Когда начнутся настоящие реформы?

Суспільству, в якому існуючі механізми розв’язання його проблем перестають бути ефективними, а то й взагалі не діють, потрібні реформи. Конче потрібні вони й нам, бо ті тисячі рішень, постанов, законів та змін до них, що були прийняті за всі роки нашої незалежності, переважній більшості українців відчутного поліпшення життя не принесли.

Чи зросте наш добробут із введенням ринку землі та пізнішим виходом українських жінок на пенсію? Урядовці запевняють: зросте. Щоправда, не уточнюють, чий саме добробут – того, хто буде змушений продати свій земельний пай, чи того, хто стане власником у тисячу разів більшого шматка українського чорнозему?

Того, хто витрачатиме значні кошти на лікування, щоби "дотягти" до пенсії, або того, хто матиме проценти від кредитів МВФ, умовою отримання яких було підвищення пенсійного віку жінок?

Лукавство наших керманичів у проведенні таких "реформ" очевидне, як і лукавство стосовно тих же кредитів. Навіщо оголошувати на всю країну про те, що Україні допомога МВФ не потрібна, одночасно закладаючи в проект бюджету країни на 2012 рік значні обсяги цієї самої допомоги?

Як можна робити з української землі товар, не очистивши суспільство від корупції і не врахувавши тих зворотних світових процесів, коли в умовах продовольчої кризи землі переходять у державну власність?

Чим можна пояснити також і те, що наші обранці, діставшись верхівки влади, не несуть відповідальності за невиконання своїх передвиборчих програм? Чи все у нас гаразд із етикою і мораллю?

Оголосивши головною метою досягнення громадянами країни високого рівня добробуту, суспільство зосередило всю свою увагу на цій життєвій цінності. Нехтування ж етичними нормами та духовними цінностями, котрі донедавна для українців були традиційними, обернулось для суспільства цілим "букетом" негативних явищ і тенденцій.

Ми чомусь забули про те, що кожен із нас – це не лише фізичний організм, споріднений із тваринно-рослинним світом планети, а і та субстанція, яка спроможна пізнати Закони розвитку Світу та своєю власною творчістю сприяти цьому розвитку.

Відомо з давніх-давен: життя (особи, суспільства) в гармонії з оточуючим світом можливе тоді, коли і матеріальним і духовним цінностям приділяється однакова увага – відмова від котроїсь із цих двох категорій призводить до кризи.

В окремі періоди існування цивілізації духовні цінності підмінялись ідеологічними, які ставали "фундаментом" державності. Але такий фундамент виявлявся не міцним, і держави, побудовані на ньому, як свідчить історія, розвалювалися.

Двадцять років тому ми подібний фундамент – комуністичний – зруйнували, заклавши інший, скалькований із чужих моделей. Та досі нам не вдається звести на ньому надійну будівлю, бо, вочевидь, такий фундамент – не для нас.

Життя підказує: маємо закласти новий, власної конструкції, на основі власних технологій, звісно, враховуючи досвід інших. Замість чужих рецептів в основі нашої державності має бути перевірена часом на міцність рідна духовність.

Разом з тим, в організації життя країни ця сфера досі незаслужено займає другорядні позиції. Але ж чи можна вести мову про розвій держави без врахування процесів, що відбуваються на тих рівнях нашого буття, які не вимірюються грошовими одиницями?

Недооцінка ролі культури і духовності в життєдіяльності суспільного організму призвела до поширення в ньому багатьох хвороб – від простої безвідповідальності до великомасштабної корупції. Нині ми дуже хворі, тому питання морального оздоровлення суспільства стоїть надзвичайно гостро.

Можна було б втішитися фактом нещодавнього ухвалення Верховною Радою постанови "Про проведення парламентських слухань на тему: "Сучасне становище суспільної моралі в Україні, проблеми і перспективи, та стан дотримання законодавства в цій сфері", якби не одне питання.

Парламентські слухання призначено на 9 листопада цього року, а кошти, передбачені бюджетом на наступний рік, до цієї дати будуть остаточно розподілені. Тож чи матимуть високу ефективність прийняті після слухань рішення за відсутності відповідного фінансування?

