Юле - свободу?

Яким би цинічним не виглядало це припущення, але після першого засідання апеляційного суду в справі Тимошенко виникає підозра, ніби влада й опозиція вже домовились не лише про виборчий закон, а й про подальшу долю самої Юлі.

"Об'єднаній опозиції" потрібне гасло на вибори. В одному з телеефірів колишній помічник президента Ющенка пан Третьяков відверто пояснив: гасло "Юлі – волю!" – найкраще з усіх можливих. Просте й зрозуміле.

Дійсно, воно не вимагає жодних програм та обіцянок виборцям, не потребує навіть прямих погроз режиму Януковича. Воно спрямоване виключно на емоції громадян. Плюс – на залежність людей тверезих і раціональних, включно з міжнародними спостерігачами, від "гуманітарної складової" їхньої ж власної системи цінностей.

Владі такий сценарій також підходить.

Гасло "Юлі – волю" концентрує й виводить із суспільного організму значну кількість негативної енергії. А декого, хто проблему справедливості сприймає буквально, доводить до справжньої фрустрації. Читай – пасивності.

При цьому гасло не заважає владі займатися "реформами", а, навпаки, стимулює всілякі маніпуляції із кримінальним і рештою законодавства. То чом би й ні?

Особливо, коли сама Юля ізольована від суспільства, а суспільство від неї. Вона переходить у стан невидимої "богині". Залишається подбати про кастинг на ролі її "пророків".

Є навіть підстави вважати, що сценарій цей прописаний надто вже давно, ще на етапі перших судових засідань, коли Юля лише очікувала арешту й сама напрошувалась на нього в судді Кірєєва.

Тоді, пригадаймо, вона дала інтерв'ю одному виданню, у якому спрогнозувала свій вирок на 7 років і неучасть у виборах. І наголосила, що її партія зуміє й без неї зробити все необхідне для перемоги й усунення режиму Януковича.

Більша частина цього прогнозу вже справдилася. Решта розгортається на наших очах.

Правда, у прогнозі нічого не було сказано про хворобу самої Тимошенко. Спортивна й дуже витривала жінка, яка могла годинами вистоювати на своїх неперевершених підборах карколомної висоти, – сама наполягала, що принаймні її здоров'я виключає для влади можливість просто "згноїти" її у в'язниці. Вона ще не зовсім доречно натякнула тоді на підозрілу долю Кірпи і Кравченка. Хоча, скажімо, про самогубство Кравченка свого часу твердо свідчили два її найближчі соратники – Турчинов та Луценко...

І от тепер маємо в інформаційному просторі описи хвороби Тимошенко, які не можуть залишити байдужими практично нікого, хто не вважає Юлю своїм особистим запеклим ворогом. Щоправда, подробиці її поганого самопочуття довгий час виходили виключно від зацікавленої особи – захисника Власенка. І навіть викликали в інтернеті цинічні натяки на риму "нари – Канари"...

Менше з тим, свідчення пані омбудсмена та плутанина різноманітних офіційних медиків примушують повірити в те, що це – не піар. Принаймні не для Юлі.

А хіба що для Януковича, що отримав змогу виступити в ролі "гуманіста", особисто дозволивши її огляд. Здоров'я Тимошенко послугувало доказом, і передусім на міжнародному рівні, що Янукович таки особисто вирішує долю свого політичного опонента. Доказом правоти слів Юлі, яка саме так позиціонувала себе й гаранта на перспективу.

Подальша судова інтрига не внесла в сценарій суттєвих змін. Хіба що додаткову, побічну мету – остаточно скомпрометувати теперішню судову систему.

Вигідно це обом політичним сторонам.

Юлиній – з очевидних причин. Президентській – аби якось мінімізувати хвилю, що виникла в справах судових рішень по пенсіях пільговикам, і на цій підставі додатково посилити законодавство й про пільги, і про судову систему, і загалом систему не лише кримінальних, а й цивільних правовідносин тощо.

Обидві сторони, що "рубають цей ліс", не зважають на "тріски" – конкретних суддів.

Психологічний терор проти судді Олени Сітайло, що попередньо розглядала апеляцію Тимошенко, був очевидний і заздалегідь спланований у розрахунку на особисту образу, яка майже гарантує негативне ставлення судді до клопотань захисту. Тому чергова порція вигуків "все пропало" почалась ще до ухвали суду.

А от стан самопочуття і "швидка", до якої довів процес суддю, – виявилися не зовсім передбачуваними. Спроби Власенка покласти провину за здоров'я судді на тиск влади – маячня, оскільки суддя знала, на що йде, обравши в цій країні цю професію, а також ознайомившись з інформаційною атакою на себе напередодні судового засідання.

