Високосные ожидания

2012 рік – рік високосний, а отже, цікавий і багатий на події. Зокрема, наступного року на нас чекає три вельми цікавих, непересічних і важливих у своїй соціальній, політичній і есхатологічній значущості. Це – ЄВРО-2012, кінець світу й парламентської вибори.

Перші дві – Євро й кінець світу – не являють собою особливої суто політичної цікавості. Вони як факт: один реальний, інший віртуальний.

Однак із приводу парламентських виборів хотілося б сказати декілька слів окремо.

Парламентські вибори-2012 цікаві із трьох ключових позицій.

По-перше, нові виборчі правила повертають нас назад у майбутнє аж у 1998-й або, якщо хочете, у 2002 рік. По-друге, парламентські вибори визначать диспозицію політичних сил і нанесуть штрихи на політичну мапу напередодні президентських виборів-2015. По-третє, і найголовніше – вибори-2012 принципово змінять логіку, суть і смисли електоральної пропозиції, електоральної гри, а отже, і політичного формату країни.

Але про все по порядку. Отже...

Вибори-2012 по формі повертають нас у 1998 рік. Адже кампанія знову відбуватиметься за змішаною, мажоритарно-пропорційною, системою.

Чому саме в 1998 рік? Тому що знову, удруге в сучасній українській історії кандидатам буде дозволено брати участь у виборах одночасно у двох форматах: балотуватися й за списком політичної партії, і за одномандатним мажоритарним округом.

Така система дає додаткові бонуси для кожного політика, для кожного кандидата, адже фактично подвоює шанси бути обраними. Це, звісно, нікому й нічого стовідсотково не гарантує: будь-хто може отримати одночасно й непрохідний округ і непрохідне місце в списку, навіть у найбільш "прохідній" політичній силі. Проте шанс для індивідуальної політичної гри й для індивідуального електорального маневру все ж зростають в усіх.

Однак це за формою. За суттю ж нові виборчі правила й, головне, новий виборчий контекст – повертають нас, швидше, у 2002 рік. Адже суть виборів-2002 майже збігається з відповідними вимірами виборів-2012.

По-перше, вибори наступного року, як і 10 років тому, відбудуться напередодні президентських перегонів, а саме – за 2,5 роки до виборів президента. Через це майбутня кампанія не тільки стане репетицією виборів глави держави, а й сформує розстановку сил та визначить політико-соціальний формат і ландшафт у політичному часі між двома виборчими кампаніями.

Саме від результатів, які продемонструють на виборах до ВР-2012 політичні сили і їхні лідери, залежатиме, з яким ресурсом – електоральним, соціальним, матеріальним і публічним – вони підійдуть до найважливіших президентських перегонів.

Для політичних таборів це буде не лише ідентифікатором моці й реального потенціалу, а способом таргетування електоральної дійсності, прицілом на свої лідерське майбутнє.

Для суспільства ж це буде шансом визначитися: кого можна й варто підтримувати, з огляду на публічно задекларовані позиції та з урахуванням потенційного шансу на перемогу й можливостей до реального впровадження запитуваних громадянами змін після можливої перемоги.

Тому парламентські вибори-2012 сформують політичний простір на 2,5 роки й змоделюють умовний плацдарм політичного майбутнього після 2015 року.

Отже, ми не лише повернемося назад у майбутнє процедурно, а матимемо змогу моделювати реальне майбутнє за результатами кампанії-2012.

Умовна диспозиція-2015, яка чіткіше вималюється після 28 жовтня 2012 року вже зараз може аналізуватися, прогнозуватися у двох ракурсах.

Перший ракурс – закріплення позицій нинішньої влади.

Такий варіант політичного майбутнього вірогідний за умови, що партія влади реалізує свої сценарні плани на 2012 рік. По-перше, для них це означатиме втілення в життя максимального завдання майже абсолютної перемоги своїх висуванців за мажоритарними округами. Тобто це перемога представників партії влади в 150-170 мажоритарних округах. По-друге, це отримання в загальнодержавному багатомандатному окрузі за списками від 80 до 100 мандатів, що дорівнює отриманню електорального результату в 32-37%.

Реалізація політичної дійсності в першому ракурсі означатиме, що нинішня влада отримає стабільний і слухняний парламент, який чітко слідуватиме у фарватері президентсько-виконавчої вертикалі. Це зміцнення позицій президенціалізу й "колективного Януковича", повне зачищення публічно-політичного поля від реальних опонентів влади. Для Януковича індивідуального – відкривається прямий шлях до перемоги на виборах 2015 року зі збереженням статусу головного й чи не єдиного реально впливового гравця в політичному просторі України.

Другий ракурс – поразка і руйнування позицій нинішньої влади. Обидва варіанти майбутніх реалій пов'язані саме з позиціями влади. Адже в опозиції на сьогодні немає ані власної стратегії, ані тактики, ані умовного бачення політичного майбутнього "по-своєму".

Тому цей варіант політичної дійсності може формуватися спонтанно, за умови поразки влади й невиконання нею поставлених перед собою завдань/результатів на парламентських виборах. Тут усе залежатиме навіть не від розкладу результатів за пропорційною системою, а від результатів "мажоритарки" та від стійкості депутатів, які оберуться від опозиції.