Чи знову ці рішення, як і багато попередніх, залишаться лише на папері? Тим паче, що в бюджеті країни питання фінансової підтримки сфер культури і духовності займатимуть, як і завжди, чи не останні позиції.

Ми продовжуємо когось наздоганяти й кудись вливатися замість того, щоби розібратися в суті нинішнього часу та причинах криз, в яких перебуваємо ми і світ.

Споживацтво, ця "головна біль" людства, збільшилося до таких розмірів, що перекрило всі шляхи подальшого розвитку цивілізації. Тому перед планетною спільнотою постало питання скорочення обсягів цієї "життєвої цінності", бо вона давно трансформувалась у чинник деградації.

Українці – не виняток, тож і наші урядовці вже завели мову про економію у споживанні, зокрема енергії. Та обсяги економії будь-чого, як і робота із збереження природи, очищення довкілля та інші корисні справи, можуть бути значними та ефективними, якщо все це відбудеться спочатку в свідомості людей.

А щоби суспільство осмислило необхідність приборкання своїх споживацьких інстинктів, має запрацювати, передусім за сприяння держави, його духовна сфера.

Що саме вкладає сучасна людина в поняття "духовність"? Духовність – сфера діяльності свідомості особи (суспільства, людства), котра відображує пошук сенсу життя, визначення свого місця в світі, оцінку подій та людей із застосуванням критеріїв добра і зла з метою керування власними вчинками та діями у житті.

Нині маємо дуже непривабливий стан духовної сфери нашого суспільства. Головними життєвими цінностями залишаються споживацькі, навколо яких держава будує свою діяльність, приймаючи певні рішення і називаючи їх реформами.

Про цінності ж, які стосуються духовних та культурних надбань українців і фактично є нашою національною духовною силою, забуто. Але ж саме ця духовна сила колись у сиву давнину сприяла народженню на нашій землі перших винаходів і технологій, котрі і зумовили, власне, розвиток нинішньої цивілізації.

Із криниці з цією силою черпали енергію мислі тисячі сподвижників, дослідників, діячів, вчених – від винахідника колеса до розробників космічних кораблів і теорій міжпланетних перельотів.

Чому б нині, коли завершується черговий цикл розвитку світу, нам не згадати про цю нашу силу і так же, як і колись, тільки на вищому рівні, не розпочати новий виток свого розвитку?

Адже життя підказує: саме з тієї причини, що при забудові держави ми не врахували і нині не враховуємо визначальний чинник нашого стійкого існування в часі і просторі – нашу духовну силу, ми не маємо ні єдності, ні значних досягнень.

Саме цей чинник допомагав українцям протягом тисячоліть (!) зберігати свої традиції, культуру, світоглядні надбання. І не лише зберігати, а й ділитися, як свідчить історія, з іншими!

Суть цього феномену полягає в тому, що так звана духовна сила, котра є, за сучасними уявленнями, інформаційно-енергетичною субстанцією певного просторового сектору планети, на українській землі проявляється особливо потужно. Впливаючи на геном народжених тут людей, вона формує певні їхні риси. Це, власне, і є "секретом" креативності вихідців із нашої землі.

Неврахування цього визначального чинника – основна причина того, що наша державна модель не є ефективною. Вона не працює на повну потужність, бо скалькована з моделей держав, чий розвиток відбувався на основі інших традицій, в інших секторах планети інакшої духовної сили.

Нинішня модель української держави працює не на постійно відновлювальній творчій енергії українців, а, в основному, на затратній енергії сировинних ресурсів та залишків виробничих потужностей періоду СРСР.

Відставання від інших країн із багатьох показників, насамперед, через використання у виробництві сучасних технологій (маючи власний потужний науковий потенціал!), через значні обсяги імпорту за наявність величезних внутрішніх можливостей, колосальний розрив між доходами більшості громадян та доходами кількох олігархічних груп – це та "ефективність", з якою працює ця модель.

Разом з тим, запозичення у заможних сусідів по планеті принципів побудови держави хоч і не допомогло нашим державотворцям отримати очікуваний результат, себто розвинену демократію і заможність, та все ж зайняло своє місце в мозаїчній картині буття.

