого тепер проголосували 10 відсотків поляків. І виявляється, що він також заходив у сейм, обвішаний фалоімітаторами. Здавалося, що за такого варята ніхто й не піде голосувати.

Але на фоні того всього політичного вертепу пересічний поляк став розгубленим. Вирішив проголосувати кожен десятий поляк за "такого дивного", аби насолити тому, що стало надто солодким чи надто фальшивим.

Логіку такого протесту зведу до цитат одного середньо-забезпеченого виборця: "За Туска не піду голосувати, бо він німець. Напевне піду голосувати за "Качура". А може й не піду за нього голосувати... Напевне піду голосувати за Палікота – ох, він їм там дасть в сеймі!"

А Януш Палікот, попри своє позірне дикунство, уміло грав на почуттях багатьох груп поляків і навіть на почуттях християн-католиків.

Відеосюжет одного з політичних роликів Палікота: маленькі брат і сестра беруть відро, ганчірки, біжать на вулицю до світлофора – поки машини стоять, вони миють чи не найдорожчу машину. Чекають на винагороду. А в салоні автомобіля показують добре вгодованого пана, котрий витягує з кишені добру жменю купюр. Показують по комірцеві, що це польський ксьондз, він щось нібито довго перебирає тими купюрами, щось шукає. Нарешті, знаходить між ними образок – і через вікно віддає його діткам. Від'їжджає. Маленька сестричка починає плакати, а братик її заспокоює словами: "Не плач! Не хлібом єдиним живе людина!"

Такі й подібні політичні палікотівські кліпи спрацювали на протестного виборця, і в тому числі на виборця із середовища католиків. Довелося почути навіть від забезпечених старших пенсіонерів, котрі на власних автомобілях їздять щонеділі в костел – вони саркастично говорили про те, що проголосують за Палікота, бо він заставить ксьондзів податки платити.

Виявляється, є ті католики, котрим не подобається, що їхній ксьондз за їхні гроші, котрі вони дають, жертвують на костел, купив собі дорогу машину, і ще на ній жінок возить.

Ось така якась своєрідна поведінка виборця, своєрідна скрита війна – і до костьолу піду, і не тацу пару злотих дам, але ксьондзові ніц не скажу, що про нього думаю – краще за Палікота проголосую, хай він ксьондзові і скаже, і покаже.

А після виборів цей же Палікот пішов ще далі – він цілком серйозно виступив із вимогою зняти зі стіни Сейму хрест – розп'яття Ісуса Христа. Знову мала про що вся Польща говорити. А той же виборець тепер мовив по-іншому: "Вибрали ідіо.., а тепер..."

У виборчому списку Руху Палікота також були гомосексуалісти, і Палікот цього не приховував, навпаки. А нещодавно він уже показово в Сеймі курив маріхуану, щоб усі бачили й усі про це говорили.

Маємо на польському досвіді пам'ятати, що інколи протест проти поганого може нас помилково заставити вибрати ще гірше.

Маємо розуміти, що є невдоволення теперішньою українською владою, яку називають хто як хоче – від олігархічної до кримінально-бандитської. І це невдоволення, здається, штовхає до якихось радикальних революційних дій супроти цієї влади.

Але маємо задуматись, а чи є гарантія, що це невдоволення не переросте не просто в бунт, а в дикий бунт, у колапс економіки, у розбиті вітрини й пограбовані магазини, у мародерство, у право над тобою не закону, а сильнішого за тебе бомжа чи наркомана з вулиці, який прийде у твоє помешкання без твого дозволу й покарає тебе – тільки тому, що ти маєш більше аніж він, що ти нажився, як йому здаватиметься, забагато...

Не забуваються також події 11 листопада у Варшаві, коли спокійне польське свято Непідлеглості перетворилося на бунт із розбитими вітринами, зі спаленими машинами, із побитими поліцейськими – польські ліві молодики за значної підтримки німецький лівих молодиків заставили напружитись Польщу. Заговорили серйозні політики про відставку мера Варшави.

А Качинський уже аж надто просто заявив, що Туск запам'ятається тільки Смоленською катастрофою та цим побоїщем...

Польський політичний персонаж Палікот нагадує чимось російського Жириновського. Або персонажа італійської політики – порнозірку Чичоліну, за яку голосували не тому, що вона розумна, а для того, щоб пожартувати, посміятися, зробити з парламенту комедію.

Чи є в українській політиці подібний персонаж?..

По той бік великої ріки противники можуть, наприклад, Тягнибока домалювати до такого персонажа, щоб було ким страшити свій виборчий електорат, спонукаючи більше голосувати за регіоналів чи комуністів.

Але в такому випадку може бути зворотне – протестний виборець, а особливо той, що або ще вагається, або має намір взагалі не йти на вибори – піде й проголосує за "Свободу" і Тягнибока. І не стільки за правду чи не правду, за ідею чи ідеологію – а голосуватиме як за інструмент, за персонаж, котрий зможе там їм, аж надто солодким, насолити.

Україна, звичайно, не Польща, і це, мабуть, в однаковій мірі як зле, так і добре.

Але ми би мали придивлятися до польських процесів не в меншій мірі, як до російських внутрішньополітичних процесів. Адже якщо в сусіда горітиме хата, то вогонь може перекинутися й на нашу хату. Адже ідеї ліві, праві, чи комізму, чи нацизму чи ще чогось – вони можуть бути заразні, як вірус, чи можуть перекидатися "із сухого на сухе", як вогонь.

Якщо в Польщі боротьба в основному йшла на парламентських виборах між гігантами ПО й ПІС, то в Україні, таких двох гігантів на сьогоднішній день немає.

І хоча рейтинг партії влади начебто дуже впав, розуміємо, що основним гравцем на виборах буде якраз ПР, тому що в них у руках найбільше фінансів і найбільше влади, удосталь адмінресурсу. Їхнім конкурентом може бути не якась одна партія, а лише об'єднана опозиція.

На сьогодні маємо такий стан, що є тільки Партія регіонів і ... розсіяна, роздрібнена опозиція.

Гадаю, наступна справа проти Тимошенко, яка буде сприйматися масами більше економічною, аніж політичною, не добавить аж надто рейтингу "Батьківщині".

Єдиний плюс опозиції – вона поки ще не розсварена. І поки що формує союзи, грає в об'єднання, у спільні колони. Але вірити в те, що всі 225 мажоритарні округи будуть розподілені й по-справедливому, і по-братськи – дуже важко.

Адже якщо, наприклад, у Тернопільській області на п'ять округів буде претендувати більше опозиційних партій аніж самих округів, то можна тільки собі уявити як важко буде відмовитися від свого округу тим імовірним кандидатам, які вже вкладали й вкладають у власну розкрутку, рекламу гроші.

Відмовитися ймовірному кандидату від того, як він спить і бачить себе у ВР? Ну він же ж, цей кандидат – найрозумніший, найкращий, найпатріотичніший і найпереконливіший, який сті-іі-і-льки блага, ставши депутатом, зробить для кожного з нас, а особливо для себе особисто!

То як же ж бути тим, які вже знають свої округи? А вони ж, переважно, одночасно є фінансовими спонсорами партій. Як же йому від сподіваного раю відмовитись?

Та ніяк.

Краще завести інтриги й докласти зусиль, щоб пересварилися, щоб кожна "своя й найнашіша" партія не ділилася округами ні з ким.