Украинский сыр или Россия?

Серед останніх зовнішньополітичних новин багато уваги приділяється обговоренню питання якості українського сиру.

Шпальти Інтернет-видань заповнені новинами і статтями на кшталт : "Росія не пускає український сир", "Український сир став жертвою Митного союзу", "Український сир захистив Прем'єр-міністр України" і навіть Британська служба новин "BBC" приділила увагу цій тематиці: "Азаров про український сир: "Претензій до нас бути не може".

Як людина, яка свого часу працювала у сфері захисту прав споживачів, хочу поділитись з читачами своїм баченням існуючої проблеми. Ще у 2007 році мав безпосереднє відношення до якості продуктів харчування і неодноразово порушував це таке хвилююче на сьогодні питання, звертаючи увагу очільників держави та преси.

По-перше. Не буду відволікати увагу читачів аналізом зовнішньополітичних мотивів, бо про це і так занадто багато пишуть. Можна витратити чимало часу на обговорення політичних та економічних зазіхань сусідньої держави на наш суверенітет, і впевнений, що належні підстави знайдуться.

По-друге. Пересічні громадяни не повинні забувати, з чого розпочалася вся ця "катавасія".

Нагадаю, що санітарна служба Росії зробила заяву 8 січня цього року про необхідність обмеження ввезення з України аграрної продукції.

Однією з підстав для такого рішення стало – цитую дослівно: "В Україні повноваження з контролю за продовольством і харчуванням, у тому числі в дитячих організованих колективах, передано ветеринарній службі.

Де-факто, у цьому міститься визнання громадянина України твариною. Оскільки в Україні, як у всьому світі, чинним законодавством передбачено, що здоров'ям людей займаються особи, які мають спеціальну медичну освіту. А харчування, як відомо, 70% всіх проблем зі здоров'ям".

Тобто, для вашого розуміння, проблема конфлікту, в першу чергу, пов’язана з існуванням двох контролюючих служб нашої держави. І дуже прикро, що сторона, яка програла "війну" за контроль над продуктами харчування, а відтак і була відсунута від "хабарницького корита", звернулась за допомогою до своїх колег з Росії, втягнувши Україну у політичні баталії.

До читачів хочу довести інформацію, що конфлікт за контроль над ринком продуктів харчування точиться понад 5 років! Санепідемстанція і ветеринари, а тоді ще й Держспоживстандарт вели боротьбу за вплив на цей контроль.

Першим цю гру програв Держспоживстандарт.

Можна багато роздумувати над тим, хто ж таки повинен контролювати ринок харчових продуктів. Хоча, на моє особисте переконання, це не компетенція ні ветеринарів, ні санітарів.

І саме така структура як Держспоживстандарт, звичайно без корупційних проявів, має постійно відслідковувати якість та безпечність харчових продуктів, використовуючи при цьому існуючу базу стандартів, регламентів тощо.

Все інше – від лихого!

Хіба будуть ветеринари контролювати продукти, коли саме вони відповідають за тваринництво?

Чи санітари, які відповідають за здоров’я людей?

Це взаємопов’язані речі і цілком зрозумілим є бажання зловживати задля отримання того чи іншого показника у іншій сфері своєї відповідальності, тільки не в сфері безпечності харчових продуктів.

Це завжди буде притаманне чи то санітарам, чи ветеринарам, чи то Держкарантину.

Натомість наявність самостійної дієвої структури, відповідальної за якість та безпечність продуктів харчування, є запорукою існування і процвітання держави поруч із забезпеченням здоров’я населення. Але це вже тема іншої публікації.

Повернімось до сиру.

ГОЛОВНЕ: Як не прикро буде це читати моїм колегам підприємцям, але зауважу і готовий довести істину, що, на жаль, український сир у більшості випадків не є добрим продуктом.

Не буду проводити аналогії з іноземними сирами, тим більше європейського виробництва, а зверну увагу передусім на те, що якість сирів часів незалежної України поступається якістю, а відтак і безпечністю сирів, які вироблялись за часів Радянського Союзу. Прикро, але факт.

Для прикладу: норми, викладені щодо виробництва сиру у ГОСТ 7616 від 1985 року "Сыры сычужные твердые. Технические условия", значно жорсткіші і більш чіткіше прописані, аніж у сучасному ДСТУ 6003 від 2008 року.

Мова йде про те, що український сир вже далеко не той "сир" у класичному розумінні. Так, відповідно до ДСТУ 6003 діють ліберальні вимоги щодо технології виробництва та випуску у реалізацію продукту, а також відсутній поділ на сорти за органолептичними показниками.

