Революция или эволюция?
Об’єднання здорових політичних сил повинно ґрунтуватись на основі наперед визначених та зрозумілих принципів. І саме той, хто їх порушує ставатиме на бік руйнівників Української держави.
Пролонгація кризових процесів у світі, зокрема фінансово-економічна та політична слабкість Європейського Союзу та США, і очікуване посилення неоімперських амбіцій Кремля створюють дуже серйозні виклики для народу України щодо збереження власної державності.
Драматизм ситуації поглиблюється з приходом до влади представників комуно-олігархічного капіталу, які сконцентровані на власному збагаченні і готові поступитися повністю або частково суверенітетом країни, якщо буде запропонована "прийнятна" ціна (згадаймо хоча би ганебні Харківські угоди).
Стратегії боротьби з теперішньою провладною квазіелітою можна умовно поділити на дві групи. У першому випадку – це революційний підхід, що передбачає прихід до влади законним способом якісно нових політичних сил.
У другому випадку – це еволюційний підхід, або повернення до "корита" так званої "головної" опозиції країни, яка в майбутньому буде замінена на новітніх здорових представників.
Ключовим недоліком еволюційного підходу є те, що більшість представників "головної" опозиції вже були при владі і не показали якісно нових результатів: вони також грабували країну, але трохи менше ніж зараз це робить влада, облаштовували своє життя та на догоду власним політичним амбіціями діяли всупереч волі народу.
Саме тому на останніх виборах було так багато "противсіхів". Значна їх частина – це чесні та порядні люди, які не сприймають не тільки липових мільярдерів, але й таких же самих мільйонерів.
І здавалося, що викинути заржавілу монету з двома однаковими сторонами є тією оптимальною стратегією, в результаті реалізації якої важкою працею можна виплавити справжнє золото.
Але, на жаль, як у відомому міфі про Геракла, на місці кожної стятої голови у гідри виростали дві нові.
І Україна почала рухатись назад у минуле. Туди, де панують безправ’я, страх та рабство, де багатий знущається над бідним, а з центральних органів влади тхне корупцією та здачею національних інтересів.
Як головна, так і другорядна опозиція країни розбита, хоча завдяки діям саме теперішньої квазіеліти перша з них, як кволий Фенікс, постає з попелу політичного небуття, в яке потрапила через неспроможність пройти випробування владою.
І народ, затурканий у своїй більшості, знову починає обирати між поганим і ще гіршим, відмовляючись включити додаткову звивину в мозку, і поглянути на політичний ландшафт трохи ширше.
Туди, де немає крадених грошей на рекламу, де відсутні проплачені політичні акції, де ще ніхто не обріс корупційними чиряками, де є значно більше людей, які можуть врятувати корабель "Україна" від зустрічі з айсбергом.
Що ж робити тим, хто хоче обирати між поганим та добрим?
В умовах, коли народ проти революційного підходу, а історія не дає достатньо часу на роздуми та боротьбу, для "противсіхів" залишається еволюційний варіант, який більш реальніший, хоча і довше вестиме українців по пустині до омріяної землі обітованої.
Потрібно всім об’єднуватися і рухатись єдиним фронтом. У 2001 та 2004 роках проти Кучми згуртувалися дуже різношерсті сили. Схожа ситуація зараз в Росії, де на мітинги проти влади виходять ліберали, націоналісти, анархісти, комуністи…
Але об’єднання вимагає довіри. Особливо зі сторони тих, хто вже сідав за картярський стіл із заслуженими шулерами. В іншому випадку, відсутність прозорості у прийнятті рішень та перманентні "кидки" потенційних партнерів тільки сіятимуть розбрат.
І тоді головній опозиції країни причину розколів треба буде шукати в собі, а не говорити "хто не з нами, той з Януковичем".
Прозорість прийняття рішень та фінансування, домінування інтересів країни над власними політичними амбіціями, висування талановитих та ефективних кандидатів на виборах – ось ті принципи, які об’єднають всіх гідних у боротьбі за майбутнє України. Саме той, хто проти них, і є з Януковичем.
Роман Семко, аспірант-економіст Києво-Могилянської академії, член партії "Громадянська позиція", для УП