От протестов к выборам. Очерки о 2011-м политическом

2011 політичний рік розвинув вже започатковані тенденції збільшення протестних настроїв в суспільстві, розвиток кризових явищ в опозиції та продемонстрував продовження вибудови з боку президента та його оточення владної вертикалі, орієнтованої на подальшу концентрацію влади.

Проте, актуальним так і залишилося питання – а навіщо? Відповідний політичний клімат розвивається за наявності аморфного та кишенькового пропрезидентського парламенту, який, схоже, надовго перестав бути місцем для дискусій, принаймні до наступної виборчої кампанії 2012-го, яка значною мірою визначить політичну погоду наступного року та відіб’ється на результатах зовнішньополітичних напрямів розвитку.

Зокрема, значною мірою майбутнє Угоди про Асоціацію з ЄС буде визначатися прозорістю й слідуванням стандартам ОБСЄ під час виборчої гонки.

Нинішній політичний рік також не став винятковим щодо можливості створення підстав для суспільного діалогу, – діалогу між владою і суспільством, діалогу між владою й опозицією.

Якщо у попередні роки політики просто часто-густо не могли почути один одного, сьогодні у владному таборі окремі і значні політичні персонажі просто не хочуть чути думку опонентів попри красиві промови та декларації.

За даними МВС, в Україні у 2011 році відбулося близько 160 тисяч акцій протесту.

Можна пригадати, що за вимірами громадських організацій у попередні роки, зокрема за період з жовтня 2009 по грудень 2010 в Україні було зафіксовано понад 3600 протестних дій, або у середньому близько восьми акцій протесту щодня.

В цілому в країні зростає протестний потенціал серед різних суспільних верств, та підвищуються протестні настрої. Чи не вперше з початку 90-тих у суспільних груп з’явилася така мотивація для соціальних протестів, як відстоювання соціальних прав.

Значною мірою виступи афганців, чорнобильців, які проводили доволі радикальні акції, визначалися намаганням уряду згорнути соціальні пільги, оголосивши вустами віце-прем’єра Сергія Тігіпка 21 мільйон українських громадян "пільговиками".

При цьому уряд так і не створює прозорих правил гри на полі українського бізнесу, не надає можливостей для повного економічного розвитку та приватної ініціативи, що могло б покращити соціально-економічний клімат. Держава продовжує діяти за філософією "не дозволяти аніж сприяти".

До збільшення протестних настроїв у суспільстві можна додати й несиметричні приклади і кроки в гуманітарній політиці з боку влади. Пригадаємо протестні акції й відверте провокування їх з боку проросійських політичних сил, спричинене ухваленням у Верховній Раді закону про використання червоного прапора Перемоги у святкові дні поруч із державним прапором.

У Львові це взагалі спричинило гострий конфлікт. Створювалося враження свідомого маніпулювання регіональними розбіжностями у відношенні до історичного минулого.

Націоналістичні організації намагалися не допустити використання червоних прапорів та георгіївських стрічок у день вшанування пам'яті загиблих у Великій Вітчизняній війні.

Конфлікт фактично розв’язала Верховна Рада, яка напередодні ухвалила відповідний закон, який згодом було визнано неконституційним.

Тренд подальшої монополізації політичної системи з боку президента було започатковано фактично ще в 2010 році через повернення до Конституції зразка 1996 року, внаслідок чого було суттєво трансформовано систему функціонування конституційних механізмів стримувань і противаг.

У 2011 році до умовного списку "досягнень" на відповідному фронті також додалися сюжети навколо звуження можливостей і повноважень для місцевого самоврядування. Наприклад, ухвалення закону "Про регулювання містобудівної діяльності" суттєво обмежило можливості органів місцевого самоврядування щодо планування власного просторового розвитку.

На рівні центральному ще в березні 2011-го відбулися законодавчі зміни, які потенційно зменшують конституційну роль уряду, переводячи установчі та кадрові повноваження до президента.

Наприклад, завдяки змінам до закону про Кабінет Міністрів, прем’єр-міністр не матиме права на подання щодо звільнення члена уряду, а сам Кабмін не матиме повноважень щодо організації проведення єдиної державної політики у сфері державної служби. 

Законом ліквідовано урядові комітети, а також інститути урядових органів, які діють в системі міністерств. 

Це призвело до погіршення координації політики, додаткової централізації влади та створення набагато більшого рівня залежності політичної та управлінської системи від Банкової. 

Нинішній рік ознаменувався затриманням та ув’язненням ряду опозиційних політиків. До 7 років засуджено лідера БЮТ, екс-прем'єра Тимошенко за "перевищення влади і службових повноважень". Апеляційний суд, який відбувся в грудні, залишив вирок Печерського суду незмінним. 

Проти низки посадовців уряду Тимошенко також порушено кримінальні справи. А Україні самій відтепер справедливо інкримінують застосування "вибіркового правосуддя", а владі – зведення рахунків з політичними опонентами. 

Вкотре українському керівництву з боку політичного керівництва ЄС було озвучено посилання, яке напряму стосується внутрішньополітичних справ. Так, президент Ради ЄС Герман Ван Ромпей 19 грудня у Києві заявив, що підписання угоди з ЄС залежатиме насамперед від подальшого розвитку політичної ситуації в Україні. 

