Гроздья гнева из дикого винограда, или что дальше?

З усіх вин власного приготування я найбільш полюбляю тернівку. А от із виноградом у мене якось не залагодилось.

Так званий дикий виноград родить – хоч греблю гати. Але за всі роки отримати хмільний продукт з нього мені щастило разів зо три. От і цього року заквасив відер з десять виноградної дички, а отримав три відра оцту.

Кислу розпач я вирішив трохи розвіяти, стьобнувшись із теми неубієнного паркану. А потім почав розмірковувати:

Ну, наприклад, відшукається сьогодні так звана вулична суспільно-політична сила (про парламентську чи офіційну, а через те за означенням ялову опозицію мову не веду), котра здатна буде не лише спонтанно захопити ВР, але й взагалі владу в Україні. А що, власне, як і задля якої мети далі робити?

У зв’язку із чим тут таки пригадав якось вже цитований уривок інтерв’ю Шкляра: "У Холодному Яру один хлопець, схожий на Чорного Ворона, каже: "Ми адміністрацію президента за 15 хвилин візьмемо! Удвадцятьох!". Подумав-подумав і каже: "Але не втримаємо…".

"У нас є план, Фіксе?"

Будь-яка затія революційного штибу, якщо це не стихійний вибух, тільки тоді може бути вдалою, якщо її організатори чітко усвідомлюватимуть деякі речі.

По-перше, матимуть чітку тактичну ціль (в нашому випадку – взяття влади), механізм, тобто спосіб, і алгоритм або ж програму її досягнення.

По-друге, матимуть більш-менш чітку середньострокову стратегічну мету (в нашому випадку – започаткування і впровадження кардинальних суспільно-політичних та економічних системно-змінних перетворень), механізм і алгоритм її досягнення.

По-третє, це бажане, хоч якесь уявлення матимуть про довгострокову стратегічну мету (принаймні матимуть відповідь на питання навіщо ця країна і які цивілізаційну нішу вона мусить зайняти в довгостроковій перспективі), механізм і алгоритм її досягнення.

А ще для вдалого подолання цих етапів необхідно мати відповідний матеріально-технічний, фінансовий, людський, інтелектуальний, etc ресурси.

І ще одне важливе зауваження: пані Кліо не відає випадків коли б суто соціальний вибух був успішним. Як не знає нова і новітня історія випадків, коли б системна революція (а саме такої нині потребує Україна), не базуючись бодай на тезово прописаних програмових принципах подолання як мінімум перших двох вищезгаданих етапів, була би успішною і навпаки…

Я вже десь із рік спостерігаю як близько десятка ГО – в моїх дефініціях "нової хвилі" – намагаються утворити об’єднання...

Але від самого початку якось не залагодилось. То ідеологічні питання почали з’ясовувати, потім програмові документи (10 комплектів!!!) узгоджували, хтось намагався перетягти керівну ковдру на себе, а хтось інтригував…

Я був порадив своєму знайомому, котрий брав участь у цьому захоплюючому процесі, з’ясувати ті позиції, що ці ГО об’єднують, одночасно відкинувши конфронтаційні питання і на ґрунті перших консолідуватися.

А днями той знайомий активіст, зателефонувавши зі стомленим полегшенням повідомив: "Нарешті об’єдналися, дякуємо , бо порозумілися на колись висунутих вами програмових принципах "Батьківщина в небезпеці!" і "Гаплик владі!".

Далі відбувся такий діалог:

- А хоч якісь цільові, програмові, методологічні принципи ви узгодили?

- Ні! Ми вирішили боротися, а коли влаштуємо отой самий гаплик, тоді й будемо перейматися програмами, концепціями, узгодженнями…

А тепер уявіть собі на хвильку, що подібна компашка на хвилі якого-небудь збурення прийде до влади. Прийде, сяде і почне щось там таке узгоджувати. Запевняю вас – цю публіку вже через тиждень винесуть вперед ногами із будь-якої цитаделі влади ті, хто їх туди перед цим вніс.

Що стосується згаданих так званих програмових принципів, то ніякі це не принципи, а лише гасла, котрі я використав в одній із статей, як такі в числі інших, що могли би об’єднати суспільство в його протистоянні із владою. І не більше того.

Давайте, в контексті теми даної статті згадаємо досвід більшовиків.

Вони мали чітку тактичну мету взяття влади задля встановлення диктатури пролетаріату – необмежена влада пролетаріату на період переходу від капіталістичної держави до позакласового комуністичного суспільства. А позаяк, згідно Маркса-Леніна, іншої форми влади в цей транзитний період не могло бути, то й більшовики прагнули лише монопольної влади від імені пролетаріату.

