Юридическая расправа с Днем Свободы

Цей текст написано в нині модному жанрі "матеріали для майбутнього трибуналу". Наведені факти мають цікавити вже владу наступну, коли даватимуть політичну та правову оцінку діям нинішньої. А на цю статтями в інтернеті, за великим рахунком, вже вплинути не можна.

День Свободи пройшов яскраво і весело: опозиціонерів били, тіснили багатосотенними міліцейськими кордонами, в них забирали апаратуру, їх затримували ("режимоохоронцям", щоправда, теж дісталося.). Натомість провладних найманих махачів прапорами ретельно охороняли, їм давали найкращі місця на головній площі держави.

Під всю цю наругу влада підвела юридичну основу, виготовлену з особливим гумором. За традицією, МВС звернулась до київської влади з проханням заборонити мітинги на майдані 22 листопада, а та вже звернулася з відповідним позовом до суду.

Якщо раніше КМДА виступала лише механічним представником інтересів міліцейського начальства в судах, то тепер київські чиновники стали займатися власною творчістю.

Мотивацію до заборони мирних зібрань, котру виклало МВС у листі до Попова, вони практично не використали – лише пришпилили міліцейського листа до свого позову.

Міліція вже традиційно розписувала, що на майбутніх акціях можливі зіткнення між учасниками з різними політичними поглядами – отже, акції треба заборонити. Також в МВС дуже піклувалися про порядок встановлення МАФів у місті Києві, і можливу антисанітарію від натовпу людей.

Ця аргументація традиційно ігнорується навіть в українських судах (нормальних), мабуть тому в КМДА вирішили це не коментувати, а просто долучити до власноруч написаного позову.

Втім, виписати щось більш розумне та переконливе підлеглим Попова також не вдалося – вийшло лише виписати більше тексту.

Основа аргументації "поповців" на користь заборони киянам святкувати День Свободи полягає у тому, що у СРСР колись видали постанову, якою совєцькі люди мали повідомляти владу про свої мирні зібрання за 10 днів мінімум. А оскільки нинішні українці аналогічної постанови про порядок повідомлення про вуличні акції від свого уряду не отримали – отже, діє та, радянська постанова.

Взагалі, норму про 10 днів чиновники намагаються застосовувати по всій Україні, щоб придушувати вуличний спротив. І в усіх відомих автору випадках нормальний суд все-таки оперує статтею 39 Конституції України, де вказано, що потрібно повідомляти "завчасно", і тлумаченням Конституційного суду, яке розшифровує це "завчасно" як за мінімум день до акції – тобто, приміром, з сьогодні на завтра.

Це раз. Друге і, мабуть, ще більш важливе – у відповідності до тлумачень того ж Конституційного суду, єдина функція подачі повідомлення – щоб дати змогу владі забезпечити нормальні умови проведення мітингів тощо. Повідомлення – це не дозвіл! Якщо повідомлення немає, в теорії громадяни також мусять мати право мирно збиратися, але при цьому з влади знімається певна відповідальність.

У нас же міліція традиційно вважає так – якщо не повідомили, то і зібрання проводити не можна.

Цікаво, що представники КМДА не казали, що саме вони мали б зробити протягом тих теоретичних 10 днів, якщо б дійсно заявки було подано у цей строк. Які саме роботи мали провести підлеглі Попова, крім того, щоб повідомити МВС – уявити складно.

Також варто нагадати, що функція КМДА – це допомагати киянам проводити мирні зібрання, а не допомога МВС ці мирні зібрання забороняти.

Суд же традиційно пішов позивачам назустріч, і сам почав находити аргументи та докази – очевидно, що судді довелося провести велику творчу роботу, оскільки і КМДА, і МВС написали якщо не слабку маячню, то щось подібне.

Отож, суддя Пащенко сів за клавіатуру, і…

По-перше, встановив, що «єдиним нормативно-правовим актом, яким врегульовано ці відносини» (ці – це з приводу подання заявки) є той самий указ президії верховної ради СРСР. Мабуть, роз’яснення Конституційного суду та власне сама Конституція щезли за величчю радянського найдемократичнішого права.

По-друге, (вочевидь, шляхом телепатії) встановив, що МВС через надто пізній строк подачі заявок на святкування Дня Свободи "не в змозі належним чином забезпечити громадський порядок".

Звідки він це взяв – невідомо, такого в позові не було. Та й взагалі, це – явне приниження міліції. Вона-ж бо встигла навіть на Попова встигла написати листа, а щодо дій безпосередньо 22 листопада – то ніхто б не дорікнув «правоохоронцям», що в них не вистачає сил творити на Майдані все, що заманеться. На кожного учасника мітингу опозиції тоді припадало по одному екіпірованому «космонавту», підсиленому ще одним звичайним патрульно-постовим міліціянтом.

По-третє, суддя визнав доведеним позивачем те, що позивач, власне, і не доводив, а саме, "реальність протистояння та виникнення конфліктних ситуацій" на Майдані. Цікаво, що ніхто, крім МВС, котре позивачем не було, про це не згадував.

По-четверте, вирішив, що апаратура, встановлена на Майдані, буде заважати людям. Тут суддя виявився стовідсотково правий – з тією різницею, що по факту глушив усіх своїми промовами і психоделічним хітом "Єднаймося" таки Калашніков, а не опозиція.

"Суд не вправі визначати пріоритетне право будь-якої політичної партії чи громадської організації провести масові заходи" - так вважає людина в суддівській мантії на прізвище Пащенко. Дійсно, суд – не вправі, а от міліція, завдяки такій допомозі з боку суддівського корпусу, виявилась досить правною і визначала, чиї прапороносці і горласта акустика має займати на Майдані ключові місця.

Отож, виходячи з цих чотирьох пунктів, а також дивним чином посилаючись на європейські норми (які твердять зовсім протилежне до того, що постановив Пащенко), суд постановив заборонити мирні зібрання.

Таким чином тріумвірат дует КМДА-суд забезпечив повну свободу дій на Майдані іншому дуету – калашниковцям у кількості пару сотень і міліції числом до двох тисяч кашкетів/шоломів.

Якщо б не зусилля Попова, Пащенко і Ко, свята б не вийшло – адже саме завдяки їм у міні-варіанті було відтворено двобій семирічної давнини.

Ігор Луценко, журналіст, активіст громадянської ініціативи "Збережи Старий Київ"