Обновляйся! Это единственный путь к обновлению страны

Наша українська політика гидотна. Економіка – смертельно травмована. Соціальна інфраструктура – теж. Екологія страшна.

Проте найгіршим є стан наших душ. Він катастрофічний. На такий виклик життя відповіддю для українців є духовна революція, духовне очищення й оживлення.

Не бунт.

Усе в нашій країні потребує доброго серця, розумної голови й умілих рук. Аморальні типи в політиці продовжуватимуть і далі руйнувати наше спільне життя. Ці люди, уражені злодійством і брехнею, з їхніми реформами, не потрібні країні, що оновлюється.

Українське суспільство втратило двадцять років незалежності й деградувало через свою духовну темноту і незрілість, що дозволило закріпитися у владі відверто аморальним, із кримінальним душком, політикам.

Акцентую увагу читача на небезпеці концентрації уваги суспільства на зовнішніх перешкодах, або зовнішніх його супротивниках , у тому числі й чинної влади. Переможною може бути концентрація зусиль на подоланні внутрішніх перешкод, на діях у сфері духу, на духовному самовизначенні й самоствердженні українського народу, як передумови успішного подолання тих самих зовнішніх проблем.

Не можна брати всілякі подачки від кандидатів у депутати. Вони опускають вас до свого рівня. Ви з ними стаєте аморальними торгашами. Він купує вашу громадянську совість, наприклад, за гречку. Він залишається без гречки, яку він поверне собі, пограбувавши вас, а ви – без совісті.

З політичної точки зору це злочинна змова проти держави з метою наділення владою недостойних людей у куцих інтересах учасників змови. "Беріть подачки від владних кандидатів, а голосуйте за опозицію", – так само є аморальний заклик. Це те саме, що говорити: "Вони шахраї і ви будьте ними."

Такими діями ви стаєте їхніми по духу. Не вступати в такі контакти з ними є крок до морального оздоровлення. І це є внутрішня робота.

Не дуже переймайтеся, що сьогодні немає за кого голосувати. Будуть успіхи в суспільній духовній роботі – проявляться й люди. Це така собі коротка ремарка моїм шановним обвинувачам у "пособничестве" Януковичу і Ко.

Терпимість до зла

Керуюча меншість, що обиралася в країні на "виборах" українським народом, перетворилася для останнього в смертоносного гнобителя й паразита. І утвердилася в цій якості.

Щоб відокремити її від себе в реальному суспільно-політичному житті, недостатньо громадянину й народу відокремити її від себе в думці й почуттях. Її необхідно відокремити від себе передусім у дусі.

Звільнитися від неї в духові. Стати іншими. Усвідомити свою іншість у першу чергу в цій царині.

Тоді лише успіх можливий і в реальному житті. Якщо ця іншість є.

Але якщо ти і Янукович у моральному вимірі відрізняєтеся тільки кількісно – ти менше брешеш, менше крадеш? А не якісно – він краде, а ти даєш? У такому разі мені немає про що з тобою говорити. "Мій начальник злодій, – я це знаю, – але він мені платить зарплату й інколи мені перепадає від його "пиляння" бюджету, прихватизації, рекету... Усі крадуть. І наші керівники країни будуть красти завжди, але хай діляться зі мною. Я їх перевиховати не можу. Їх треба заставити ділитися, як "дєдушка Ленін учіл"...

Ця "філософія" не зможе допомогти народу звільнитися від паразитів. Тому що ти й "вони" в цьому випадку, у духові – є аморальною єдністю, і влада у вас буде завжди в найсильнішого з вас пройдисвіта.

Ти бачив податкові декларації, які подавали наші кандидати в депутати, декларації Тимошенко, Ющенка, Януковича... Це ж біднота непробудна порівняно з їхніми витратами! Як вони при таких доходах можуть зводити кінці з кінцями? Вони або банкроти, про що не оголошували, або не правдиві відомості давали про свої доходи.

Це для тебе – норма? Бо міряєшся до їхньої брехні, а не до правди, яка тобі теж не зручна? І кричиш мені: обирай менше зло!

