"Швейцарская гвардия" Кремля

Менш ніж через півроку в Росії відбудуться президентські вибори. Опитування Левада-Центру показало, що найбільш популярними кандидатами росіяни називають Володимира Путіна (23%) та Дмитра Медведєва (18%). Ще 45% виборців не визначилися, або не підуть голосувати.

Втім, навряд чи щось реально залежить від виборців. Путін неодноразово стверджував, що вони "разом з Медведєвим" вирішать "в інтересах країни", хто яке місце посяде у владі. Медведєв теж заявив, що його конкуренція з Путіним на виборах була б "поганою для країни".

Російські політологи вже висловили здогадку, що Путін планує висунутись кандидатом у президенти Росії від партії влади одразу після думських виборів у грудні. Це означає практично стовідсоткову гарантію його перемоги на президентських виборах 4 березня 2012 року.

Якщо щось і може поламати види Путіна на Кремль, так це – газовий конфлікт України з Росією в кінці цього року. Суперечка навколо контрактів Путіна-Тимошенко явно роздмухується в інтересах Дмитра Медведєва, у кращих традиціях кремлівської підкилимної боротьби за владу, яку Черчилль порівнював із гризнею бульдогів під килимом.

Не секрет, що компанія "РосУкрЕнерго" була створена за участі Медведєва як топ-менеджера "Газпрому" Керувала цією компанією – і, напевне, мала з того непогані комісійні – саме команда Медведєва.

З 2004 по 2008 рік виконавчим директором швейцарської компанії був близький товариш Медведєва, нині один з керівників кремлівської адміністраціїКостянтин Чуйченко.

Як відомо, наприкінці 2008 року на рівні прем’єр-міністрів України та Росії була досягнута домовленість укласти прямі контракти на поставку газу та усунути з газового ринку посередника "РосУкрЕнерго". Але для цього Україна мала погасити всі борги з поставок газу.

За офіційною версією, борги не були погашені: стверджувалося, що "Нафтогаз України" винен "Газпрому" 2,4 мільярда доларів. Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко неодноразово заявляла, що це не борг України, а борг "РосУкрЕнерго".

Легко переконатися в тому, що вона була права. Про це свідчить фінансовий звіт Газпрому за 2008 рік: на сторінці 83 знаходимо згадку про дебіторську заборгованість "РосУкрЕнерго АГ" перед "Газпромом" у сумі 69,9 мільярдів рублів станом на 31.12.2008, що у перерахунку на долари США якраз становить 2,4 мільярда.

Ця заборгованість виникла внаслідок закупівлі надмірних обсягів газу, які газовому трейдеру не вдалося продати у зв’язку із світовою економічною кризою, тому газ не оплатили "Газпрому".

Подальший конфлікт, відомий як "газова війна" у січні 2009 року, почався після провалу переговорів 31 грудня.

Остання ціна на газ для України, яку тоді назвав голова правління "Газпрому" Олексій Міллер, – 235 доларів за тисячу кубометрів. Але ця ціна називалася за однієї умови: якщо 11 мільярдів кубометрів газу, закачаного "РосУкрЕнерго" у підземні сховища, буде транспортовано в Європу в рахунок погашення боргу РУЕ перед "Газпромом".

Віктор Ющенко прийняв політичне рішення відмовитись від такої "занадто високої" ціни і тоді Москва перейшла до жорсткої риторики та озвучення захмарних цін.

Для повного розуміння ситуації 2008 року слід провести умовну риску між двома тодішніми потужними групами впливу в "Газпромі" – ставлениками Путіна та ставлениками Медведєва.

Перші (зокрема, Міллер) турбувалися перш за все про прибутки концерну, оскільки їх положення та особисті доходи визначаються волею приватних акціонерів (відомих як "чекісти-нафтовики"). Сам Міллер, до речі, – теж акціонер "Газпрому", тож не дивно, що він хоче отримувати якнайбільші дивіденди за своїми акціями.

Другі (зокрема, Медведєв) опинилися у керівництві "Газпрому" в силу посади, за квотою найбільшого акціонера – держави. Не маючи долі від прибутків концерну, вони більше цікавилися тим, як використати "Газпром" для отримання особистої вигоди й у якості важеля політичного впливу.

Зокрема, вони були зацікавлені у прокручуванні газпромівського капіталу через посередницькі схеми, на зразок тої, що здійснювалася через швейцарську компанію "РосУкрЕнерго".

Команда Медведєва, переїжджаючи в Кремль у першій половині 2008 року, поступилася контролем над урядом (зокрема, і урядовою квотою в менеджменті "Газпрому") команді Путіна. Не випадково, що перехід на прямі контракти між "Газпромом" та "Нафтогазом України" відбувся у рік приходу Путіна на посаду російського прем’єр-міністра.

Можна не сумніватись у тому, що саме Путін був ініціатором усунення посередника, поставленого між "Газпромом" та Україною його запеклим товаришем-конкурентом по "тандему".

Двоє учасників "тандему" грають за одними правилами, тісно співпрацювали, співпрацюють і будуть співпрацювати. Однак кожен потихеньку тягне ковдру на себе.

Саме тому в 2008 році у "Газпромі" плутали Україну з "РосУкрЕнерго". І тому нині, коли вирішується питання лідерства на наступні шість років, команда Медведєва кинула в бій з "Газпромом" – путінською вотчиною – всю "швейцарську гвардію" своїх ставлеників в Україні: і на Банковій, і на Грушевського, і в медіа.

Ми не знаємо точно, які домовленості на майбутнє досягнуті в "тандемі". Відомо лише те, що "тандемократи" не підуть на вибори вдвох і визначать національного лідера консенсусом між собою.

Не виключено, що вони вирішили: піде на вибори той, у кого буде вищий рейтинг. Це логічне припущення. Рейтинг, в свою чергу, може відчутно впасти після того, як візаві Путіна сяде в тюрму, а уряд знову вляпається у газовий скандал.

Задача Медведєва зараз – всіма силами підірвати вплив та авторитет Путіна, щоб залишитися у Кремлі на другий термін. І солодшим від усіх цукерок для нього є торпедування Банковою газових контрактів 2009 року. Хоч він в цьому ніколи не зізнається публічно, бо на людях Медвєдєв з Путіним – найкращі друзі.

Юрій Шеляженко, редактор газети "Правдошукач", для УП