Младшие братья оппозиции

Згадаймо народні казки, у яких часто старші брати під час розподілу чи то спадщини, чи то інших благ завжди ображали молодшого, на їхню думку, слабкого та нежиттєздатного. Проте так чи інакше, справедливість перемагала – і тоді відбувалося або зворушливе сімейне возз'єднання, або заслужене покарання.

Доля української опозиції мало схожа на казку. Однак із фольклором можна провести цікаві паралелі.

Ображені новим виборчим законом опозиціонери – на кшталт партій "Свобода", "УДАР", "Наша Україна" – мають шанс перетворити своє невигідне становище на перевагу.

Підтримка парламентською меншістю закону про вибори стала тим розподілом преференцій, який загрожує розсварити й без того недружню опозиційну сім'ю.

Важковаговик-ветеран політичних баталій, "БЮТ-Батьківщина", та молодий, але від того не менш зухвалий "Фронт змін" – погодилися на планку в 5%, потенційно недосяжну для "нового покоління". Виправдання для "старших братів" також є: варіант виборчого закону за версією парламентської більшості був значно менше досконалим.

Втім, привід для сварки з'явився – і тепер як тимошенківці, так і фронтовики закликають до примирення у вигляді узгоджених списків мажоритарних кандидатів.

У "молодих опозиціонерів" справді є козирі.

ВО "Свобода" може й не набрати загальноукраїнського результату вище 5%. Проте останні місцеві вибори показують, що принаймні на Львівщині, де було взято 35,3%, та Івано-Франківщині, де свободівці набрали 14,9% – саме націоналісти мають найвищі шанси провести своїх депутатів.

Аналогічно й партія "УДАР" – її дебютом стало взяття 8,1% на Київщині. Варто врахувати, що підтримка Віталія Кличка дедалі зростає, при чому його електоральним форпостом є Київ, який гарантує чималу підтримку його кандидатурам. Більше того, багато прихильників цих партій проживають в обласних центрах, що полегшує партійну роботу на місцях.

Саме "Батьківщина" та "Фронт змін" зацікавлені у висуненні компромісних кандидатур у мажоритарних округах. Партійний бренд у них високорозвинений, проте в голосуванні за конкретні особистості необхідні об'єднані зусилля для подолання провладних кандидатур.

Таким чином, за допомогою закону про вибори в стан опозиції було привнесено розбрат.

"Старші брати" прагнуть отримати максимум бенефіцій за рахунок "молодших": очевидне їх проходження в парламент за партійними списками, плюс можливість проштовхнути якомога більше своїх людей через "компроміс" із меншими опозиційними силами.

У тих, у свою чергу, звісно, немає казкових предметів чи засобів для встановлення справедливості, проте вони мають вагому підтримку на місцях, чого подекуди бракує і біло-червоним, і біло-зеленим.

І знову – розпочинаються торги та домовленості, метою яких навряд чи справді стане реальне об'єднання для протидії "царю". Найімовірніше, на опозиційну сім'ю чекає кілька раундів інтриг, круглів столів та взаємних обіцянок, за якими – бажання ошукати конкурентів та гарантувати собі якнайбільше вигод.

Підпису президента під законом ще немає, а отже, теоретично ще може бути шанс відкоригувати правила гри.

Однак чого ще бажати регіоналам? Змішана система введена, прохідний бар'єр піднятий, Європа парламентське голосування схвалила, Венеціанська комісія також наче не повинна обурюватися, та ще й опозиція почала взаємні звинувачення.

Це в казках "царя-батюшку" легко ошукати, запропонувавши йому стрибнути в казан з окропом.

Нині ж біля казану згуртувалася опозиційна сім'я – і непомітно намагається зіштовхнути в нього один одного.

Стас Соколов, аналітик Фундації "Відкрите суспільство", спеціально для УП