Голосование как жертвоприношение

У рамках політологічних доктрин існує дуже цікаве розмежування традиційної демократії, як її буквально перекладати з давньогрецької, і нової, модерної демократії. До характеристик першої відносять жереб, до характеристик другої – голосування.

Ці дві дії є двома головними процедурами, які забезпечують можливість передачі влади з рук одних людей у руки інших.

Жереб – це жертва, яка приноситься в символічному плані. Жертва – дар, який приноситься божеству, сподіваючись на отримання прихильності з його боку. Варто відмітити, що жереб – це тільки один із типів можливих жертв у сфері політичного, власне, як і вкидання бюлетеня.

Головне моє твердження зводиться до того, що засаднича демократична процедура – голосування, до певної міри, – є символічним жертвопринесенням.

Не варто примітивно інтерпретувати жертвопринесення як убивство живих істот на вівтарі. Зараз усе набагато складніше. Замість храмів ми маємо виборчі дільниці, а замість спеціального інструменту для вбивства жертви – бюлетень із переліком найменувань кандидатів. Акт відмічання прізвища й укидання виборчого бюлетеня в урну як сучасний вівтар – чим це не жертвопринесення?

Голосування – це і є жертвопринесення, яке відрізняється від жереба лише за формою, але не за суттю.

Дивно, але людина відчужує частину своєї "власності" заради того, щоб заручитися підтримкою "вищих сил". У цьому сенсі право на володарювання – і є цією власністю, суверенітетом.

Просто в наш час це відчуження суверенітету відбувається трохи за іншими правилами, чим декілька тисяч років тому. Хоча результати голосування, як і результати жеребу, якісно не відрізняються між собою – адже й у першому, і в другому випадку сама процедура визначення формального володаря здійснюється через апелювання до "божеств".

У ході жеребу боги повинні були визначити правителя, серед числа дійсних громадян, тобто – напівбогів. А в ході сучасного голосування виборці всього лише "перетасовують" ієрархію пантеону, вони здатні винести на вищі позиції напівбогів або знизити в ієрархічній структурі повноцінних богів-політиків. На жаль, це не відбувається за раціональними мотивами й швидше схоже на броунівський рух.

Виборці, які не мають, і не можуть мати об'єктивної інформації про оточуючу їх політичну дійсність апріорі – просто роблять символічне жертвопринесення. Вони сподіваються на те, що божество, якому вони надсилають дар у певному регіоні, подарує їм свою прихильність, якщо переможе в епічних електоральних змаганнях.

Демократія й боги

Вищими силами, у честь яких і відбувається символічне жертвопринесення, є "боги".

Для більш адекватної інтерпретації цього феномену варто згадати пантеон давньогрецьких богів, які мали віртуальний характер, що означає подвійний характер присутності.

З одного боку, ці боги мали "сценічний образ", навички й історію, яка описувала їх життєвий шлях – плід фантазії тих, хто вірував у богів. З іншого боку, така віра породжувала безперервну присутність цих віртуальних богів у житті суспільства. Іншими словами, громадські практики, а особливо політичні, багато в чому визначалися вірою людей у пантеон богів.

Самі ж боги, а точніше їхні шанувальники, розсіювалися за регіональним принципом – у різних полісах уклонялися різним богам.

Сучасні політики мало чим відрізняються від давньогрецьких поганських богів.

Вони також існують віртуально, про них також складають історії-легенди. Адже сучасні політики – це плід уяви пересічних громадян. Звичайно, існують реальні люди під іменними образами "політико-богів". Проблема полягає лише в тому, що середньостатистичні індивіди знайомі з ними тільки через екран телевізора або монітор комп'ютера, газетну шпальту або голос, що лунає з динаміка.

І якщо давньогрецьких богів зображували в живописі, з них відливали статуї й складали про них легенди – то ми можемо сказати, що за декілька тисяч років у цьому процесі на фундаментальному рівні змін не відбулося. Хоча, інформаційна епоха набагато спростила народження нових "богів".