Налаштування на зло твого серця й таких як ти – несе зло нашій країні і тобі, і дурнуватий "успіх", для обраних вами, шановні "всіхи", "менших злів". Ти заздриш їм? А вони ж нещасні люди, дорогий мій "всіх"! Вони всім серцем прикипіли до тлінного: грошей, маєтків, їжи-питва, повій, вертольотів і ... влади, яка це все їм забезпечує.

А темні "всіхи" їм у цьому тошнотливо-занудно допомагають.

Ти не маєш морального права від них вимагати правди, бо сам не правдивий. І тобі невідоме почуття морального обов'язку не пускати таких людей розпоряджатися суспільним майном. До якого, до речі, ти ставишся не так само як і вони: як до чужого, яке треба вкрасти?

Ми, українці – у гріхах

Ми нічим не гірші за інші народи, – читав я у відгуках. Невже?

Чув – німці незадоволені своїм президентом Вульфом, бо він взяв іпотечний кредит у свого друга бізнесмена. Вони кажуть, що їх президент має бути для них моральним авторитетом, а він, такий-сякий у товариша кредит під менший процент взяв, залежним від нього став. Заробив, використовуючи владу. Тому вимагають його відставки.

Німець має моральне право вимагати від свого президента моральної чистоти. А ти маєш таке право?

А ці швейцарці, за яких ти теж не гірший, що вчинили? Голова їхнього центробанку Хильдебрант негайно пішов у відставку через те, що не може довести свою непричетність до валютних операцій його дружини, яка на падінні їхнього франка заробила декілька десятків тисяч цих франків.

Він пішов, щоб не послабити довіру швейцарців до центробанку. А пан Арбузов тільки те й робить, що підриває цю довіру – а про відставку щось не чути.

А знаєш, що німець каявся у власному гріху, і саме в тому, що з його особистої бездіяльності, чи діяльності Гітлер прийшов до влади? Кожний німець і всі разом.

Знаєш?..

Він прозрів після війни й побачив свою особисту вину. Ця національна катастрофа прочистила не тільки його кишеню, мізки – але й совість. А каяття відкрило їм дорогу до правди й свободи. Зробило їх сильними.

А ти вже двадцять років у суцільних поразках і катастрофах, і ніякого тобі просвітління! Ось і зараз уявляю, як ти шукаєш виправдання – я що, як фашист людей убивав? Не ти, то такий як ти, дід твій, допустив перемогу більшовиків на початку 20-х років ХХ століття в Україні, допустив голодомори, убивства мільйонів людей. Добре якщо сам не вбивав.

Ти теж, слідом за батьками своїми прийняв комунізм, зжився з ним. А ця суспільно-моральна зараза не краща за фашизм. Прийняв саме через свою моральну не просвітленість. Духовну темноту.

Не каєшся в цьому гріху. Навіть не задумуєшся про це.

Ти обрав секретаря ЦК КПУ, директора військово-промислового комплексу СРСР, комуніста-бухгалтера, кримінального рецидивіста на вищу посаду у твоїй державі.

Вони всі ці роки руйнують суспільство й "розбудовують" кладовища по твоїй країні, для похорон твоїх рідних і близьких. А ти дійсно тут ні в чому не винний! Ні в чому!

Знаєш, чого ти себе безвинним почуваєш? – Бо ти ніхто тут у країні.

Ти гвинтик, від якого ніщо тут не залежить. Був і залишаєшся ним.

Ти ні за що в країні не відповідаєш. Ти безвідповідальна людина. Ти не став громадянином. Ти баран, якого стрижуть уже з м'ясом двадцять років. Ти не знаєш, що небо вимагає від тебе праведності й у думці, і в слові, і в діях? Праведного життя від тебе вимагається! Німець це знав і знає, а ти – ні.

Чому німці так печуться за моральність своїх правителів? Ясно, що і їхні політики не святі, як і кожний з їхніх виборців. Проте європеєць не хоче обирати собі в керманичі моральних дегенератів, глухих до моральних табу.

Моральний керівник європейської держави усвідомлює супервеличезне значення його особистої чесності для життя всього суспільства й кожного громадянина. Саме із цих причин у них досить часто бувають відставки чиновників з їхніх посад, незрозумілі для наших позаморальних горе-гвинтиків, і тих, кого вони обирають.

Хто може бути політиком в Україні, що оновлюється?

Є два типи людей.

