Инстинкт самосохранения украинской элиты

Суд над Юлією Тимошенко розгортається досить непередбачуваним шляхом. Українська правда вже неодноразово звертала увагу на те, що більшість свідків, запрошених обвинуваченням(!), дають покази, якщо не прямо на користь Тимошенко, то вже точно не на користь позиції слідства.

Скажімо, свідчення не просто не підтверджують провину екс-прем'єра, а й ламають логіку обвинувального вироку.

Так, Юрій Продан і Володимир Новицький дали свідчення, які фактично виправдовують та підводять юридичну базу під дії Тимошенко під час укладення газових угод. Навіть Костянтин Бородін під час дачі свідчень у суді заявив, що дії екс-прем'єра не призвели до збитків для НАК "Нафтогазу", знайшовши більш м'яке формулювання – "надлишкові витрати".

І якщо це не змінює юридичної суті наслідків укладених угод, то моральну суть обвинувального вироку таке пом'якшене формулювання змінює точно. А головне – впливає на суспільне сприйняття кримінального переслідування колишньої керівниці уряду.

Наразі єдиний свідок обвинувачення, який дав свідчення відверто не на користь Тимошенко, – це Олег Дубина. Та й він усе ж визнав, що директиви йому Тимошенко не надавала, а лише показала, а "офіційно" він отримав їх уже від Продана, після підписання документу міністром.

Юридично це означає, що директиви Дубині все ж надав Продан, а не Тимошенко. А це безсумнівний факт на користь підсудної.

Проте головне питання в іншому: чому раптом більшість свідків стали на сторону Тимошенко, якщо не публічно, то по суті даних ними в суді показів?

Дві найпростіших відповіді, які так і напрошуються.

По-перше, благородство свідків, які не хочуть підставляти невинувату насправді людину, попри можливі проблеми й негаразди із владою. По-друге, бажання прислужитися лідерці "Батьківщини" із метою потрапити до виборчого списку або спробувати за підтримки Тимошенко щастя на мажоритарних округах.

Першу гіпотезу навіть не розглядатимемо: слово "благородство" щодо української політики звучить як сарказм.

Що ж до другої гіпотези – розрахунку потрапити до парламенту завдяки Тимошенко, попередньо прислужившись лідерці, – вона теж не витримує об'єктивної критики. Адже далеко не всі свідки відносяться саме до політичної, а не до урядової команди Тимошенко. А це різні речі.

Для прикладу – ані Могильов, ані Єжель, ані Аніщенко не були депутатами від ПР. А міністрами стали. Вірогідно, в оточенні Тимошенко те ж саме: дехто приходить лише у владу, але не в опозицію.

До того ж, в умовах змішаної виборчої системи прохідна частина списку "Батьківщини" суттєво скоротиться: як мінімум удвічі. А з урахуванням можливого адміністративного тиску влади й природного падіння рейтингу партії Тимошенко, яка перманентно втрачає ресурси для публічності й політичного піару, прохідна частина списку може зменшитися навіть більше ніж удвічі.

Отже, вислужуйся/не вислужуйся, а місць у списку вистачить лише для своїх, старих і перевірених.

Наостанок, далеко не факт, що вступившись за Тимошенко лише в останній момент, можна отримати бонус у вигляді місця в списку або дієвої підтримки на мажоритарному окрузі.

Тоді що ж мотивує колишній і нинішніх політиків і чиновників свідчити, якщо не на користь, то лояльно по відношенню до Тимошенко?

Висунемо припущення:

Це політичний інстинкт самозбереження української еліти або, краще сказати, "політичного класу".

Свідки в процесі над Тимошенко, будучи досвідченими політиками, чиновниками, чудово розуміють або принаймні підсвідомо відчувають: якщо дозволити владі посадити Тимошенко сьогодні, ніхто не буде застрахований від того, щоб сісти завтра.

Причому після першого успішного для влади процесу, тим більше над лідером опозиції, над найнебезпечнішим конкурентом – далі всіх інших уже можна буде саджати "по накатаній", значно простіше, швидше й цинічніше. І це вже не викликатиме ані інформаційного шуму, ані суспільного резонансу, ані такої прискіпливої уваги з боку заходу.

Ну, майже як у Білорусі.

"Політичний клас" розуміє, що посадка Тимошенко для України матиме приблизно аналогічне значення, і зіграє схожу роль із посадкою Ходорковського в Росії. Після цього еліта буде залякана, демотивована не те що для спротиву режиму, а й для банального висловлення альтернативної позиції.

А це означатиме остаточне руйнування зародків демократії та інсталяцію авторитаризму, який, як у Росії чи Білорусі, базуватиметься на страху кожного опинитися за ґратами "за непокору".

Тому "політичний клас", розуміючи небезпеку для себе й для країни в цілому від можливого ув'язнення Тимошенко, підсвідомо намагається захистити передусім себе. На майбутнє.

Адже від конфліктів із цією владою не застрахований ніхто.

Мабуть, саме тому більшість свідків діє свідчення "на користь" Тимошенко.

Проте, даючи свідчення, представники "політичного класу" одночасно намагаються не створити собі проблем сьогодні, тому що не знають, як усе може обернутися.

І це вже свідчить про страх. І про те, що режим уже частково досягнув своєї мети, поставивши політикум у залежність від страху опинитися спочатку на допиті в генпрокуратурі, а потім, можливо, за ґратами.

Тому залишається лише гадати, що виявиться сильнішим: банальний страх чи інстинкт самозбереження. Від цього залежить, у яких політико-правових реаліях ми житимемо в недалекому майбутньому.

Олексій Краснопьоров, політолог, спеціально для УП