Якщо партія влади в мажоритарних округах набере менше 100 мандатів, а серед опозиціонерів буде недостатньо близьких до нинішньої влади депутатів, готових сформувати "коаліційну тушонку", то парламент може або контролюватися опозицією, або існувати в безконтрольному стані ситуативних голосувань і ситуативних об'єднань. Як це, власне, і було після 2002 року.

Варіант об'єднання парламенту під опозиційним контролем вірогідний за умови наявності серед опозиціонерів у складі ВР загальновизнаного лідера.

Це майже неможливо за умови ув'язнення Тимошенко і Луценко та слабкого командно-об'єднавчого потенціалу Яценюка, Турчинова, Королівської, Кличка та інших потенційних опозиційних лідерів, які мають шанси на представництво в наступному парламентському скликанні.

З урахуванням складної соціально-економічної ситуації, зростання рівня невдоволення діяльністю влади та владою як такою в українському суспільстві, а також усе реальнішої загрози другої хвилі світової економічної кризи, що може суттєво негативно відбитися в Україні – є загроза стрімкої втрати рейтингу партією влади в цілому та окремими провладними кандидатами.

З огляду на це, варіант стабільного й слухняного пропрезидентського парламенту теж видається малоймовірним за нинішніх суспільно-політичних та соціально-економічних "початкових умов".

Тому найвірогіднішим варіантом політичного майбутнього в цілому й парламентського розкладу, зокрема – видається створення розколотого парламенту із ситуативними об'єднаннями й ситуативними голосуваннями.

Для політичного простору в цілому це означатиме формування окремих рівнозначних груп впливу у ВР та політикумі взагалі, кожна з яких не матиме визначального впливу на політичну ситуацію.

Зазначений варіант суттєво послабить вплив і роль президентсько-виконавчого центру влади й "колективного Януковича" зокрема. Це створить проблеми для влади з підтримкою єдиного кандидата на виборах-2015.

У зв'язку з такою політико-владною розбалансованістю, поява основних і найрейтинговіших кандидатів у президенти, які стали б центрами політичного тяжіння й новими центрами владного впливу – відтягуватиметься аж до останнього моменту напередодні офіційного старту президентських перегонів-2015.

Тож не виключено, що нові реальні лідери з'являться, сформуються й оформляться за рік або навіть за півроку до дня голосування на наступних виборах президента.

Ситуація з таргетуванням і прогнозуванням політичного майбутнього ускладнюється тим, що вибори-2012 стануть чи не першими парламентськими виборами, коли кандидати і партії підуть до виборців, не озброєні конкретними смислами політико-електоральної пропозиції.

Смислами двох останніх президентських кампаній була бінарна опозиція, тобто взаємне протиставлення двох кандидатів, які своїми персоналіями розподіляли електоральні симпатії, об'єднуючи навколо себе дві полярні групи виборців.

У 2004 році персонально таку бінарну опозицію електоральних симпатій втілювали Віктор Янукович і Віктор Ющенко, у 2010 році – Віктор Янукович і Юлія Тимошенко.

Проте наразі реально адекватної політико-електоральної альтернативи президентському центру впливу немає. Отже, утретє смисли бінарної опозиції або протиставлення між двома ключовими кандидатами реалізувати не вдасться. Ані на парламентських-2012, ані, найвірогідніше, на президентських-2015 виборах.

Смислами ж двох останніх парламентських кампаній були відповіді на споживацькі запити населення.

Ці запити реалізовувалися в гаслах "покращення вашого життя вже сьогодні", "справедливість є – за неї варто боротися" тощо. Навіть у гаслі "закон один для всіх" можна знайти відгуки споживацького запиту на втілення ліберальних свобод для бізнесу, тобто для ініціативної частини громадян.

Проте українське суспільство розчарувалося в споживацькій моделі голосування й політичного вибору – жодна з відповідей на споживацький запит не була втілена в життя. Наразі не реалізовані ані "покращення", ані "справедливість", ані "законність".

Суспільство більше в це не повірить. І споживацькі пропозиції більше не стануть електоральним стимулом до вибору.

Отже, на наступних виборах не вдасться реалізувати ані споживацьку модель, ані модель бінарної опозиції стимулювання до політичної дії й електорального вибору та підтримки.

Така ситуація створює, з одного боку, поле політичної фрустрації й електорального вакууму, а з іншого боку – формує нове поле можливостей для формування нової електоральної дійсності.

Коли не працюють старі смисли, шанси політично "вистрілити" матимуть ті, хто запропонує нові смисли, які будуть сприйняті громадянами й знову актуалізують політичну активність.

Тож якщо в сенсі есхатології 2012 рік буде роком кінця світу, то в політичному сенсі він може стати роком початку чи започаткування нових електоральних трендів, підкріплених актуальними суспільно-політичними смислами. Проте це мають бути абсолютно нові смисли й тренди, цілковито відмінні від усіх, які ми спостерігали протягом 20 років незалежності.

Це буде кінець багатовекторності й маніпуляцій.

Тож українська політика нарешті визначиться. Після 2012 року вона формуватиметься ще три роки – до президентських виборів. І стане або абсолютно азійською. Або ж нарешті матиме шанс стати по-справжньому європейською.

Юлія Комарова, консалтингова агенція Concept GRoup, спеціально для УП