Языковое наступление

Днями депутати з Партії регіонів зареєстрували новий законопроект (№ 9073) під назвою "Про засади державної мовної політики". Він є продовженням тієї прямої українофобської лінії, яку Партія регіонів веде з початку свого існування. Тепер і на владному рівні.

Мабуть нікого не здивує, що ініціаторами даного законопроекту були нардепи Сергій Ківалов та Вадим Колєснічєнко. Останній давно зарекомендував себе як борець з екстремізмом та націоналізмом (до даних категорій Колєсніченко відносить всіх свідомих і патріотично налаштованих українців).

Сам регіонал приміряє на себе шати "захисника нацменшин", проте, антиукраїнська політика, яку він проводить, безсумнівно доводить, що пан Колєснічєнко – звичайний українофоб.

Також участь у написанні законопроекту взяли голови румунського та угорського об’єднань (хоча як румунській так і угорській нацменшинам гріх скаржитись на мовні утиски в місцях їх компактного проживання), а також пан Монастирський – голова різноманітних єврейських фондів та форумів.

Суть нового законопроекту полягає в тому, що в певних регіонах, мови нацменшин, які є рідними для не менш ніж 10% населення місцевості (а в деяких випадках і менше), отримають право на так зване "вільне використання".

Саме трактування вже звучить досить дивно, адже мови меншин ніхто не забороняв, і ними вільно спілкуються не лише в побуті, а дуже часто й на роботі.

А тепер більш конкретно і ближче до тексту. В законопроекті, згідно статті 1, термін "рідна мова" трактується як "перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві".

Але вже в статті під номером 3 записаний пункт, який починається наступним чином: "кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною…".

Таким чином вже на початку законопроекту можна зустріти достатню кількість "нестиковок", причому між самими трактуваннями термінів. Можливо, виною тут є депутатська недбалість ініціаторів законопроекту, а може має місце маніпуляція термінами.

І тут нічого дивного немає. Адже в такому форматі прийнята більшість законопроектів. Всі давно звикли, що закони пишуться депутатами "під себе".

Стаття 5 починається словами: "Державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної…".

І знову протиріччя. Яким чином може відбуватись всебічний розвиток державної української мови, якщо кожні 10% меншин отримують право на всебічне використання своїх мов, в тому числі, й на владних рівнях?

Адже у великих містах східних та південно-центральних регіонів українська мова придавлюється російською в судах і держустановах, а в побуті давно вже перетворилась на російсько-український суржик.

Натомість в прикордонних регіонах – як от Буковина, Закарпаття, та АРК – державна мова давно втратила свої позиції через відсутність допомоги з центру і одночасне сприяння мовам нацменшин з боку відповідних сусідніх держав.

При цьому в тій самій статті 5 проекту пропонується "сприяння використанню регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності…".

До того ж в регіонах, де більшість, або значна частина жителів мають подвійне громадянство, державна мова приречена на поразку. І в таких умовах представники влади пропонують підвищувати вплив регіональних мов, причому це якимось дивним чином має забезпечити права державної мови.

Таким чином подібні законопроекти з їх статтями про "всебічний розвиток української мови як державної" є звичайною політичною демагогією, що має на меті підняти рейтинг влади, який стрімко і безнадійно падає у всіх регіонах без винятку.

Важко уявити, яким чином відбуватиметься сприяння українській мові, як державній в південних областях, наприклад в Севастополі, де українська часто навіть на вулиці сприймається "в штики"?

Або з яких причин потребує державного сприяння російська мова для використання у діяльності органів державної влади у східних областях, наприклад у Луганську, де 99% табличок і надписів на держустановах зроблено російською, а чиновники та судові працівники у своїй професійній діяльності користуються теж виключно російською.

Незважаючи на це, в багатьох маргінальних організаціях вистачає нахабства жалітись на нестачу російських шкіл і класів у східних регіонах. І це в той час, коли на Луганщині й Донеччині чиновники-українофоби закривають останні українські школи.

Звісно хтось тут не погодиться, або скаже, що не варто концентрувати увагу лише на російській мові, крім неї є інші "пригноблені". Можливо до таких мов відносять угорську та румунську, які в прикордонних областях тотально витісняють українську мову навіть на побутовому рівні.

Заради справедливості також варто згадати містечко Хуст на Закарпатті, де над місцевою райрадою підняли угорський прапор, а засідання цієї самої ради починають гімном Угорщини.

І це цілком закономірно, адже всебічне розширення прав нацменшин в прикордонних регіонах, за умов політичної кризи в державі, та відсутності сильного впливу з центру, може сприяти лише розвитку сепаратизму.

Отже, законопроект № 9073, зокрема та політична лінія влади загалом сприяє подальшій федералізації держави, а також загрожує її територіальній цілісності. Українська мова при цьому зазнає шаленого тиску на всіх рівнях, та перетворюється на штучну мову документів. І то не скрізь.

Олександр Рузевич, для УП