Право на необразованность

Великого суспільного розголосу набув законопроект депутата Колесніченка "Про засади державної мовної політики", у якому, зокрема, передбачається суттєве розширення прав "мов національних меншин" для їх використання у статусі "регіональних".

Причому як у сфері освіти – передбачено вивчення мов у школах, так і у сфері державного управління, у функціонуванні органів влади та місцевого самоврядування. Цікаво, що для надання мові статусу регіональної достатньо підписів 10% населення.

Ініціатори законопроекту, що мають безпосереднє відношення до правлячої Партії регіонів, мотивують все це необхідністю задоволення прав та свобод громадян України.

Проте подібне обґрунтування має одну суттєву ваду – протягом 20 років незалежності України ніхто і не думав зазіхати на мовні права громадян.

Ніхто не забороняв використовувати, наприклад, російську або будь-яку іншу мову у повсякденному житті. Величезна кількість наших громадян не знають і не бажають знати української, і це їм абсолютно не заважає жити в нашій державі.

Навіть у спілкуванні з державними структурами вони використовують російську, і їм, як правило, ніхто і не думає відмовляти.

У деяких регіонах кількість російськомовних шкіл значно перевищує кількість українських. Успішно функціонують філіали російських вузів. Інформаційний простір просто переповнений російською мовою.

Так кому в таких умовах потрібен додатковий статус для "регіональних мов"? Тим більше, що всі питання захисту мовних прав уже давно врегульовані у вітчизняному законодавстві?

Є певна категорія, для якої це може мати певне значення. Мова про вітчизняних бюрократів, що не поспішають вивчати державну мову. Із можливим ухваленням законопроекту Колесніченка, у них буде правове обґрунтування для власної неосвіченості.

Дійсно, навіщо вивчати державну, коли в документообігу цілком може використовуватися "регіональна"?

Загалом, для державного права традиційними є два протилежних принципи: для бюрократів заборонено все, що не дозволено, а для громадян – дозволено все, що не заборонено.

Можна вводити різноманітні гарантії захисту прав громадян, у тому числі, і мовних, але не зрозуміло, чому це має стосуватися чиновників?

Очевидно, що на державну службу ніхто нікого не примушує вступати, але якщо хтось обирає службу державі Україна, то він повинен володіти певним набором навичок, серед яких перше місце займає державна мова.

Бюрократ повинен знати українську, володіти на достатньому рівні специфічними мовами, які використовуються там, де він безпосередньо працює. А ще він повинен знати англійську та, можливо, інші європейські мови. Навіть якщо зараз це і є неможливим для виконання, то це має бути виразним орієнтиром для державної політики.

А що пропонують нам?

Нам пропонують закріпити у законодавстві право бюрократів на неосвіченість. Під виглядом захисту свобод рядових громадян, на які, до речі, ніхто і не думав зазіхати, у державі вводяться послаблення для чиновників. Для тих, хто повинен демонструвати високі стандарти професійної підготовки та обізнаності.

Сьогодні ухвалять закон. Завтра у ряді областей переведуть документообіг на "регіональні мови" (для зручності). Післязавтра – скасують будь-які кваліфікаційні обмеження для бюрократів.

Хто виграє від подібних ініціатив? Громадяни? Невже якійсь мовний статус може реально змінити їх життя?

Але бюрократи, що роками не можуть і не хочуть вчити державну мову, лише зрадіють. Тим більше, що подібна робота (переклад документообігу на російську) в багатьох областях та містах вже ведеться. Без усіляких законів і всупереч Конституції.

Тепер найголовніше. Коли різноманітні "мовні ініціативи" будуть презентувати українцям, то не зайвим було б щоб одночасно ініціатори поставили питання: "Чи бажають громадяни створити зручні умови для чиновників, які не вміють та не бажають вчитися, та воліють одержувати сприятливі умови для демонстрації власного неуцтва?".

Дійсно, чи потрібно громадянам України (незалежно від етнічної приналежності) закріплювати чиєсь право на неосвіченість? Чи зможуть люди, що неспроможні вивчити споріднені мови, вести країну до якісно нових обріїв державного управління?

Відповідь на ці питання є очевидною для кожної тверезомислячої людини. Незалежно від її рідної мови.