Административные услуги: цифры и шаги

Протягом останнього місяця інформаційний простір заполонили "страшні" цифри, пов’язані з наданням адміністративних послуг. Зокрема, за даними Антимонопольного комітету України, українці витрачають на дозволи і довідки 20 мільярдів гривень на рік. Так було в 2010 році.

Адміністрація президента називає ще більші цифри. Зокрема, за словами першої заступниці глави президентської канцелярії Ірини Акімової, у 2010 році органи центральної влади отримали за адміністративні послуги 14 мільярдів гривень, а у регіонах було отримано ще 20 мільярдів.

Тобто разом виходить вже 34 мільярдів гривень. Навіть якщо абстрагуватися від підозр, що тут враховано не всі платежі за адміністративні послуги, цифри все одно вражаючі.

Достатньо порівняти з річними витратами України на армію (13,6 мільярдів гривень) та охорону здоров’я (7,7 мільярдів).

Можливо у цих цифрах і криється причина пробуксовування з реформою сфери адмінпослуг? Більше того, є висока ймовірність того, що неофіційні побори при наданні адміністративних послуг не поступаються офіційним платежам. А в багатьох випадках межа між "офіційним" і "неофіційним" дуже умовна, оскільки платежі надходять на розрахункові рахунки суб’єктів господарювання і використовуються майже на вільний розсуд керівництва таких суб’єктів.

15 серпня президент вкотре дав уряду доручення розробити вичерпний перелік адміністративних послуг із визначенням їхньої вартості. Доручення хороше, але виконати його навряд чи можливо. Бо кількість адміністративних послуг, яка називається представниками влади, коливається від кількох тисяч до кількох десятків тисяч.

Це відбувається через те, що закону про адмінпослуги все ще нема, і кожен розуміє під ними щось своє. Хтось рахує власне адмінпослуги, а хтось усі функції, які необхідно виконати для надання адмінпослуг. Тому до проблеми їхнього впорядкування варто було б підійти більш прагматично.

В першу чергу слід систематизувати - зібрати в один законодавчий акт та визначити їх вартість, принаймні "популярні" послуги, з якими стикаються практично всі громадяни.

Це - реєстрація актів цивільного стану, отримання паспортів і посвідчень водія, реєстрація транспортних засобів та нерухомості тощо.

На наступних етапах – впорядковувати інші сфери, пріоритетно застосовуючи адміністративне спрощення: відмову від зайвих дозволів, реєстрацій, і т.п.

Але тут ми підходимо до найделікатнішого питання. Адже, якщо відкинути надуманий популізм про те що всі адміністративні послуги повинні бути безоплатні, це неможливо, бо означає, що за кожну конкретну послугу платить не її одержувач, а всі платники податків, то у цій справі потрібен "компроміс" держави і громадян.

З одного боку, сьогоднішня вартість багатьох послуг мусить бути підвищена, наприклад, не може зберігатись ціна реєстрації шлюбу у розмірі 85 копійок. З іншого боку, і держава мусить вгамувати апетити чиновництва та не відбирати у громадян зайвого. Особливо це стосується усіх "подрібнених" та супутніх послуг, продажу бланків, фіктивного консультування і т.п..

У даному випадку такий компроміс можливий лише якщо суспільство побачить, що процес ціноутворення на адміністративні послуги є прозорим і справедливим.

Для цього давно пропонується відмовитися від дивного поняття "державне мито", яке доповнюється платою за "супутні" послуги, і запровадити аналогічно до багатьох європейських країн єдиний адміністративний збір. Причому порядок його обрахунку та самі ставки закріпити законом. В іншому разі владу чекають лише нові акції протестів.

У згаданому вище дорученні президента від 15 серпня є чимало інших ініціатив, з цілком конкретними, хоча здебільшого нереалістичними, строками. Але ось цей "вичерпний перелік" має готуватися у "місячний строк після прийняття закону про адміністративні послуги".

Останній законопроект ще з травня "завис" у адміністрації президента разом з проектом адміністративно-процедурного кодексу, а до того - півтора роки "доопрацьовувався" Мін’юстом.

Якщо врешті законопроекти дійдуть до парламенту, то чи махне за дані законопроекти рука диригента парламентської більшості, і чи покажуть всю свою майстерність парламентські "піаністи" – питання теж не просте, його приблизну ціну названо на початку статті. Але при таких темпах реформи можна й далі обмежуватися насупленими бровами та грізними промовами на адресу чиновництва, "яке не зрозуміло".

Ігор Коліушко, для УП