Современное миро, или Или может ли Lexus проехать сквозь ушко иглы?

Деякі представники духовенства вважають, що не їх стосуються слова Ісуса Христа, який закликав: "Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і ржа винищують і де крадії підкопують і крадуть" (Матвія 6:19).

Але ж інше висловлювання Спасителя – "І ще кажу вам: легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж заможному увійти в Царство Боже" (Матвій 19:24) – адресовано саме учням, які мали нести людям духовність!

Та є православні пастирі, котрі не зовсім згодні з цим твердженням. Тим із людей, хто не уявляє, як можна протиснутися крізь вушко голки, сидячи, приміром, в автомобілі марки Lexus, і в’їхати в Царство Боже, вони популярно пояснюють: ще й як можна! Правда, не всім.

Любити речі не заборонено, особливо коли вони розкішні. Нині життя в розкоші вважається престижним. Престижно-розкішним намагаються виглядати переважно ті, хто має велике бажання у будь-який спосіб довести і собі, і оточенню власну значимість, перевагу над іншими.

При цьому серед любителів розкоші чи не найкращою доказовою базою вважається засіб пересування, зокрема автомобіль. За маркою цього засобу, як ведеться, "на око" можна визначити здібності його власника – бізнесові, політичні, адміністративні.

Топ-базою доведення всім своєї унікальності є гвинтокрил чи літак. Звісно, власний. А ще є плавзасоби, котрі також допомагають їхнім власникам самоутвердитись і показати світові "who is who".

Крім того, засіб пересування не лише відкриває секрет фінансових можливостей того, хто ним володіє, а і може розповісти про окремі особисті риси свого господаря. Причому все частіше підтверджується одна закономірність: чим дорожчий цей засіб, тим біднішим є внутрішній духовний світ його власника.

Та той, хто споглядає навколишнє життя із своєї престижної іномарки, над цим не замислюється, бо голова зайнята іншим. Серед цього іншого основним є одне з питань – "як заробити ще більше" або "як дістатися вищої посади".

Частіше ж перше та друге питання тісно переплетені між собою і так розпухають, що й не залишають місця для зовсім коротенького запитання "а навіщо?".

Цікаво, чим керуються в питаннях розкоші священнослужителі УПЦ (МП), коли використовують для виїзду на зустрічі із паствою авто типу "Mercedes-Benz S 600 Long" чи "Lexus LS"? Вартість кожного із цих засобів пересування перевищує мільйон гривень, а паства-то в нашій країні здебільше незаможна, а то й зовсім знедолена…

Крім того, оскільки марки церковних автівок вказують на високі прибутки єпархій від духовних послуг, що надаються населенню, тож ці організації мають прирівнюватись до підприємницьких структур і здійснювати комунальні платежі на рівні з ними.

Тим паче, існують, як відомо, певні розцінки на ці самі послуги, і людям неплатоспроможним годі й розраховувати на безоплатне вінчання чи поховання.

Тож цілком зрозуміло, чому Кабінет Міністрів скасував рішення про встановлення для релігійних організацій знижених цін при оплаті комунальних послуг (постанова КМУ №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" від 1 червня 2011).

Та керівництво УПЦ (МП) не погоджується з таким рішенням українського уряду і вважає, що має право на оплату комунальних платежів на тому рівні, на якому їх оплачує населення.

Може, таке право церква і могла б мати, якби доходи її служителів були на рівні хоча б середнього доходу цього самого населення! Але ж реальність – інша. І хоча відповідних декларацій церковнослужителі не заповнюють, такі "декларації" прочитуються в їхніх речах.

Разом з тим, дехто з православних пастирів намагається довести, що явне і демонстраційне (!) недотримання однієї із головних Христових заповідей стосовно набуття на землі людиною не матеріальних, а духовних цінностей, не є порушенням. Ба, навіть, вже й богословська база є під цим твердженням, прямо протилежним Ісусовому.

Так, протоієрей РПЦ Всеволод Чаплін вважає, що високовартісні речі священнослужителів відображають суспільний престиж Церкви.

Голова синодального Відділу із взаємин Церкви і суспільства РПЦ переконаний: "Коли люди жертвують щось на храм, на те, щоб духовенство виглядало гідно, в тому числі й перед лицем усіх сильних світу цього, які міряють ставлення до людини грошима, – це природне прагнення людини показати, що найголовніше – не раціональне витрачання коштів на ті чи інші минущі потреби, які ніколи не будуть повністю заповнені, а посвячення своїх грошових засобів, своєї праці на те, що належить Богові, на ті символи, які нагадують нам, що головне – це не політика, не економіка, не обивательські потреби людини, не її матеріальні інтереси, а присутність Бога, Його таємниці та духовна вертикаль у навколишньому світі".

Думку ж тих людей, які вважають за доцільне церковні гроші витрачати не на прикраси храмів і коштовні речі їх служителів, а на допомогу бідним та хворим, російський священик вважає, очевидно, помилковою. Бо тією ж логікою, за його словами, свого часу користувався Іуда, говорячи, що не треба витрачати дорогоцінне миро на помазання тіла Ісуса Христа, а потрібно продати це миро і роздати гроші бідним.

Як же можна розуміти ці слова відповідальної особи Російської Православної Церкви, Предстоятель якої бачить Україну частиною свого проекту "Російський світ"? Чи не так, що і позолота храмів, і особисті вартісні речі священнослужителів, і ті ж лексуси з мерседесами – це сучасне миро?

У простому вбранні, не маючи на тілі жодної із золотих чи срібних прикрас, не тримаючи в руках ніяких символів і атрибутів та проповідуючи Слово Боже переважно просто неба, Ісус Христос окреслив шлях людства до досконалості.

Досконалості, якої досягнув Він Сам як Син Людський і котра є тим Спасінням, суть якого так і не зрозуміли ті, хто називав і нині називає себе Його послідовниками. Саме тому за часів середньовіччя в запалених "святою" інквізицією багаттях горіли книги та живі люди.

Саме тому нині між деякими християнськими пастирями спостерігається жорстока ворожнеча, прямо протилежна іншій адресованій учням заповіді Ісуса – любити один одного.

І саме тому ті, хто має нести Любов і Світло Христового Вчення, закликаючи паству до аскези, самі не спроможні відмовитися від матеріального заради духовного. Ті ж громадяни, котрі насмілюються висловитися з питання про речі священиків, у відповідь отримують стусана,, або оголошуються душевнохворими.

До речі, на зауваження Іуди стосовно продажі мира, яким Марія помазала Ісусові ноги, Спаситель сказав, що це миро призначалося для Нього на день поховання. Чому ж російський богослов, прирівнюючи миро до позолоти храмів і вартісних речей служителів церкви, про це не згадав?

Любов Чуб, для УП