О политологической потенции и бизнеспрозорливости
Суспільство на роздоріжжі. Запропонована владна модель побудови держави багатьох не влаштовує. "Офіційна" опозиція наразі не здатна запропонувати ані цілей, ані методів поліпшення ситуації, які були б у змозі об'єднати протестний електорат. Відкритим залишається питання: "Хто і на яких інтелектуальних і матеріальних ресурсах здатен сьогодні створити образ майбутньої України?"
Мені вже доводилось писати і про роль образу майбутнього в нашому політичному житті, і про мерітократію, як одну з найбільш вірогідних моделей такого образу.
Будь-яка політика, як відомо, є специфічним відображенням певних економічних інтересів. Тож, абсолютно логічно говорити, у кінцевому рахунку, про можливу економічну та бізнесову привабливість окремих політтехнологічних проектів. Сучасна політична ситуація в Україні, для бодай якоїсь успішної боротьби за прихід до влади нових сил, конче потребує детально опрацьованого, реалістичного образу майбутньої ефективної України.
Але особливістю сьогоднішніх соціальних настроїв у країні є те, що такий "Образ", у вигляді традиційних "словесних політтехнологічних конструкцій" – уже ніколи не буде сприйнято нашим виборцем.
Створити ж такий "Образ", який може бути сприйнятий та якому виборець ще раз може повірити – це значить, розробити детальний, інженерно розрахований та економічно вивірений проект нової Держави та запропонувати суспільству реалістичну технологію його втілення в життя.
Як на мене, ніяка сучасна політологічна наука й ніяка політтехнологія сьогодні не здатні вирішити задачу такого масштабу. Вони просто не мають для цього необхідного методологічного потенціалу.
Хто може заперечити, що "наведення порядку" та розумної організації життя 46-и мільйонів чоловік на території в 603 тисяч квадратних кілометрів – власне, саме Української багатющої території, – не буде економічно супер-ефективним та бізнесово дуже рентабельним?! Абсолютно реальними можуть бути очікування зростання на порядок як ВВП, так і державного бюджету.
Тож, на фоні таких грандіозних перспективних можливостей, розмови про обґрунтування інвестицій, необхідних на створення та діяльності такого, першого в Європі, інституту, у розмірах від кількох сотень тисяч гривень на початку, до кількох мільйонів, пізніше, на рік – навіть якось дивно чути.
Натомість, особа чи структура, які б виявили таку політичну прозорливість, економічне чуття та стратегічне мислення, і проінвестували створення та роботу такого інституту – безумовно, стали б співвласниками унікального інтелектуального продукту, який матиме не тільки величезну політичну ціну, а й немалу фінансову цінність.
Окрім усього, було б внесено значний вклад не тільки в історію становлення Української державності, а й у скарбницю світового досвіду прогресивного державотворення.
Олександр Гнєдаш, аналітик, спеціально для УП