Намагання зробити Україну схожою на інших спровокували певний процес: на нашій землі і на фізичному, і на духовному рівні відбувається показове "сортування" гомо сапієнс.

Ширшає коло людей, яким притаманні риси представників нової цивілізації (гомо гуманус?), а саме: світосприйняття, що робить людей вільними і духовно самодостатніми, незалежне мислення і усвідомлення своєї духовної сили, категоричне неприйняття брехні, відповідальність за майбутнє.

Протікає цей процес без галасу і зайвих гасел. Зате відкрито, гучно, з розголосом на весь світ про себе заявляє інша частина наших співвітчизників, об’єднаних такими спільними якостями, як грошолюбство, лицемірство, пожадливість, марнославство.

Тож відкривається істинна сутність і багатьох тих, кому народ довірив свою долю. І сутність ця, оголена владою, м’яко кажучи, не є привабливою.

Хтось може зауважити: ну то й що, в усі часи були і перші і другі. Так, були, бо існування і взаємодія двох протилежностей є умовою розвитку світу. Та нині, завдяки всеохоплюючій інформатизації життєвого простору, відкривається багато правдивих фактів людського буття, які раніше приховувались від загалу чи викривлялись.

Інформаційне поле, як би його не намагались засмітити, працює на очищення свідомості людства. Воно посилює в кожній людині ті риси та якості, котрі єднають її з Творцем, який, як відомо, уособлює Істину.

Ці риси домінували в людях на початку формування нинішньої цивілізації, їхня протилежність панує нині. Невдовзі, за кілька років, розпочнеться черговий цикл життя планети й, відповідно, людської спільноти, і співвідношення між цими протилежностями почне змінюватися.

Тож нам, нинішнім, випало жити у важкі часи кульмінаційного періоду панування однієї із двох протилежностей. Саме тому відкрито й нахабно проявляється вся сутність певної частини суспільства. І саме тому легше її розпізнати.

Процес "розпізнання" має стати в нагоді тим українцям, котрі під час минулих виборів керувались міркуваннями чисто споживацького характеру, голосуючи за тих, хто гучніше за інших обіцяв народові заможність.

Думається, усвідомивши свою таку помилку, ці люди зроблять для себе висновок: обирати слід не тих, хто обіцяє високі статки, а тих, хто має конкретну стратегічну програму розвитку українського суспільства на принципах духовності, ладу, самодостатності.

Впровадження саме цих принципів і буде фактично тією роботою, яка називається словом "реформи".

Така програма визначатиме наші справжні цінності, навколо яких ми маємо єднатися і будувати нову націю, новий народ.

Цінностями ж, котрі стануть запорукою нашої стійкості і розквіту, є лише вічні, духовні: повага до Законів Розвитку Світу (Творця, Бога, Аллаха, Вищого Розуму), планети та рідної землі, відповідальність перед майбутнім, устремління до духовної досконалості (розвиток власного світогляду).

Приведення життєвих цінностей суспільства у відповідність до духовних та організація на цій основі нового способу життя, нових взаємозв’язків між людьми означатиме встановлення ладу, принципово нового державного устрою.

Економічний зиск із запровадження цих двох принципів проявиться в самодостатності суспільства.

Шлях цей – довгий, бо є не революційно-насильницьким, а поступово-виховним. На цьому, власному, шляху нам, українцям, не треба когось наздоганяти.

Ми маємо працювати над розробкою власних стандартів життя, таких, як зменшення числа злочинів, збільшення обсягів впровадження наукових розробок, у першу чергу, з енергозбереження та очищення довкілля, унормування інформаційного простору тощо.

У відповідь же "глобалістам", які постійно висувають заяложену тезу про те, що ми мусимо бути такими "як всі", можна навести приклад економічного зльоту Китаю.

Та й інші східні країни не "мавпували" і, використовуючи для свого розвитку внутрішні специфічно-національні чинники, не лише вписалися в глобальний світ, а й за багатьма показниками стали провідними державами світу. Чим ми гірші за них?

Тож час розпочинати справжні реформи!