Це дає товаровиробникам "широке поле для маневру". За таких умов, наявність рослинних жирів у продукції – це лише маленька частинка недоліків, яка може бути виявлена у сирах.

Взагалі у існуючому ДСТУ вилучено поняття "вік сиру". Це важливий показник, зокрема у ГОСТ 7616 було визначено вік сиру відповідно до марок з чіткою нормою терміну виготовлення продукту.

Більш детально для читача: це показник часу, за який повинен визрівати свіжозварений сир у спеціально облаштованих приміщеннях, для доведення флори потрібної для процесу виготовлення сиру, у безпечний для здоров’я людини стан.

Я розумію, що світові технології йдуть уперед, але тоді давайте все називати своїми іменами. Український сир – є "сирним продуктом", тому що класичні технології видозмінено на вимогу виробників України, у той час, коли рецептура і технологія знаних світових сирів залишились незмінними.

Важливим аспектом, на який хочу звернути ще раз увагу, – це безпечність. Безпека для здоров’я людини класичної технології виробництва сирів перевірена сторічним досвідом споживання.

А які наслідки для здоров’я несе споживання видозмінених продуктів? У мене особисто це питання викликає чималі застереження.

Ми наповнюємо наше життя технологічними нововведеннями на кшталт ГМО, гербіцидів, пестицидів, харчових та смакових добавок і чомусь взагалі забуваємо про фактор критичного накопичення сполук, дію яких на наступні покоління не вивчено.

І не важливо, що та чи інша добавка покращує смак, вигляд чи технологію у плані раціональності і швидкості виробництва.

Доцільніше ставити на чільне місце питання не тільки безпечності для здоров’я громадян сьогоднішньої держави Україна, а й питання здоров’я прийдешніх поколінь наших нащадків.

Адже безпечна на перший погляд добавка може з часом осідати і накопичуватись до вже небезпечних норм в організмі, завдаючи непоправної шкоди людині, або може впливати на передання спадкових вад новим поколінням.

На жаль, технологічний прогрес не залишає нам вибору, але маємо хоч якось стримувати фактори ризику.

Безумовно, потрібно запроваджувати нові технології, але вони мають бути апробовані часом, достеменно вивчені і тільки потім обережно запроваджені з обов’язковим попередженням споживача про відмінності. Що, даний продукт є відмінним від класичного, аналогічної на смак, запах і вигляд.

Бо обманюючи покупця, виробник отримує короткотермінову вигоду, але завдає при цьому удар майбутньому.

На жаль, існуюча тенденція гонитви за швидким прибутком за допомогою запровадження неперевірених часом технологій притаманна більшості сфер товаровиробництва. Замисліться, лише у продуктовій групі діється немислиме.

Важко знайти справжній чай, його замінив пересів зі смаковими добавками і барвниками.

Зайдіть у магазин і спробуйте знайти за класичним поняттям сік з овочів чи фруктів. Його майже нема.

Нагадаю що "сік – це рідкий продукт, отриманий з одного або декількох видів фруктів і (або) овочів механічною дією, та законсервований фізичними способами, окрім обробляння іонізуючим опромінюванням, здатний до зброджування, але незброджений, без добавок" (саме таке поняття було викладене у ГОСТах Радянського Союзу).

А зараз, для порівняння, у чинному ДСТУ вже нашої незалежної держави: "сік – це рідкий продукт без добавок, призначений для подальшого промислового переробляння". Як вам? Що ще ви особисто виходячи з такого опису можете запропонувати споживачу замість соку?

Та все! Хоч шмурдяк, хоч ацетон!

Щодо якості та безпечності товару можна говорити багато. Це і молоко, і ковбаси, пекарські вироби, тощо.

Загрозливим є і бажання товаровиробників використовувати у виробництві генетично модифіковану продукцію, вплив якої на спадкові риси наступних поколінь не вивчено.

Чудово розумію, що цією статтею я викличу невдоволення своїх колег підприємців, інтереси яких я маю відстоювати. Але бізнес має нести соціальну відповідальність, а тим паче відповідати за безпечність і якість наданих послуг і товарів, вироблених із запровадженням неапробованих поколіннями технологій!

До тих пір, поки ми будемо мати проблеми, пов’язані з якістю товарів, ми матимемо і проблеми з безпекою існування, життя і, як виявилося, проблеми з нашими опонентами, для яких наші внутрішні протиріччя є ефективним аргументом у боротьбі проти нас.

Сподіваюсь на розуміння.

Сергій Доротич, Голова ВГО "Союз захисту підприємництва", для УП