Выборы 2012: изменение формата коммуникации

Останні події в українській політиці свідчать: у влади все менше інструментів для впливу й, тим паче, контролю за інформаційним простором. У першу чергу, це пов'язано з перерозподілом аудиторії самих медіа. Перерозподіл, який змінює формат комунікації між владою та населенням.

Отже, що ми маємо сьогодні? Яка картина українських ЗМІ, і хто ці ЗМІ "споживає"? І який урешті-решт найкоротший і найкращий шлях до сердець електорату?

Традиційно найбільше уваги політики приділяють телебаченню. Як і директори з маркетингу товарів широкого вжитку, того ж прального порошку, вони так само впевнені – присутність на ТБ, наймасовішому медіа, викличе довіру з боку людей і змусить зробити вибір на їхню користь.

Щоправда, на відміну від комерційного сектора, який виділяє на це великі бюджети, політики, чи то використовуючи адміністративний ресурс, чи то досягаючи домовленості із власниками каналів, прагнуть зробити це з мінімальними фінансовими затратами. "Шустер LIVE", "Велика політика", "Свобода слова" та інші політичні ток-шоу дають таку можливість.

Однак не для всіх.

Право на регулярну участь мають представники лише "великих" політичних сил, що їх можна порахувати на пальцях однієї руки. В інших така можливість відсутня.

Звідси – вихолощення формату. Він усе більше нагадує мильні серіали. Тільки – політичні. Зі своїми героями, невдахами й наперед зрозумілими сюжетами, які в людей викликають усе менше позитивних емоцій.

Крім того, важливо пам'ятати, що ТБ-аудиторія останніми роками хоч і зростає, але дуже повільно. З 2003 по 2010 рік показники телеперегляду практично не змінюютьсяй залишаються на рівні трьох годин 20 хвилин щодоби на одну особу. Але якщо раніше телебачення, особливо великі канали, мали ексклюзивне право на увагу глядачів, то зараз вони його втратили. Зростає аудиторія нішевих каналів – музичних, спортивних, пізнавальних – де політики немає апріорі; усе більше глядачів поєднують телеперегляд із серфінгом в інтернеті тощо.

Ще гірша ситуація з точки зору донесення своїх політичних лозунгів із друкованими ЗМІ, які досі ще повністю не можуть оговтатися від фінансової кризи. У вересні Українська асоціація вкотре констатувала падіння об'ємів продажу преси й тиражів. Майбутнє, як визнають самі експерти, за спеціалізованими газетами та журналами. Серед яких громадсько-політичних видань немає. Мусимо констатувати: часи ленінської "Іскри" давно минули.

Ще один важливий канал комунікації – радіо – по суті, ніколи й не був "політичним" рупором. Так, там є політична реклама, є й політична "джинса", і не лише під час активної фази виборчої кампанії. Проте покриття більшості FM-станцій бажає кращого. А формат розмовного радіо в нас, на відміну від Заходу, не прижився. Тому радіо сприймається більше як розважальне медіа.

Зовсім інша справа з інтернетом та соціальними мережами, які абсолютно не вписуються в загальну картину.

По-перше, темпи зростання української онлайн-аудиторії на фоні інших ЗМІ вражають. В 2006 році, за два роки після "помаранчевої" революції, кількість користувачівскладала близько 4 мільйонів. В 2007 році, за різними оцінками, вона зросла до 7-9 мільйонів. В 2008 році ця цифра склала вже близько 10 мільйонів. Сьогодні ж Україна входить у десятку країн Європи за кількістю інтернет-користувачів – доступ до всесвітньої павутини мають до 15 мільйонів українців або близько 33% жителів України. На фоні середньоєвропейських 50% це виглядає досить пристойним показником.

Крім того, зростання онлайн-аудиторії сприяє зростанню кількості користувачів соціальними мережами. Одна з найпопулярніших в Україні мережа Facebook станом на жовтень подолала позначку в 1,5 мільйонів користувачів. У порівнянні з минулим роком, зростання склало ні багато ні мало, а 400%!

По-друге, сила інтернету не стільки в кількості аудиторії, скільки в тому, що він змінює формат комунікації.

Прості істини, що новини відтепер поширюються миттєво, що автором цих новин може бути будь-хто, хто має телефон із відеокамерою та доступом в інтернет, є очевидними для багатьох, проте малозрозумілими для переважної більшості українських політиків.

Головна проблема в тому, що вони не звикли працювати:

а) швидко;

б) сприймати аудиторію як рівноцінного партнера – суб'єкта, а не об'єкта маніпуляцій.

Ще більше здивування викликає той факт, що з кожним днем усе більше новин традиційні ЗМІ, і навіть традиційно консервативні телевізійники, черпають саме з інтернету.

Простіше кажучи, інформаційний простір із розвитком онлайну став схожий на решето, яке скільки не накривай, а з нього все одне продовжує текти. І з часом інформаційних "дірок" стає все більше. Навіть, якщо ви маєте суттєвий вплив на ТБ.

Про що мова? Наведу декілька прикладів.

Звідки ми дізналися, що кортеж президента потрапив в аварію? Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив журналіст, який перебував на місці пригоди. Інформація розповсюдилася миттєво, і навіть пізній час пригоди не перешкодив виходу на наступний день численних публікацій. Уже в друкованих ЗМІ.

А як повідомив про побиття та обшук Євген Суслов? Через Twitter.

І таких прикладів можна навести безліч.

Отже, які висновки можна зробити напередодні виборів 2012 року.

ТБ і надалі буде залишатися найбільш бажаним форматом для політиків. Проте навіть такі консервативні політики, як Микола Азаров, намагатимуться використовувати нові медіа. Недолуго, як-от під час останньої зустрічі прем'єра із блогерами, але будуть.

Інша категорія, яка не отримає доступ до ТБ, не матиме адмінресурсу, спробує через активність в інтернеті знайти своїх прихильників. З урахуванням того, що нас очікують зміни правил гри й перехід до пропорційної системи – десь, у певних округах, це може зіграти свою вирішальну роль.

Проте, найважливіший висновок інший: рівень поінформованості українців зростає.

Особливо це стосується найактивнішої частини населення, яка може протягом декількох хвилин дізнатися багато чого нового про того чи іншого політика, або про те чи інше політичне рішення.

І владі, та й опозиції варто це враховувати.

Адже, як пише Сергій Дацюк, однією з головних умов збереження влади є те, що підвладні не повинні мати інформації, яка дозволяє самим подолати невпевненість невизначеності.

Ця перевага у владоможців із кожним днем зменшується. З людьми стає працювати важче.

Валентин Войтків, експерт із комунікацій, спеціально для УП