І це був програш захисту Тимошенко в емоційній складовій процесу, як вони його побудували.

Відтепер хвороба підсудної не є аж таким аргументом на всі випадки. Бо ж і судді – теж люди. А хвора жінка проти хворої жінки – це для електорату іспит.

У цій політтехнологічній борні захистові Тимошенко, вірогідно, таки доведеться "показати її народу", якщо ставку зроблено на співчуття. Дуже не хочеться, що й казати. Але Юлі доведеться вибирати, чи залишити за собою образ непереможної стильної красуні, нехай тепер майже міфічної, невидимої, – чи перейти в категорію замучених жертв – режиму, обставин, чоловіків-політиків, врешті решт. Питання: що для справи корисніше.

А головне – для якої справи й для кого конкретно?

Найжахливіше в політичній історії Тимошенко – це відвертий альфонсизм, на якому побудована її політична сила й взагалі все, що з нею відбувається. Добре, що хоч деякі жінки в її оточенні здатні пом'якшити це гидке враження, називаючи Юлю "мамою". Хоча й у такій назві є свої негативи.

Але "Жанна д'Арк", "єдиний чоловік у політиці" тощо – усе своє життя тягала на собі політичну кар'єру купи чоловіків, не здатних оцінити цю послугу, і навіть достойно скористатися нею.

Тепер – за її згоди чи ні – намагаються скористатися її ув'язненням та її здоров'ям. І, на правду, не відомо, чи є вона заручницею лише Януковича, чи своїх лише помилок у побудові авторитарної, але порожньої "без мами" політичної сили.

Чи, усе ж таки, вона – уже жертва простого й цинічного розрахунку конкретних соратників і "запеклих друзів"?..

Яке гасло, окрім "Юлі – волю", є в опозиції?

Гасло Яценюка "хто не з нами – той з Януковичем". Тут не сказано "проти нас" із простої причини: бо виникає питання, а хто, власне, ці "ми".

Гасло погане з багатьох причин, серед яких перша – тоталітарний зміст. Мало того, що історично це гасло більшовиків-ленінців проти соціал-демократів, і вже тому не може придатись для українських демократів будь-якого ідеологічного спрямування. Так воно ще в наших умовах взагалі виключає потребу в будь-якій ідеології.

Ну, а в плані "об'єднання" опозиції воно є найбільш руйнівним. Оскільки виступає альтернативою правильному гаслу, стародавньому й сакральному: "хто не з нами той проти нас". В українському викладі: "Хто не з Януковичем – той з опозицією"… Відчуйте різницю.

Звісно, на тлі яценюківського "хто не з нами" – заклик "Юлі – волю!" виглядає принаймні людяніше. Але тільки виглядає. Оскільки щонайменше передбачає перебування Юлі в тюрмі весь передвиборчий період. Саме в тюрмі, а навіть не на підписці, чи, тим більше, безпосередньо в політичному житті й у виборчій кампанії.

Так заради якої мети все це?

Треба чесно визнати, що на європейському напрямку, де принаймні публічно панують гуманітарні цінності, і ставлення до життя та здоров'я Тимошенко може бути щирим, – гра Януковича з ЄС начебто в обмін на прояви милосердя до Юлі виявилася успішною.

А який вплив має справа Тимошенко на торги по ціні газу з Москвою?

Вона ж, як відомо, сльозам не вірить. Менше з тим, про саму потребу змінювати газовий контракт, начебто домовились у відповідності до садистського вироку Юлі, і, відповідно, контракту.

Із цього випливає, що Тимошенко не зможе отримати перегляду вироку – тобто відміни засудження – принаймні до підписання нового контракту. З цієї точки зору передвиборче гасло "Юлі – волю!" також свідчить, що контракт не буде підписаний ще так з рік...

Але є й інша річ: якщо, і коли справа в контракті дійде до питання про ГТС, парламенту доведеться скасовувати власний закон про трубопровідний транспорт, яким детально заборонені будь-які маніпуляції з "трубою". І скасовувати доведеться не після, а до контракту, – щоб підписувалося щось законне.

Малоймовірно, що більшість не знайде способу залучити до цієї брудної справи опозицію.

Отже, опозиції доведеться вибирати між перспективою звільнення Юлі внаслідок виправлення її помилки щодо контракту й потребою для цього поступитися одним із власних публічних базових принципів – недоторканості труби.

Можливо, аби не брати в цьому участі, Юля заздалегідь погодилась на все, що ми бачили останніми місяцями?

Тоді заклики до її звільнення, особливо через обрання для цього до парламенту купи досі неефективних політиків, – чистий блеф? Тож не треба дивуватись, що він не викликає справжньої довіри вже зараз.

Ірина Погорєлова, спеціально для УП