Отже, політико-релігійну ієрархію в Елладі можна умовно представити як:

– повноцінні боги – усі божества, що мають власну легенду, яку неймовірно складно знищити, власне смислове поле тощо;

– (напів)боги – ті, хто претендує на позицію перших, менш знамениті, але визнані представники пантеону чи площини, яка знаходиться навколо простору богів;

– прості смертні – ті, хто не мають ніякого смислового простору навкруги чи значимого визнання в просторі пантеону.

Якщо відносно Давньої Греції використовується слово "пантеон", то у відношенні до наших "олімпів" варто застосовувати термін "політикум". Структуру цього "політикуму" можна представити як:

– повноцінні політики – ті, хто має смислове поле та певний образ або символ, загальновідомі й знані персони;

– (напів)політики, що претендують на позицію перших, а тому намагаються якнайсильніше бомбардувати віртуальний простір своєю присутністю, створюючи свого символічного референта в інформаційному полі;

– звичайні пересічні "смертні" – маса, яку справедливо можна підписати терміном "невраховані".

Жертвопринесення й дарообмін. Структура політичного жертвопринесення

Слід пояснити різницю між жертвопринесенням і дарообміном. Факт у тому, що жертвопринесення є однією з форм дарообміну в символічному сенсі. Проте варто розуміти, що якщо процес дарообміну будується, зрештою, на зобов'язаннях сторони, котра приймає дар – то в жертвопринесенні не існує "зобов'язань", які б змусили повноцінного "бога" зважати на сподівання натовпу, який приносить йому жертву.

Зевс далеко не завжди був прихильним до тих, хто приносив йому жертви.

Практично завжди політики найближчого закордоння й нашої з вами вітчизни не були прихильними до своїх виборців, котрі принесли їм у жертву своє номінальне право правити.

Безперервну електоральну підтримку політиків, які постійно "зневажають" свій електорат, виходячи з вищесказаного, легко пояснити. Для звичайного індивіда, який має лише право голосу, але не мови, голосування і віддача своєї маленької частинки суверенітету – мало не єдина можлива форма жертвопринесення в нашому "сучасному" суспільстві.

Тому індивіди й сприймають себе тими особами, які "віддають дар", чекаючи від політиків дій у відповідь.

Проте проблема полягає в тому, що політики, як конструйовані образи, не можуть відповісти прихильністю тим, хто приносить на їхню честь жертви. Реальні ж люди, які є основою конструйованих образів – не "телевізійна картинка" політика "А", а сам політик "А", як людина – також не здатні до усвідомлення цього масштабного процесу голосування.

Небагато існує політиків, які можуть відчути й осмислити свій борг усім тим жертводавачам, які вважають цього політика "А" зобов'язаним їм своїм становищем у суспільстві. Тому жертвопринесення є розривом логіки дарообміну, оскільки насправді не існує другого учасника дарообміну. Сам дар, хоч і використовується за призначенням, проте, досягає свого адресата лише частково, лише в публічному політичному просторі.

Як і релігійне жертвопринесення, політичне також має свої специфічні особливості.

Вони проявляються таким чином: для політичного жертвопринесення потрібна специфічна констеляція простору, часу, символів, процедур і учасників дійства. Розглянемо детальніше структуру політичного жертвопринесення на прикладі демократичного голосування.

Простір має власну внутрішню структуру, пов'язану із символічним сенсом, що надається учасниками дійства кожної окремої структурної частини.

Це лише поверхневі нариси доказу того, що в структурному аспекті процедура демократичного голосування "за когось" – за персону або віртуальну організацію-партію – ідентична до процедури жертвопринесення.

Це лише початок аналізу політики, демократії та жертвопринесень із погляду концепції "голосування як жертвопринесення".

Андрій Самброс, спеціально для УП