Политический ликбез

Українське політичне поле ментально вирізняється примітивізмом, спрощеністю і навіть певною міфологічною забобонністю, пов’язаними, слід так розуміти, з нерозумінням елементарних базових речей. Хоча…

…здавалося б – так просто! Якщо вже ти цікавишся політикою, чи, тим більше, відомий політолог, політик чи журналіст, то візьми підручник з політології – і прочитай хоча б основне. Так ні ж – не читають!

То варто, напевно, стисло викласти деякі базові поняття політичної науки, щоб знані "політологи" і самі собі почитали для орієнтації у політичному просторі, і щоб людей перестали плутати.

Системи влади та основи філософії права. Системи державних устроїв

Залежно від кількості тих, хто перебуває на вершині владної піраміди, розрізняють всього три типи державних устроїв. Одноосібне правління – монархія. Правління обмеженої групи правителів – аристократія. Правління всього народу – демократія.

Крім того, державні устрої характеризуються ще й тим чи іншим ступенем свободи, можуть бути ліберальними або деспотичними. Ступінь цієї свободи регулюється різними методами – від негласної "домовленості" між різними суспільними класами до цілком конкретних законів чи конституції.

Поєднання кожного з цих трьох типів устроїв – монархії, аристократії чи демократії – з різними ступенями регульованої (або ні), законодавством суспільної свободи – від лібералізму до деспотії – й утворює повний спектр політичних систем світу.

Проте в "чистому" вигляді жоден з цих устроїв НЕ існує – навіть при монархії можливі аристократія або й навіть певні елементи демократії – наприклад, у вигляді виборчого права народу.

Важливо! Розповсюджена ПОМИЛКА! Демократія – це не свобода. Свобода може існувати при будь-якій формі державного устрою. Так само й тоталітаризм чи деспотія можуть існувати при всякій формі державного устрою – в тім числі і при демократії.

Тому демократія цілком може бути й тоталітарною, як-от була нею демократія сталінська чи гітлерівська. Найпершою ознакою такої тоталітарної демократії стає абсолютна влада більшості над меншістю і, відповідно, зневага до прав окремої особистості.

Виникає такий вид демократії внаслідок того, що зібранням, виборами, референдумом, просто мовчазною згодою громадян можна легко обмежити їхні ж свободи. Варто лише змусити їх вважати, що на це є їхня ж воля, воля більшості з них. Треба тільки вміло ними зманіпулювати.

Таким чином демократія, що постулює абсолютну владу більшості над меншістю, рано чи пізно призводить до деспотії – спочатку внаслідок захоплення влади обмеженою групою аристократії, потім внаслідок захоплення влади вже одноосібним лідером, що підпорядковує собі як і цю аристократію, так і всю більшість.

Тому насправді протилежністю до несвободи (тоталітаризму) є не демократія, а лібералізм.

Важливо! Розповсюджена ПОМИЛКА! Лібералізм не є самостійною формою державного устрою, це його ознака, але НЕ сам устрій. Ліберальним, як і тоталітарним, може бути і демократичне, і аристократичне, і монархічне правління.

Крім того, слід розуміти, що надмірна свобода – надто високий рівень лібералізму – завжди призводить до двох наслідків.

По-перше, хаосу і фактичної війни "всіх проти всіх" (Україна 1918-го року).

По-друге, явного чи прихованого захоплення влади фінансовими магнатами.

Тому лібералізм може стати справжньою противагою тоталітаризму лише за однієї умови – гарантування рівності усіх громадян перед законом, незалежно від їхнього майнового статку та гарантування їхніх особистих прав і свобод.

Основи філософії права. Римське право і права громадянина

Сучасне європейське законодавство ґрунтується на двох основоположних концепціях. Першою з них стала система римського права. Другою – теорія природного права.

Норми і принципи природного права поширилися Європою за часів Французької революції 1789 року. А згодом були законодавчо закріплені наступними реформами Наполеона.

Між двома цими системами існує одна суттєва відмінність. Бо якщо римське право виголошувало верховенство закону – "світ може загинути, але закон має торжествувати!" – то сучасне європейське право, увібравши в себе основні положення кодексу Наполеона, проголошує верховенство природних прав громадянина НАД законом.

Важливо! Розповсюджена ПОМИЛКА! Якщо усі будуть жити по закону – у нас від того не додасться ні порядку в державі, ні особистого щастя для її громадян. Закони можна прийняти які завгодно – в тім числі і такі, що надають преференції одним громадянам перед іншими – пільги депутатам ВР, списання боргів газовим олігархам, тощо.

Закони можуть не сприяти розвитку життя – як-от закони сталінського періоду фактично закріпачували селян та обмежували декретні відпустки матерям. Ну і нарешті – слід розуміти, хто саме приймає ці закони і в чиїх саме інтересах це робиться.

Тож основними засадами сучасного європейського права, що натепер базується на Декларації Прав Людини і Громадянина та Загальній декларації прав людини, є:

Рівність прав і гідності усіх громадян – незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного, соціального, майнового або іншого статусу, в тому числі, статусу народного депутата, що слід би розуміти усім "обраним", чи від того, яким саме пенсіонером ви є – що мав би знати невдаха-реформатор пан Тигіпко.

Верховенство природних прав людини над створеними людьми законами. Право на життя, свободу, захист своєї гідності і особистої недоторканності; свободу думки, совісті і віросповідання; свободу громадських та політичних зібрань – визнаються основоположними правами людини, даними їй від народження. Богом чи природою, але не людьми.

Ієрархічна структура законодавства – природні права людини визнаються первинними, все інше – вторинним. Права громадянина можуть обмежуватися лише задля загального блага, а величина покарання за скоєне громадянином правопорушення має бути співмірною до важкості його злочину.

Не можна, скажімо, карати за крадіжку суворіше, ніж за порушення головніших прав інших громадян – як-от їхнього права на життя.

Рівність перед законом, право на вільний, відкритий і неупереджений суд. Ніхто не має права звинуватити людину інакше як за рішенням суду, ухваленим на основі відкрито й публічно прийнятих законів.

Не можна вважати людину винною і якось обмежувати її права до рішення суду. Цей принцип "презумпції невинуватості" слід би вивчити усім політикам, міліціонерам, суддям і, найперше, голові Конституційного суду Стрижаку.

Важливо! Розповсюджена ПОМИЛКА! Свобода – це не право, свобода свідчить лише про відсутність заборони на здійснення тієї чи іншої діяльності. А правом є можливість здійснювати цю діяльність. Якщо є свобода, тобто відсутні заборони, але немає можливості, то відповідно немає й права.

Тому гарантування прав громадян насправді означає створення можливостей для реалізації їхніх свобод. Крім того, слід розуміти, що максимальна свобода одного громадянина – вседозволеність – як правило порушує права іншого громадянина. Таким чином слідування принципу дотримання прав громадянина накладає на нього певні обов’язки.

І тому для зрілого громадянина, як правило, характерним стає самообмеження його свободи – усвідомлення ним того, що він добровільно змушений жертвувати частиною власної свободи. Наприклад, не дозволяти собі ображати інших. Для того, щоб гарантувати свої права, наприклад, право не терпіти образ з боку інших громадян.

Ігор Лубківський, для УП