Оппозиционные праймериз: барьер для "тушек" и хорошая мина при плохой игре

Тема праймеріз не нова для нашої політики. Попереднє голосування проводила партія Тігіпка "Сильна Україна" з метою визначення найрейтинговіших власних кандидатів до місцевих виборів.

Проте це були праймеріз зі своїми особливостями організації, які, власне, ставлять під сумнів доцільність вживання цього терміну.

Сенс праймеріз полягає в тому, щоб кандидати від однієї партії не відбирали один в одного голоси на основних виборах, оскільки їх електорат, як правило, близький. Заради партійних інтересів слабший має поступитись сильнішому.

В ході відзначення Дня Свободи і Соборності на Софійській площі в Києві висунути єдиного кандидата від об’єднаної опозиції в кожному мажоритарному округу, використовуючи процедуру попереднього голосування, запропонував лідер партії "УДАР" Віталій Кличко.

Як написав Кличко у своєму блозі, єдиним кандидатом від опозиції має бути найавторитетніший рейтинговий висуванець. Визначати його мають не партійні лідери, а самі виборці – шляхом незалежного опитування за півтора місяці до голосування.

На перший погляд, метод праймеріз, на відміну від квотного принципу визначення єдиного кандидата, вигідний меншим партіям учасницям КОДу, і невигідний рейтинговим "Батьківщині" та "Фронту змін", які отримають найбільші квоти по округах.

Підписання Кличком угоди про єднання опозиції саме з таким зауваженням є доволі логічним з точки зору електоральних перспектив його партії.

Але існує ризик, що на місцях голоси можуть розподілиться аж ніяк не на користь "УДАРу". Таким чином, партія ризикує провалити мажоритарку.

Проте сьогодні не вистачає сильних мажоритарників і в "Батьківщині", мало їх і у "Фронті змін". І навряд чи за кілька місяців з’являться кандидати, спроможні в ході праймеріз впевнено перемогти висуванців від інших опозиційних сил.

Можливо тому такою негативною була реакція деяких їхніх представників на пропозицію Кличка. Мовляв, процедура праймеріз вимагає фінансових затрат і не рятує опозиційні сили від появи в їхніх лавах потенційних "тушок".

Втім, саме узгодження прохідних кандидатів  партійними босами призводило до виникнення в парламенті "тушок".

Гадаю, все набагато банальніше. Кличко прагне виторгувати кращі позиції для своїх мажоритарників та мати певні аргументи для подальших перемовин.

Поки Кличка ніхто не підтримав з інших учасників КОДу. І він не поспішає форсувати події.

Принаймні не поширює активно ці думки в мас-медіа в контексті критики інших опозиціонерів, демонструючи готовність до подальшого діалогу.

Все ж розглянемо детальніше гіпотетичне проведення перших загальноукраїнських опозиційних попередніх виборів, оскільки сам факт їх проведення став би яскравим прецедентом в українській політиці.

Від процедури праймеріз в ідеалі має виграти насамперед народ. Оскільки люди самі в конкретному окрузі визначатимуться з власним кандидатом напередодні виборів.

Не буде такого, щоб презентували якось кандидата з командою – голосуйте за нього, бо це висуванець опозиції, яким би він не був.

Крім того, в певних округах можуть виявитися відверті антипатії до якихось політсил і відповідно так сприйматимуться їх представники.

Невраховування цього фактору може виявитися серйозною проблемою. Тоді є ризик, що виборці, які потенційно мали б віддати голос за опозиційного кандидати, просто проігнорують вибори в цьому окрузі, або ж частина з них віддасть голоси за свого кандидата, чим фактично розчистять дорогу до перемоги провладного висуванця.

Два сита виборів максимально унеможливлять потрапляння в Раду фарбованих лисів, які згодом перейдуть до Регіонів.

Принаймні праймеріз в даному контексті є своєрідним виявом народної демократії, коли в людей з’являється можливість уявити, що вони є реальним механізмом прийняття рішень в опозиційному таборі.

До їхньої думки дослухаються і реально враховують, що дуже важливо з погляду електоральної психології як протидія абсентеїзму.

Сама процедура голосування є доволі простою і нічим не відрізняється від акту волевиявлення, може бути профінансована за рахунок виборчих фондів учасників КОДу.

В якості спостерігачів можуть виступити представники третього сектору.

Фактично це додатковий тур виборів, на який всі гравці добровільно погоджуються.

Проте багато хто з претендентів уже почав виборчу кампанія на місцях. Десь вже йде повним ходом опрацювання округів. Кандидат організував зустрічі з виборцями і прямі кампанії адресної допомоги, простіше – підкуп виборців, знайшов фінансовий та організаційний ресурси.

І ось йому кажуть – стоп, доведеться відмовиться від цього округу за велінням партійців нагорі.

Кость Бондаренко влучно моделює ситуацію: "Уявіть собі такий округ, десь у Житомирській області. Приходять до тебе і кажуть: ти нам не підходиш, є інший кандидат від опозиції. Зрозуміло, людина, що вклала у себе вже чимало коштів, не стане миритися з таким станом речей, перестане давати гроші у фонд партії і піде як самовисуванець, де буде вже без церемоній мочити колег по опозиції".

В такій боротьбі з’являються дуже хороші шанси в провладного кандидата…

Питання можуть виникнути і щодо результатів праймеріз. Скажімо, кандидати, які не погодяться зі своєю поразкою, наприклад, через можливу фальсифікацію результатів, не зможуть фактично ні до чого апелювати.

Претендентам, які не погоджуватимуться з поразкою, знову ж таки дорога до участі у виборах в якості самовисуванців. Не існує можливості їм в цьому завадити. А отже – знову створюється додаткова конкуренція вистражданому єдиному кандидату.

Василь Кедик, політолог, Івано-Франківськ, для УП