Він також вказав і на справу ув'язненої екс-глави українського уряду Юлії Тимошенко: "Наше найбільше занепокоєння найперше пов'язане з ризиками політично вмотивованого правосуддя, і тут найвизначнішим прикладом є судовий процес Тимошенко". 

Тимошенко, ймовірніше за все, не буде персонально брати участь у наступних парламентських виборах через цю політичну справу. А це апріорі ставить великий знак питання стосовно рівності виборчої кампанії, результатів виборів до парламенту в 2012 році. 

Відповідність стандартам ОБСЄ виборчого процесу здатна привідкрити євроінтеграційні двері для України через можливість підписання з ЄС Угоди про Асоціацію, яка включає в себе й позиції стосовно зони вільної торгівлі з ЄС. 

У 2012 році українські олігархи, які очікують вільної торгівлі з ЄС, можуть на власній кишені відчути, скільки безпосередньо вартує демократія та не імітована судова реформа, протидія політичній корупції. Адже, скоріш за все позитивного поступу у взаєминах з ЄС не відбудеться. 

Принаймні, допоки в Україні буде такими темпами девальвувати демократія та суспільний діалог. 

Адже питання в цій справі не тільки в лідері опозиції, але й в застосуванні принципу верховенства права для всіх суспільних верств. 

Сьогодні й пересічні громадяни й екс-урядовці у взаєминах з судовою системою фактично опинилися в рівних умовах. Тим більше це викликає смуток щодо невикористаних можливостей з не імітаційного реформування судової системи в попередні роки. 

Вибіркове правосуддя як тренд нинішнього року здатне звести нанівець й, наприклад, антикорупційні ініціативи президента і уряду. 

Верховна Рада ухвалила новий закон "Про засади запобігання і протидії корупції" 7 квітня 2011 року, законом введено вужче коло осіб, зобов'язаних представляти податкові декларації – "члени родини". Проте, за умови вибіркового правосуддя, протидія корупції також може перетворитися на можливість вибіркових розрахунків. 

2011-й заклав підвалини для виборчих подій наступного року. Так, 17 листопада 2011 року Верховна Рада схвалила закон "Про вибори народних депутатів України", який стане вже п’ятим із серії законів щодо проведення виборів до парламенту.

Закон включив в себе низку процедурних недосконалостей, які ставлять під питання проведення вільних і чесних виборів. Одна з ключових проблем – змішана модель виборів, підвищення виборчого бар’єру до 5%.

Відповідна модель розподілу мандатів базується на двох різних системах, що створює нерівні умови для суб’єктів виборів та ускладнює завдання їх прозорого адміністрування. 

Паралельне застосування двох виборчих систем (мажоритарної та пропорційної) зумовлює застосування партіями різних електоральних стратегій, ускладнить мотивацію виборця та сформує неадекватну систему представництва суспільства. 

Багато запитань залишається й до прозорості фінансування виборчої кампанії. 

5% бар’єр гальмуватиме оновлення складу парламенту і може призвести до втрати значної кількості голосів виборців. 

Втім, від парламенту доволі мало що залежить, він фактично опинився поза активною політичною грою, а депутати виконували роль "кнопкодавів". 

До речі, проблеми, що існують всередині опозиції значною мірою унаочнилися не тільки в ігноруванні ідей та пропозицій з боку влади, поступовій орієнтації на гру з формування "виборчих списків", тасування майбутніх партійних пасьянсів. 

Красномовним прикладом кризи опозиції стало голосування опозиційних партій за нинішню версію виборчого закону до Верховної Ради, який визначатиме правила перебігу виборчої кампанії 2012 року. 

18 правок з боку узгоджувальної Комісії Руслана Князевича було внесено до законопроекту, але вони суттєво не змінили підвалини гри. Адже положення проекту, за які віддали голоси, в тому числі й опозиціонери, суттєво дисонували з попередніми заявами щодо критики змішаної системи, підвищення бар’єру з боку самих опозиціонерів. 

Втім, навіть фракція "БЮТ-Батьківщина" підтримала 62 голосами відповідний законопроект, який першопочатково фактично розроблявся поза стінами парламенту. 

НУНС проголосував 36 голосами "за". 

Консолідоване голосування у ВР надало можливості президенту стверджувати, що закон про вибори народних депутатів був прийнятий за участі всіх політичних сил парламенту, тим самим легітимуючи систему. 

У зовнішній політиці Україні не вдалося покращити взаємини з Росією, зокрема стосовно газових перемовин, а взаємини з ЄС тільки погіршилися. 

Країна, яка могла підписати в 2011 році угоду про Асоціацію з ЄС, сьогодні через внутрішньополітичні проблеми на ниві розбудови "суверенної демократії" в українському варіанті, фактично опинилася перед замороженням розвитку подальших політичних взаємин з Євросоюзом. 

Набагато складніше та проблемніше можуть розвиватися події в майбутньому навколо процесу підписання Угоди про асоціацію з ЄС, не кажучи вже про процес ратифікації, який може зайняти роки переговорів і значною мірою буде вмотивованим не тільки внутрішньо-європейськими контекстами, але й значною мірою українською внутрішньополітичною ситуацією. Ратифікація угоди загалом передбачає голосування за неї у парламентах всіх країн-членів ЄС. 

Отже 2011 рік став роком викривлених сподівань та втрачених шансів, політичного регресу у взаєминах влади та громадян та змінах на краще "вже сьогодні". 

Юлія Тищенко, керівник програм розвитку громадянського суспільства УНЦПД, для УП