В поисках главного коррупционера

Цього року Україна знову опинилась серед найбільш корумпований країн світу. 152 місце серед 182 країн, за умови, що корупційне лідерство рахують з хвоста списку. Це дані міжнародної організації Transparency International, що досліджує так званий Індекс сприйняття корупції.

Де починається і закінчується корупція в Україні? Хто представляє на найвищому рівні ту переломну ланку в держапараті, яка руйнує весь здоровий суспільний організм?

Для відповіді на поставлені запитання подивимось на систему державного управління з позиції менеджменту. У спрощеному вигляді виконавчу гілку влади можна представити у формі ланцюга, який починається з президента, далі – прем’єр, віце-прем’єри, міністри, голови обласних та районних адміністрацій і так далі до "останнього" місцевого клерка.

Зв’язок між будь-якими двома сусідніми ланками є ієрархічним, тобто хтось є керівником, а хтось підлеглим.

А тепер уявімо ситуацію, коли керівник – абсолютно чесна й моральна людина, а підлеглий – корупціонер – отримує відкати та виділяє гроші власним фірмам, задаючи неконкурентні умови при проведенні тендерів.

В результаті вимальовується наступна картина: начальник скромно живе на свою зарплату, а підпорядкований йому службовець пересувається на "Лексусі" та розкошує. Певна річ, такого бути не може – останнього відразу звільнять. Своєю чергою, високоморальний працівник не буде закривати очі на незаконні витівки свого боса.

Отже доходимо висновку, що: керівник та підлеглий або одночасно є чесними людьми, або корупціонерами.

Тепер повернемось назад і ще раз поглянемо на ланцюг виконавчої влади. Якщо хоча би один елемент цієї ієрархічної системи є корупційним, то на основі принципу індукції та попереднього висновку можна довести істинність судження про корупційні діяння найвищої особи в державі – президента.

Звичайно, це тільки абстрактні роздуми. Відомо, що навіть найкраща теорія не у всіх випадках ідеально моделює реальність. Але можна впевнено стверджувати, що вищеописаний ланцюг умовиводів з дуже великою ймовірністю є правильним для країн, що перебувають на дні корупційної ями.

У цьому можемо переконатись поглянувши на діяльність очільників держав, які представляють країни з Індексом сприйняття корупції близьким до України.

В аграрних країнах Африки та Азії корупційні діяння менш помітні через слабкий розвиток ЗМІ та низький рівень концентрації капіталу. Зовсім інша ситуація на теренах розваленого Радянського Союзу, де корупціонери при владі як на долоні.

Якщо ж у квазізлочинного керівництва посткомуністичних держав і виникає час від часу бажання побороти корупцію (про що вони аж надто часто заявляють),, то з одним виключенням – аби їм дозволили те, що заборонять іншим.

Проблема реалізації цього сценарію полягає в тому, що неможливо вмістити в одному кабінеті "своїх корупціонерів" та чужих чесних людей. Усе повертається на круги своя.

Це добре видно на малюнку нижче.

Підсумовуючи, на основі теоретичних роздумів та практичного аналізу, можна стверджувати, що немає чесних президентів, які тривалий час (більше 1-2 років) перебувають при владі в сильно корумпованій країні. Такий керівник або сам краде, або є дурнем, який нічого не хоче робити.

Як подолати корупцію в Україні

Кожен лідер Української держави міг змінити ситуацію і перестати очолювати країну з "почесним" корупційним рейтингом. Кожен міг розпочати і дієво провести боротьбу з корупцією. Але ніхто з них цього не зробив.

Наразі у діючого президента є можливість виправити тенденцію. Для цього він повинен переступити через себе і свій світогляд і прийняти низку рішень, які змінять країну.

Розчищення авгієвих стаєнь корупції без значних витрат з державного бюджету передбачає виконання наступних кроків:

- продаж президентом власного бізнесу та вклад вивільнених грошей в західні інвестфонди, щоби уникнути спокуси впливу на бізнес-середовище;

- відставка уряду і решти високопосадовців, включно з генпрокурором, очищення судової гілки влади, призначення на їх посади на основі конкурсу людей, які тривалий час проживали на заході та/або сповідують європейські погляди щодо ставлення до корупції, збагачення державним коштом та брехні;

- скорочення кількості чиновників наполовину та підняття їм зарплати щонайменше в два рази;

- тотальна заміна працівників органів МВС, митної служби, судів та інших висококорупційних "годівниць" протягом 3-12 місяців;

- потужний контроль за міністерствами та відомствами, впровадження інституту провокації хабара;

- підхід до чиновника та керівництва країни з позиції "презумпції винуватості" – кожен з низ повинен доводити свою чесність та правомірність своїх дій;

- оприлюднення усіх бюджетних витрат в Інтернеті, впровадження системи електронного урядування;

- висвітлення доходів та витрат чиновників, керівництва країни та членів їхніх родин в мережі Інтернет;

- абсолютно прозора система власності, з можливістю визначення кінцевих власників будь-якого активу;

- "драконівські покарання" за корупційні діяння: позбавлення волі на 15 років за хабар у розмірі понад 10 тисяч доларів;

- тотальний розпродаж державної власності на відкритих аукціонах з гаслом, як любив повторювати співавтор грузинського чуда реформатор Каха Бендукідзе, "Продається все крім совісті та правосуддя";

- активна піар кампанія усіх перерахованих заходів.

Все вищевикладене вже пропонувалося у вигляді проектів законів про боротьбу з корупцією. Але всі ті проекти успішно провалювалися особами, яких народ України обирав і продовжує обирати на найвищі посади в країні.

Але без виконання усього вище переліченого корупцію не подолати.

Якщо ж активно взятися за її викорінення, то вже через місяць країна стане іншою.

В протилежному випадку, пошук головного корупціонера завершиться так і не розпочавшись, – в маєтку перед дзеркалом…

Роман Семко, аспірант-економіст Києво-Могилянської академії, член партії "Громадянська позиція", для УП