Политический приговор 2012: обновление или смерть

Останні декілька тижнів в Україні штучно намагаються створити дух загострення політичної боротьби та відчуття наближення парламентських виборів.

Як влада, так і опозиція атакують виборця технологічними ходами та іміджевими змінами.

Ось тільки простому українцю, схоже, начхати на чергові рефлексії українського політикуму, котрий активізувався виключно завдяки календарним рамкам політичного процесу.

"А виявлятися захоплюючим так хотілось!" – думав собі герой Ільфа та Петрова Іполит Матвійович Вороб’янінов, навіть не здогадуючись, як влучно його можна буде цитувати, пояснюючи осіннє загострення українських політичних діячів перед черговою виборчою кампанією.

І зараз це актуально як ніколи, бо 2012 рік, вочевидь, стане переломним для української політичної системи. Ставки надто великі: для влади – питання виживання, для опозиції – питання власного політичного майбутнього в зазначеному статусі. Програвати ніхто не хоче.

Тому зараз – за рік до виборів – настав ідеальний час апробації всіх іміджевих ідей та перевтілень. А враховуючи те, що сучасна політична конкуренція відійшла від формату реальної вербальної полеміки, поступившись технологічним ходам, спробувати нове амплуа сам Бог велів.

В даному аспекті пікантності додають і багаті на події українські реалії, бо коли ще тестувати новий образ як не на фоні арешту Тимошенко або, наприклад, загострення відносин з Росією. Кращої нагоди годі і чекати.

Найбільш яскраво і активно себе проявив, звичайно Арсеній Петрович, котрий вже бачить себе в статусі, ну, якщо не нового лідера опозиції, то принаймні альтернативного, поки процес над Юлією Володимирівною не дійде до кульмінаційної стадії.

З конструктивного і послідовного інтелектуального критика Арсеній Петрович робить спроби перетворитися на запального опозиціонера постпомаранчевого зразка.

Не враховує Яценюк лише того, що традиційний "броунівський рух" в помаранчевому царстві вряд чи дасть змогу "Фронту змін" скоординувати амбітну когорту маленьких в політичному сенсі, але впертих та егоїстичних демократичних лідерів.

Масштабний бліцкриг з перехвату ініціативи в опозиційному таборі може коштувати Яценюку іншого іміджу, котрий він розкручував під час президентських виборів – іміджу "третьої сили".

Причина очевидна – разом з політичним лідерством в такій опозиції за Арсенієм Петровичем тягтиметься шлейф всіх її невдач, а сам Яценюк візьме на себе частку відповідальності за всі колишні та майбутні дії Тимошенко.

При такій політичній позиції Яценюку буде важко розраховувати на загальнонаціональне лідерство. Ті, хто не сприймав Тимошенко вряд чи будуть сприймати того, хто стоїть з нею по один бік барикад.

А можна ж було зробити більш прагматично та далекоглядно. Поборотися і за електорат БЮТ, і з електорат ПР. Але для цього треба було сформувати дійсно альтернативне бачення тому чорно-білому сприйняттю дійсності, котру нав’язали більшості українських громадян.

Виходить, що ідея об’єднання України як раз через формат нової політичної пропозиції не цікавить амбітних опозиціонерів? Чи Арсеній Петрович вибрав більш легкий шлях?

Метаморфози в іміджі не оминули і діючого президента. Віктор Федорович почав активно рухатися в бік якогось абстрактного центризму, котрий вряд чи допоможе йому розширити власну електоральну базу.

А ось скоротити – легко. Все питання в принципових моментах, за котрі голосувало ядро його електорату на Сході та Півдні України.

Не беруся судити наскільки це проросійські настрої, однак цей сегмент чекав на що завгодно, але тільки не на політичну "блискавку", котра вдарила по україно-російським відносинах.

Ця частину виборців вже поступово розчаровується в своїх колишніх фаворитах і шукає альтернативу в інших політичних силах. Як правило, відверто радикального характеру, що точно не йде на користь країні.

Бачачи подібний зсув в електоральній карті, технологи ПР, вочевидь, вирішили здійснити певний "марш-кидок", котрий більше схожий на ідеологічне розсіювання.

Янукович намагається стати відверто проєвропейським політиком, котрий відстоює далекоглядні ліберальні перспективи України, відхрещується від ЄЕП і ігнорує пропозиції по Митному союзу.

Гадаю, в 2004 році більшість виборців Януковича сприйняли б подібний опис як невдалий анекдот. Сьогодні це реалії про політика, котрого протягом останніх 7 років вважали відвертим протеже Кремля. Тепер саме Янукович може спровокувати глобальну економічну та політичну війну з Росією.

Що рухає Віктором Федоровичем? Перш за все, ідея власного пошуку себе як політика в нових реаліях.

В реаліях державної особи вищого рангу, котра вже не може собі дозволити те, що дозволяв будучи опозиціонером, заграючи з ностальгуючим електоратом.

Це технологія в системі влада-опозиція, по законам котрої, на жаль, діє сучасна українська політика. Крім того, Янукович як будь-який президент відчайдушно бачить себе президентом єдиної України і думає, що зараз саме час робити з себе правителя "всія Україна".

Але для цього малувато декларувати речі, протилежні власним передвиборчим обіцянкам.

Для цього треба ще показати суспільству перспективу, а на фоні корпоративних інтересів бачити ще і інтереси соціального характеру.

Янукович – це вже не той політик, з котрим працюють політичні технології – надто довго він вже в політиці. Єдиний варіант для Віктора Федоровича – реально зорієнтувати власну політику на соціальні потреби широких верств населення, незалежно від їх політичних вподобань.

Крім демонстрування власної ефективності як президента інших варіантів для зміни іміджу немає. Все інше призведе тільки до того, що і "свої" покинуть, і "чужі" не зрозуміють.

Яценюк та Янукович – це тільки перші "ластівки" політичного ребрендінгу, котрий торкнеться більшості сучасних політичних проектів, в противному випадку, вони стануть не конкурентоспроможними на майбутніх виборах.

Єдина сила, котрій забезпечили амністію (поки такого характеру) на іміджеві зміни – це "Батькіщина". Вона отримала ліцензію на продовження радикальної риторики.

Як не дивно, влада сама допомогла цьому арештом Тимошенко, ось тільки навіть цей процес не настільки гумовий, щоб забезпечити тональність всієї парламентської кампанії партії.

Так що, зміни чекають на всіх. Ціна поразки занадто висока…

Віталій Філіповський, політичний аналітик, для УП