Подвиг разведчицы

"Поразку обернути на перемогу, обернувшись вовком вигризти
млявість народної душі до хтивого хрящика, за який відповідає
смажений півень. Ось завдання нині й присно й навіки віків".
Автор

"Третій каже: "Діти, нема того в світі, чого б мені не зробити
для цієї Катерини за одну годину..."

Тарас Шевченко "У тієї Катерини хата на помості..."

Росіянин заради інтересів Росії не вважатиме будь-яку підлість недозволеним засобом. Американець для блага Америки будь-які подвійні стандарти втілюватиме безсоромно. Француз Мопассан оспіває подвиг повії Тістечка, а англійська королева благословить піратство.

І тільки українці вважають, що рятувати країну треба виключно у білих рукавичках!

Це відбувається тому, що українці більш старіша нація, ніж вищезгадані, а як писав Самуїл Маршак: "Старость боится смерти, жизнь я изменой куплю".

Душі старих українських націоналістів обросли салом, вони здатні лише писати відкриті підлабузницькі листи, обурюватися на кухнях та кришувати своїм дутим авторитетом сімейний бізнес.

У зморшках їхніх облич закарбовані не віра та відвага, а ошуканство та втома. Вони з тих, хто понесуть знайдені уламки інопланетного космічного корабля на пункт прийому металобрухту.

Старі кивають на данні опитувань, мовляв, більшість молодих людей після закінчення вищих освітніх закладів мріють перебратися до більш розвинутих країн, мовляв, вони огидно прагматичні, від Батьківщини їм тільки безкоштовна освіта потрібна.

А молоді тим часом виходять і дарують Табачнику квіти у пику допоки старі сидять з ним за одним столом, про щось домовляються, і все їм, толерантним, Божа Роса. Ворон ворону око не виклює допоки зверху не накажуть.

Війна, дійсно, справа молодих, засіб проти отих ганебних зморшок. Отих лантухів під очима, які тільки і зможуть забрати з собою на той світ схильні до накопичення матеріальних статків старі душею українці.

У фільмі "Гетьманські клейноди", рятуючи нащадка, українці ладні віддати гетьманські клейноди ворогам. Ким ті нащадки стали без клейнодів? Кріпаками.

Зараз так само, якщо керуватимуться кріпацьким толерантним облудним мисленням, яке нав’язують їм політичні старигани, стануть кріпаками у Португалії, в Італії, у Росії, в Україні врешті-решт.

Що найбільше сподобалось у вчинку цієї вісімнадцятирічної дівчини – його підступність.

Вона свідчить про те, що це був не емоційний порив, а зважений крок, розрахована дія, свідомий вибір, спланований маневр у війні проти українофобства, чого нам, українцям, завжди бракувало.

І слава Богу, що організований спротив українофобству влади починається у студентському середовищі, серед молодих та небайдужих.

Бо наші підстаркуваті, виснажені відпочинком на заморських курортах політики його, як завжди, заформалізували б та звели нанівець. Останній рік вони демонстрували це напрочуд яскраво.

А от реакція влади на цей героїчний вчинок дівчини дійсно була емоційною, хоча теж підступною: миттєво викликали групу затримання, але дочекалися, поки дівчина відійде від ганку будівлі, де толочилися журналісти!

Українська влада починає нервувати, коли їй дарують квіти! Як і білоруська, коли їй аплодують!

Цим артистам квіти та оплески від нас не потрібні, вони краще грошима з народу візьмуть.

І чомусь дивуються, що не давши студенту та школяреві підручника, отримують від них копняка.

А у тій підступності дівчини я бачу лише лицарську шляхетність патріотки, для якої Україна понад усе!

Мужність людини, яка маючи час зважити усі наслідки цього вчинку, свідомо виявила публічну, в обличчя, неповагу призначеному Януковичем міністру освіти.

Якщо мета – благо України, немає такого гріха, не кажучи вже про порушення етикету чи різкі вислови, який українець та українка не могли б узяти на душу.

Бог зважує насамперед чистоту помислів.

А нашій владі, яка намагається завести карну справу на Дар’ю Степаненко, процитую, на доступній їм мові, може краще зрозуміють, уривок із звернення Святого апостола Павла до римлян: "и уверен о себе, что ты путеводитель слепых, свет для находящихся во тьме, наставник невежд, учитель младенцев, имеющий в законе образец ведения и истины: как же ты, уча другого, не учишь себя самого?

Проповедуя не красть, крадешь? Говоря: "не прелюбодействуй", прелюбодействуешь? Гнушаясь идолов, святотатствуешь?".

Сергій Левитаненко, для УП