Президентские эксперименты с "прозрачными дверями"

Будучи абсолютно переконаним у тому, що президентські "доручення" є неконституційною формою для спілкування між главою держави і органами виконавчої влади, все ж визнаю, що за своїм змістом деякі "доручення" президента Януковича бувають досить слушними.

Так, 15 серпня він надоручав різним посадовцям у виконавчій владі зробити чимало хороших справ у сфері адміністративних послуг. Зокрема, розробити законопроект із вичерпним переліком адмінпослуг та розмірами оплати за них, створити єдиний веб-портал адміністративних послуг тощо. Абстрагуймося від того факту, що деякі із цих завдань ставляться вже не вперше. Важливіше інше.

Одне завдання - попри його позитивну спрямованість - сформульовано таким чином, що змушує хвилюватися за якість його виконання.

Зокрема, трьом містам України - Києву, Кіровограду та Луганську, а також ДАІ МВС у Києві доручили створити пілотні центри надання адміністративних послуг.

Звичайно, ідея хороша, але хто і як відбирав міста для цих пілотів? По-перше, чому серед обраних міст не представлено Захід України. Можливо, вважається, що там і так достатньо хороших практик.

Частково це правда, адже найвідоміші успішні центри надання адміністративних послуг (ЦНАП) створено у Вінниці та Івано-Франківську. Проте ці "пілоти" створювалися без державної підтримки, тому принаймні елемент несправедливості тут є.

По-друге, чому відібрано саме ці міста? У цій трійці тільки Луганськ виглядає обґрунтовано відібраним містом. Бо його міська влада спільно з облрадою та ОДА вже самостійно розпочали роботу зі створення ЦНАП і навіть виділили відповідне фінансування та розпочали ремонт приміщення.

Що ж стосується Києва, то, звичайно, це недобре, що в столиці ситуація з якістю надання адміністративних послуг не є взірцем для інших міст України.

Проте до сьогодні місто не демонструвало особливого ентузіазму в цій сфері. А для створення ЦНАП і його належного функціонування потрібне і відповідне приміщення, і виконання значного масиву підготовчої роботи - впорядкування переліку адміністративних послуг, складання інформаційних та технологічних карток послуг, розробка нормативних актів, програмного забезпечення тощо.

Як правило, така робота забирає чимало часу, який може вимірюватися роками.

Також очевидно, що для такого великого міста як Київ, один ЦНАП може виконувати лише роль зразка, бо загалом місту потрібно не менше десятка таких офісів.

Отже, чи є у Києва така стратегія? Чи виконується підготовча робота? Чи все завершиться лише однією гарною вивіскою, або взагалі - черговим невиконаним президентським дорученням?

Із Кіровоградом побоювання не менші, ніж із Києвом. Виникають навіть сумніви щодо розуміння місцевою владою самого змісту "доручення президента".

Наприклад, у своєму інтерв’ю заступник міського голови Ігор Василенко повідомив, що ЦНАП буде створено у приміщенні міськради, але оскільки приміщення має архітектурну цінність, то для цілей ЦНАП у кабінетах буде поставлено прозорі двері…

Для фахівців очевидно, що про нову форму надання адмінпослуг тут не йдеться. Бо одна із ключових вимог до таких офісів – відмова від кабінетної моделі прийому відвідувачів на користь відкритого простору - великої приймальні.

Багато громадян були свідками втілення цієї концепції у фронт-офісах банків, на Головпоштампі. Тоді і психологічна атмосфера є сприятливішою для відвідувачів, бо вони тут не наодинці із чиновником на його території, і навіть для дрібної корупції можливості мінімізуються, бо все спілкування відбувається на очах і відвідувачів, і колег-службовців.

Отже, у даному випадку держава виділяє кошти на втілення ідеї у неправильному форматі. І питання не лише у нераціональному використанні коштів - наразі запит міста до Мінфіну складає 3,2 мільйони гривень, хоча деякі міста, виконуючи серйозніші обсяги робіт, обходилися значно меншими сумами.

Питання в тому, що такий пілот не можна буде назвати ані взірцевим, ані адекватним. Тому або місцева влада Кіровограда мусить вибрати інше приміщення для ЦНАП, або державна влада мусить вибрати інше місто для пілоту.

Звичайно, якщо держава буде підтримувати ініціативи міст - особливо у прозорому порядку, коли на додаткові державні кошти зможуть претендувати не тільки за особистою протекцією чи потребами "під вибори" - то таку державну політику можна буде тільки вітати.

До речі, одним із досягнень законопроекту "Про адміністративні послуги", якого ніяк не передадуть з президентської канцелярії до парламенту, є саме норми про центри надання адміністративних послуг.

Можливо, вони дещо утопічні, адже держава цим законом зобов’язує всі міста (міськвиконкоми) та райони (райдержадміністрації) створити такі офіси, хоча про фінансування, як завжди, забуде.

Однак для ініціативних місцевих керівників сам закон може дійсно стати допоміжним інструментом.

Ігор Коліушко, для УП