Евразийский союз: теория и практика

Чергова "ініціатива" росіян про необхідність створення так званого Євразійського союзу насправді не є ані новою, ані оригінальною, ані хоча б модифікованою. Саме це вказує на повне ідейно-стратегічне вичерпання самої ідеї імперії.

Недаремно головною закономірністю країнознавства є неминучість розпаду імперій. Саме за нею будь-яка багатонаціональна імперія обов’язково приречена на розпад. Розвиток імперії як суспільної системи абсолютно чітко описується за допомогою так званої "логістичної кривої".

За цією закономірністю імперія на початку свого існування зростає поступово. З часом територіальна експансія стає все стрімкішою. Згодом темпи загарбання нових територій, народів і країн уповільнюються. На цій стадії імперія досягає стану "насичення" і втрачає стабільність.

Після гострої кризи імперія починає розпадатися, але можливе її короткочасне відновлення. Врешті-решт імперія остаточно і назавжди розпадається з утворенням нових країн.

Історія повністю підтверджує цю закономірність. Всі великі багатонаціональні імперії розпалися: Римська, Османська, Моголів, Інків, Британська, Радянський Союз тощо. При цьому навіть "мініімперія", тобто Югославія, тимчасово відновилася у складі Сербії і Чорногорії з тією ж назвою, а потім остаточно розпалася до кінця.

Цей процес не дано зупинити нікому. Об’єктивні речі у суспільстві люди здатні лише прискорювати чи сповільнювати, але ні в якому разі не відміняти. Тому Гітлер лише прискорив падіння "Третього рейху", а Сталін так само, знищивши десятки мільйонів найрозумніших і найпідприємливіших людей, прискорив розпад СРСР.

"Країна дурнів", тобто Радянський Союз, став таким тому, що закономірно не мав майбутнього, а не тому, що його розвалили якісь там "деструктивні сили". Але повернемося, так би мовити, до наших баранів. Що ж являє собою геополітична течія євразійства?

Фактично євразійство сформувалося як російська шовіністично-імперська реакція на українські національно-визвольні змагання початку ХХ століття, що становили найбільшу загрозу російському імперіалізму.

Засновники євразійства Трубецькой, Савицький, Леонтьєв, Гумільов були зовсім різними людьми як за характером і уподобаннями, так і за фахом: філологами, географами, економістами, філософами, юристами, істориками тощо.

Не дивно, що утворилося декілька напрямків євразійства, які нерідко ворогували між собою.

З географічного погляду, євразійці вважають Євразію, яка практично збігається, на їхню думку, з кордонами Російської імперії, а пізніше – з межами Радянського Союзу, особливим географічним світом.

Звідси з’явилася спроба виділення, крім Європи і Азії, ще однієї географічної частини світу під назвою "Євразія". Вона нібито і в фізико-, і в політико-, і в економіко-географічному відношенні є цілком окремою частиною світу.

Очевидно, що подібні намагання євразійців є абсолютно надуманими і не мають жодних наукових підстав. Об’єднати чи "возз’єднати" в один фізико-географічний і культурно-етнічний світ Естонію, Молдову, Таджикистан, Чечню, Чукотку, Якутію і Бурятію, навіть маючи найвищий рівень фантазії, нікому і ніколи не вдасться.

Ця штучна в усіх відношеннях побудова за будь-якого послаблення російського імперського "закріплюючого розчину" неминуче розпадається, що і підтвердили події початку і кінця ХХ століття.

Подальшого розвитку ідея "високого історичного призначення Росії", яка має насильно "ощасливити" народи, що хочуть жити своїм власним, відмінним від російського життям, знайшла розвиток у слов’янофільстві. Головною ідеєю останнього було об’єднання всіх слов’янських народів під егідою Росії.

Однак слов’янофільство не отримало свого подальшого розвитку. Історія неодноразово демонструвала антагонізм слов’янських народів.

Крім того, глибинною генетичною і ментальною основою багатьох слов’янських за мовою народів не є слов’янство, як гілка давньої індоєвропейської чи індоарійської спільноти. Так, слов’яномовні болгари мають тюркську основу, білоруси – прибалтійську, росіяни – угро-фінську.

Нав’язана їм мова слов’янської мовної групи аж ніяк не знищила глибинної цивілізаційної ментальності цих народів. Вони близькі за мовою, але дуже далекі за характером, способом мислення, уподобаннями, способом повсякденного життя тощо. Тому називати росіян слов’янами за мовою все одно, що величати англомовних мулатів Ямайки англійцями або франкомовних негрів Гаїті французами.

Тому і всі генетично слов’янські народи, крім українців, вже давно в ЄС і НАТО і ніхто з них ніколи не бачив себе в чужій їм неслов’янській і переважно не християнській Євразії.

Крах слов’янофільства породив інші такого ж штибу ідеї "тіпа" "руського міра", "православного пространства" тощо.

Всі ці прожекти російського імперіалізму, так само як вже розглянуті раніше, приречені на поразку, адже не мають під собою логічно зумовленої основи. Церква Московського патріархату в Україні є нонсенсом. І це найкоректніша її характеристика.

Як може панувати в Україні Московський патріархат, коли киян хрестили за 300 (!) років до виникнення Москви? Та Росії і в проекті не було, коли українці давно вже були християнами.

Тому "руській мір" може спиратися лише на абсолютно нерозвинуту частину суспільства, яка не здатна самостійно мислити. А з такими людьми "каші не звариш". Розумна, чесна і освічена людина реалізувати такий проект однозначно не буде.

"Православне пространство" взагалі виявилося мертвонародженим дитям. Православні грузини, болгари, македонці, серби, чорногорці, румуни, молдавани вже або в ЄС і НАТО, або всіма силами намагаються туди потрапити. Інші, включаючи православно-католицько-протестантську Україну, туди "намилилися".

Ну давайте звернемося до статистики. Попри балачки "п’ятої колони", що Україна не є конкурентоздатною на європейському ринку і її товари може купувати лише "братня" Росія, вже давно більше половини зовнішньоторговельного обороту нашої країни припадає на країни ЄС. Це просто незаперечний факт. Політика це одне, а економіка завжди все розставляє на свої місця.

Я можу зрозуміти пана Путіна, який перед черговими виборами має "засвітитися" з новою-старою ідеєю євразійства, такою милою серцю пересічного росіянина. Але що даватиме Росії задекларований союз з Центральноазійським державами, скажімо Узбекистаном і Таджикистаном?

Американці виведуть свої війська з Афганістану і він вибухне як атомна бомба. Іншого виходу, як вводити туди свої війська Євразійському союзу немає. А це десятки тисяч загиблих хлопців з Росії і перетворення Центральної Азії, а з нею і Північного Кавказу, Татарстану, Башкирії на зону військових дій.

В оточенні пана Путіна нині перемогли євразійці, дехто з яких не має навіть вищої освіти. Напевно, так побудований наш нинішній світ – народи і країни в умовах не фінансової, а цивілізаційної кризи поставлені саме перед цивілізаційним вибором.

Перед ним стоїть і Україна – або ми йдемо в Європу, або ллємо кров разом з росіянами, в разі виникнення конфліктів на теренах Росії і Центральної Азії. "Третій шлях", тобто буфера між Європою і Євразію, вже вичерпав свій ресурс.