Пенсионная реформа. Удар по молодым

Після Податкового кодексу пенсійна реформа стала другим масштабним діянням владних псевдореформаторів. У відповідь прогнозували масштабні соціальні потрясіння – аж до пенсійного майдану, але нічого не сталося.

Інформація, яку дозовано доносили до людей, стосувалась передусім підвищення пенсійного віку для жінок. Від цього вже сьогодні постраждає прекрасна половина людства передпенсійного віку, якій доведеться довше працювати.

Багато говорили про VIP-пенсії. Їх наявність була "червоною ганчіркою" для суспільства і відвертала увагу від важливіших речей. Все це не могло викликати масовий соціальний протест, оскільки не стосувалось більшості українців.

На цьому фоні сором’язливо затушувався інший важливий факт – страховий стаж для мінімальної пенсії за віком збільшився на 10 років. Для чоловіків сьогодні він складає – 35 років, для жінок – 30.

Саме це, а не підвищення пенсійного віку закладає міну сповільненої дії під фундамент держави і у майбутньому може спровокувати конфлікт поколінь.

Майже третина українців залишилися без пенсії

В Європі страховий пенсійний стаж теж немаленький. У Великобританії – 44 роки, у Франції – 40, в Німеччині та Італії – 35 років. Але що німцю добре, те українцю смерть. Мавпуючи європейський досвід, ми забуваємо про колосальну різницю в рівні тінізації економіки України і держав ЄС.

Не так давно сам президент визнав – 40% нашої економіки знаходиться в тіні. В минулому році Віктор Янукович зізнавався – тіньовики контролюють половину ВВП країни. Для порівняння: в Європі цей показник в рази нижчий – 7-8% в Австрії та Швейцарії, 24,3% в проблемній Греції.

Це означає, що половина країни не платить податки, а люди, які працюють в цьому секторі, отримують зарплати в конвертах. За даними Всесвітнього банку, майже 30% працевлаштованих українців працюють без офіційного оформлення трудових відносин (це близько 5 мільйонів осіб).

Більшість з них трудиться в селянських господарствах. За цим показником ми займаємо своє почесне місце десь між Камбоджею та Беніном.

Україна унікальна тим, що у нас значний відсоток людей офіційно зовсім не задіяний в економічному житті країни. Працездатних громадян в нас 24,8 мільйонів, з них 81% – це економічно активне населення.

Але з усіх працездатних тільки 18,4 мільйона (74%) офіційно працює. Майже 26% від працездатного населення (6,4 мільйона) знаходяться на вільних хлібах. Тобто з якихось причин вони або працюють в тіньовому секторі, або ж зовсім не працевлаштовані, або виїхали за кордон для нелегального заробітчанства.

В такій ситуації вони приречені на те, щоб не отримувати навіть пенсійної мінімалки.

Ще 2,5 мільйона українців оформлені на мінімальну зарплату в 960 гривень. Якщо протягом 30-ти років з цього мізеру платити по 7% в накопичувальний фонд, вийде трохи більше 24 тисяч гривень. За сучасних цін цього вистачить щоб ледь-ледь животіти два роки.

З точністю до навпаки

Наша держава систематично ігнорує інтереси власних громадян. Результатом стала внутрішня та зовнішня еміграція багатьох з них. Найстрашніше, що серед таких емігрантів переважає молодь. Кожен п’ятий українець у віці 15-24 років ніде не навчається і не працює. Ми другі в Європі по падінню зайнятості серед молоді.

А між іншим нібито саме заради цих хлопців та дівчат і затівалася пенсійна реформа. Вона позиціонувалась як вклад в майбутнє України. Натомість все може вийти з точністю до навпаки. В перший постреформений рік на ринку праці з’явиться додатково 400 тисяч людей працездатного віку, з яких 200 тисяч продовжуватимуть працювати.

За прогнозами фахівців, до 2016 року приріст потенційної робочої сили порівняно з 2010 складе 1,9 мільйона, з яких роботу знайдуть тільки 600 тисяч.

Чим більша конкуренція на ринку, тим менше шансів, що ті, кому сьогодні немає 30-ти, зможуть по повній відпрацювати свій заповітний пенсійний стаж.

В зоні ризику і потенційні молоді мами. Ще на початку року віце-прем’єр Сергій Тігіпко пообіцяв, що час декретної відпустки обов’язково буде зараховуватись до трудового стажу. Але на виході отримали протилежне. Тепер жінки змушені працювати ще більше – три роки декрету просто викреслюються з їхньої трудової біографії.

Ті, хто наважаться на двох дітей, втратять відразу 6 років. Якщо відштовхуватись від минулорічних даних по народжуваності, таких буде в середньому до 400 тисяч.

Відкладати детінізацію економіки далі нікуди

Уявімо собі поки що гіпотетичну ситуацію, коли 26% українців опиняться за бортом системи соціальних гарантій тільки тому, що держава забрала в них можливість реалізувати себе на легальній роботі. Це відкине їх в позаминуле століття і спровокує тектонічні зрушення в суспільстві.

Колись Перша світова війна спровокувала в Європі феномен втраченого покоління. В нас подібне покоління виросте не через військові катаклізми, а завдяки недолугій і недалекоглядній державній політиці.

Сьогодні влада свідомо скидає з себе тягар відповідальності. Мовляв, трудова біографія – це приватна справа кожного. Але насправді умови для набуття нормального трудового стажу створює та ж таки держава. Отримуємо замкнене коло, розірвати яке можна лише завдяки системним реформам.

У нас чомусь кожен реформаторський крок розглядається ізольовано один від одного і часто переслідує якісь короткотермінові цілі. Але всі потуги йдуть "коту під хвіст", оскільки не наважуються на головне – детінізувати українську економіку на всіх рівнях, від кіпрських офшорів до нелегального батракування в шахтах-копанках.

Слід нарешті вивести з тіні зарплати і змусити працювати економіку на майбутнє громадян, а не окремих осіб. Лише так можна наповнити порожній Пенсійний фонд. Причому все це має йти на крок попереду від усіх реформаторських починань.

У нас лише тепер починаються розмови, що, мовляв, наступним етапом змін будуть жорсткі санкції проти підприємств, які видають зарплату "в конвертах". Робити це потрібно було ще позавчора. Але діяти слід не одним лише батогом, але й пряником.

Треба йти шляхом економічних стимулів та податкових пільг. Слід зробити так, щоб підприємець не боявся засвітити власний бізнес через ризик втратити все.

Такі реформи в інтересах діючої влади. В їхній вотчині – Донецькій області – найбільше людей працездатного віку, які ніде не працюють. Пенсійна реформа позбавила їх надії отримати в старості хоч якусь копійку. Чи підтримуватимуть вони й далі своїх земляків, якщо побачать, що ті залишають їх без перспективи?

Очевидно, що відкладати детінізацію економіки далі нікуди. Але для цього потрібна колосальна політична воля. Необхідне вміння не лише закручувати гайки малому й середньому бізнесу чи економити на пенсійних виплатах, але й бажання створювати реальні умови для розвитку легального трудового сектору.

Пенсійна "реформа" зайвий раз довела – наші керівники так і не навчились планувати дії хоча б на кілька кроків вперед. Вони тішать себе ілюзією швидких дивідендів, не переймаючись майбутнім країни через 20-30 років.

Олександр Дубовой, народний депутат України, для УП