Кое-что о вооруженном свержении Януковича

Інформація Януковича про наявність озброєних людей, які планують захоплення влади в Україні – це брехня, брехня тривожна і безсовісна. Ганебно казати про зброю там, де стільки людей мріють про верховенство справедливості.

Соромно таке говорити про країну, де сімдесят років катком катався репресивний режим. Тут генетично нищили людей, готових захопити владу таким способом.

З тих, хто вижив, ніхто на це не піде, а нездорових людей вкрай мало, вони розрізнені і божевільні достатньо, щоб бути недієздатними.

Можна довго розповідати і доводити, чому все є саме так – але це до міри безглуздо, так як теорію змови спростувати повністю неможливо, можна лише апелювати до досвіду і розсудливості аудиторії.

Сподіваюся, аудиторія розуміє, що в українській політиці, з її 150% зрадників, підготувати масштабну силову акцію неможливо.

Значить, бунтівники повинні бути не інтегрованими в теперішній політикум і соціум, тренуватися десь в далеких гірських аулах. На горизонті мають також бути США або Аль-Каїда, щоб всебічно – людьми, грошима, патронами і томагавками – забезпечувати підтримку силових дій.

Потрібен також режим достатньої кривавості. Не-президент Янукович, можливо, і прямує цим шляхом, але поки, на щастя, далекий від мети. Точковим кровопусканням розбудити почуття самозбереження народу поки не вдалося.

***

Але я не про це. Проблема в тому, що Янукович, повторюючи цю брехню, у чомусь має рацію.

Один з мозкових хробаків, що полонив голови багатьох українців стверджує – невдачі ненасильницької Помаранчевої революції мають причиною саме її безкровний характер.

Рідний брат цього хробака вважає, що другий раз безкровно повалити владу не вийде, мовляв, всі ненасильницькі методи боротьби влада навчилася нейтралізувати.

Така примітивна логіка – чим сильніше вдарити, тим більше користі – захопила, наполовину з фрустрацією, уми багатьох недурних людей.

Установка на насильницьку боротьбу – при тому, що на практиці важко знайти людей, до такої боротьби готових і морально, і технічно – робить ідею боротьби взагалі чимось далеким, ізолює маси від політичного процесу. Що і потрібно владі.

Це одна з рис тієї відсталості українців і їх громадянського суспільства – відсутність досвіду реальної низової боротьби.

Якби боротьби і борців було б більше, у них би з'явився досвід і розуміння. Але збіговиська активістів Податкового майдану показали – до цього ще далеко.

Маленька групка тих, хто бачить істину, занадто нагадує все тих же божевільних, тільки мирних. Будучи розрізненими і часом не володіючи потрібною мовою, ця групка поки нездатна нічого нікому пояснити.

У той же час, відлуння цього сакрального знання блукають в українському політичному сленгу: "в'язані берети" – така фраза високо оцінює бійцівський потенціал хирлявих бабусь-пенсіонерок.

***

Перетворити енергію в агресію – ось завдання режиму. Зробити так, щоб саме ім'я боротьби означало війну з ворогами, а не боротьбу за якусь мету. Максимально запевнити маси в неможливості та неефективності мирного опору. Відрізати від боротьби жінок, дітей і старих – всіх тих, кого найбільше бояться чиновники.

Переконати, що все краще що є в людях – мужність, рішучість, відчайдушну сміливість, завзятість – можна проявити лише в умовах війни, завдаючи каліцтва ворогам і позбавляючи їх життя.

Але ж усе навпаки. Ненасильницький опір може бути настільки ж бурхливим, як бій середньовіччя. Заборона на заподіяння шкоди іншим не перешкоджає діяти настільки ж відчайдушно, сміливо, жертовно, як і на війні перед обличчям смертельної небезпеки.

Готовність померти за свою мету не передбачає готовності вбивати за неї.

Мабуть, для цього потрібна більш сильна воля і тверезість розуму.

***

Сила ненасильницького опору – не тільки в більшій законності чи благовидості в очах могутніх іноземних покровителів. Рушійний механізм його – це здатність впливати на серця людей. Усіх без винятку – ворогів, друзів, нейтральних.

Справа навіть не в створенні образу морального авторитету, в піарі. Ця річ, безумовно, бажана тактично, і їй тактично ж будуть протидіяти. У ЗМІ працює досить жахливих людей, здатних привести на світ таку брехню, яка затуманить будь-який, навіть самий благородний вчинок, наймудріше діяння.

Але важливо розуміти, що більшість людей, як низько б вони не падали, все ж залишаються людьми. І навіть якщо на ТІЙ стороні тебе очорнили, народ обдурений і не знає правди про тебе – але очорнителі правду знають. І це знання буде накопичуватися і свердлити в їхніх мізках дірки.

***

Так щоб вже зовсім все заплутати – потрібні силові дії, а не насильницькі.

Дії, в яких у повний зріст проявляється сила людини – її розуму і волі. Гандизм – це не слабка миролюбність. Це так же весело і страшно. Це мужність, мудрість і – успіх, ефективність.

З 1966 по 1999 рік ненасильницький громадянський опір зіграв вирішальну роль в 50 з 67 переходів від авторитаризму до демократії. Непоганий відсоток.