Один, щоб дати моральну оцінку своїм думкам, словам, діям порівнюють себе із братом, кумом, сватом, президентом... "Хто такий цей Кирило Тур, щоб мене повчати, указувати на мої недоліки, на недоліки цілого народу? А сам він вже видушив із себе свого януковича, моралізатор нещасний?!"

Це дорога заспокоєння своєї совісті, уникнення чесної розмови самим із собою, ховання від правди. Обдурення себе.

Через те я й писав, що януковичи не люблять правди, бо вона дискомфортна, вона змушує їх перероблювати себе. Вона неприємна й вимагає болючих, не бажаних для тебе дій і процедур.

Виправдання перед власною совістю більшими гріхами інших людей – комфортніше, приємніше. І твій розум тут тобі радо допомагає. Дехто писав, що брехня й злодійство, інші пороки – природні для людини... Приїхали, називається.

Люди з таким налаштуванням на зовнішнє, мають проблему з моральним удосконаленням, бо вони міряються до щораз гіршого за себе зовнішнього (а)морального суб'єкта. Такі люди позбавляють себе саморефлексії, важливого інструмента морального самовдосконалення. Вони закривають для себе ідеал, який знаходиться в них самих, і на який вони мали б рівнятися й духовно зростати.

Другий приймає правду про себе в серце своє. Прагне очистити себе від гріха діла, гріха слова й гріха думки. І отримує можливість для поліпшення своєї моральної якості, для духовного зростання.

Люди першого типу самі забезпечують погіршення своїх духовних якостей. Духовне ж удосконалення інших залежить не лише від людини. Триматися на стежці праведності без милості Зверху, – кажуть знаючі люди, – неможливо. А морально деградує людина за власної волі.

А ти, читачу, бачиш як деградувала мораль у нашому суспільстві? Бачиш чи ні?

Деградувала вона через те, що такі, як ти, обирали з року в рік усе менше й менше зло на саму вершину державної влади, а за ними "маси", через мімезис, лізли в теж аморальне лайно. Може, досить?

Перший тип людей до влади категорично допускати не можна. Другий – можна, тільки під контролем.

Смерть як стимул до Життя через покаяння

Тут і про смерть поговорити буде доречно. І сам про неї подумай. Читав, що древні мудреці вчили, щоб люди пам'ятали про смерть. Януковичі, і малі, і великий, тікають від помислів про смерть, як дехто від ладану. А пам'ятати треба не лише про свою смерть, а й ближніх своїх: пропаде і сад, який вони насадили, і будинок зруйнується згодом, і навіть їхній противотанковий паркан щезне.

Це – правда, якої вони теж бояться, бо вона вимагає радикальної зміни їхнього ставлення до їхнього омріяного тлінного. А їхні нещасні душі приковані до нього залізною арматурою.

І при тому дехто з них видає себе за християнина. Заглянути в очі вічності людина не може без пам'яті про смерть. Пам'ять, яка є даром Неба. Вічність для януковичів закрита, власне, вони самі для себе її закрили. Раби тлінних речей.

Чому й кому ти заздриш?

Пам'ять про смерть, якщо вона подарована буде тобі Зверху, спонукатиме тебе й до покаяння, якщо душа твоя почне прагнути вічності, прагнути Істини й Життя. Це сильно допомагає людині стати на шлях морального вдосконалення, і змінити оце остогидле кравчуківське: "маємо, що маємо".

Ті ж німці сподвигнулися до каяття за гріхи свого фашистського минулого, а ти про свої гріхи комуністичного минулого забув, не усвідомивши їх, а нових, яких набрався в останні двадцять років, теж не усвідомив.

А на моральний вирок діючій владі має моральне право лише той, хто вибрав для себе шлях духовного вдосконалення.

Тому, якщо ти людина, а не біс – мусиш каятися. Чого я тобі й усім нам бажаю.

І тільки тоді, у тебе, що очистився щирим каяттям, з'являється моральне право вимагати моральної поведінки від твоїх обранців – політиків.

Це право породжує обов'язок морально діяти – і ти починаєш діяти, якщо Господові буде угодно, уже як відповідальний громадянин своєї країни, що оновлюється. І будете вже зі своїми політиками єдиними в дусі моральному, а не аморальному.

І це початок наближення до кращого, що було, і ще є в Європі.

Кирило Тур, спеціально для УП