Задля досягнення цієї мети вони не гребували нічим: від терору і пограбування банків і до участі в легальних органах влади, від пропаганди і агітації і до зради національних інтересів тодішньої Росії (пам’ятаєте: німецький генштаб, його мільйони марок і сумнозвісний панцерний вагончик, пам’ятник котрому, власне, і треба було ставити, а не відомому броньовику).

Тобто головним механізмом досягнення мети було розхитування царського режиму аж до його повалення.

До речі більшовики не виключали приходу до влади в легітимний спосіб, але про всяк випадок Ленін заздалегідь обґрунтував і можливість збройного повстання у своїй праці "Держава і революція". Що, власне, і було зроблене задля опанування монопольною владою.

Мали вони і програму дій із захоплення влади. Знамениті ленінські 10 "Квітневих тез". Але в цих тезах торочилось не лише про те, як взяти владу, але й що з нею потім робити задля зламу старої системи влади – націоналізація, експропріація, одержавлення усього сутнього, усунення поліції, чиновництва, армії, уведення диктатури.

Мали більшовики і середньострокову , і довгострокову стратегічні цілі – відповідно, побудову соціалізму і комунізму, а до них відповідні механізми і програми досягнення розписані в працях від Маркса із Енгельсом і до Леніна із Троцьким.

Але біс із ними, більшовиками. Тим паче, що вони і так у нього гостюють. Бо маємо ближчі нам приклади оксамитових революцій.

Візьмемо, скажімо, Чехію та її найбільшу опозиційно-революційну потугу Громадянський Форум.

Тактичною метою його провідників було досягнення незалежності, демократизація і забезпечення широких громадянських прав і свобод.

Механізмом досягнення було обрано: масові вуличні акції протесту, страйки та проведення демократичних виборів.

Алгоритмом же діяльності було обрано декомунізацію, десовєтізацію, плюралізм, проведення радикальних ринкових і демократичних суспільно-політичних реформ відразу ж опісля приходу до влади. Що і було записано в програмах того ж таки ГФ.

Мали провідники оксамитових революцій і не лише в Чехії, а й в Польщі, Прибалтиці, Угорщині середньострокові та довгострокові цілі – відповідно побудова демократичного суспільства із потужною ринковою економікою та подальша інтеграція в Європу.

Чи малися відповідні механізми і програми. Напевне, що малися – бо ж мета була досягнена.

Як на мене, причина успіху оксамитових революцій в тому, що більшість їхніх інтелектуалів, маючи теоретичні наробітки того, що, як і задля чого робити, пішли в своїй більшості зі своїми ідеями до вуличної опозиції, а не врозумляли владу.

Бо їхня комуністична влада, як і наша, розуміла і розуміє лише силу. І то не інтелекту…

А мо‘ наші інтелектуали дурніші за західносусідських? Та ні. Мається маса наробіток із усунення нинішньої панівної верстви, зламу посттоталітарної системи влади із розписаними механізмами і алгоритмами досягнення цієї мети.

Як маються серйозні наробітки того, що робити опісля зламу системи: від цілком адекватних пенсійного чи трудового законодавства і до адаптаційного щодо правової держави реформування судової чи правоохоронної систем, від нового виборчого законодавства чи системних економічних реформ і до нової Конституції чи Статуту (Хартія) громадянських прав і свобод.

Але усі ці ідеї, проекти, програми далі Інету, малочисельних круглих столів та далеких від вуличного гомону кабінетів не проникають. Або ж пропонуються нашій, котрій адекватний пересічний громадянин віри не йме, так званій парламентській опозиції.

Чому? Та просто наша інтелектуальна еліта, на відміну від східноєвропейської, позбавлена елементарного почуття самозбереження.

Бо в іншому випадку, уже б давно, узгодивши поміж собою позиції, виокремивши квінтесенцію результатів цих інтелектуальних праць в десяток-другий адаптованих для розуміння загалом тез, подались би до лідерів вуличної опозиції зі своїми пропозиціями.

Я не даремно почав з вина із дикого винограду. Навіть маючи мету – вино, навіть володіючи механізмом – чавлення, при найменшому порушенні технології – програми – замість вина виходить оцет.

Наша ж вулична опозиція, маючи мету та більш-менш уявлення про механізм, ніц не відає про програму-технологію.

Із чого можна зробити висновок, якщо завтра бабахне, то кисло буде усім і вуличній опозиції, і владі, і інтелектуалам.

І наостанок. Взагалі-то в інших європах вино з дикого (котрий там ще зветься декоративним) винограду не виробляють. Алегорія зрозуміла?

Та, втім, хоч так, хоч ні, а я поки піду хильну якісної тернівки.

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Товариство "Малого Кола", для УП