Пути Украины

Арешт Тимошенко вніс зміни у внутрішньополітичну, та й зовнішньо – теж, ситуацію в країні. Власне кажучи, не так здивував сам факт арешту – до того йшлося. І в умовах, коли влада безперервно відкривала проти неї одну за одною все нові й нові справи, це було лише питанням часу.

Здивувало інше – те, в якій формі це було зроблено. Ні, з точки зору політиків ПР все ніби й бездоганно – у п’ятницю, після обіду. В серпні, коли всі по дачах і морях роз’їхалися.

Але дивно, що для цього не було знайдено хоч якогось логічного пояснення. Цю істину політики ПР, як послідовники СРСР, якими вони себе позиціонують, мали б добре знати – можна робити що завгодно і як завгодно, але народу це має бути представлено у вигляді бездоганно правильного логічного обґрунтування.

Щоправда, в українців ніколи не було ніяких ілюзій ні щодо нашої міліції ні, тим більше, прокуратури. Досвід радянської, та й новітньої вже доби вчить бездоганно – ні за яких умов не стикатися з ними зайвий раз.

І якщо прокуратура ще й досі не спростувала свого судження про те, що людина, в якої півголови пострілом знесло, може ще там щось свідомо робити – то більше, напевно, говорити й нема про що. На цьому фоні вже третя справа проти Тимошенко, в якій навіть натяку на склад злочину немає, нікого не дивує.

Про всяк випадок, лікбез для прокурорів – склад злочину передбачає або наявність мотиву (злого умислу), або важких наслідків. От кинули ви комусь незграбно цеглу на голову, той чоловік, не дай Боже, помер – будете сидіти за ненавмисне вбивство!

Проте тяжкі наслідки можуть настати не тільки від вчинку, але й від бездіяльності. От якби Юлія Володимирівна той договір не підписала – і трапилося б щось на зразок Алчевська, але тепер вже в масштабах якого-небудь міста-мільйонника на Сході України!

От тоді б і кримінальна справа була б цілком законною, і склад злочину, і важкі наслідки – бездіяльність посадової особи, що призвела до важких наслідків.

Нічого цього немає. І це мала б знати пані Фролова – і вечорами в діях підсудної той склад злочину шукати. Ну може купила диплом, хто зна? – в Україні й не таке буває.

Але навіть не знаючи цього, наші прокурори і політики мали б розуміти інше – ніде в світі, навіть там, де президентів в тюрму сажали, як-от в Південній Кореї, ніхто і ніколи не робив цього за підписання міждержавного договору.

Інакше доведеться визнавати співучасником злочину іншого його підписанта, пана Путіна – як це вірно підмітив пан Нємцов. Або хоча б визнати, що Росія свідомо й підло обманула Україну з вигодою для себе.

Намахала, тобто. А як же тоді міф про вірного й доброго старшого брата?

Ось що дивує в цій ситуації – ПР всього цього не розуміє, раз руйнує власні міфи? Ті, які її в свій час і привели до влади? Дійсно готова стати ворогом Росії, розказуючи, яка та погана?

Готова визнати Путіна якщо не співучасником, то хоча б свідком по справі?

І саме основне – яке послання цими своїми діями вона несе своєму народу? Ну може хто з її виборців – тих, хто й досі ненавидить "бандєровку Тимошенко", це й оцінить. Ще хтось тільки зміцниться у своєму "противсіхстві".

А що мають думати інші? З часів незалежності ніхто з нас ніколи своїм генетичним чуттям не довіряв ні міліції, ні, тим більше, прокуратурі. Але жила в нас нова надія, породжена новим (псевдо) капіталістичним ладом.

Надія на те, що можна кудись вибитись – і дивись вже міліціонери самі будуть подавати тобі руку, замість того, щоб ти їм вклонявся. К-р-а-с-а! Всі ми віримо, що таке можливо. Чи якщо точніше – досі вірили.

І тут раптом ПР своїм недолугим рішенням, за яким невідомо хто стоїть – але точно не суддя Кірєєв, цю віру вбиває. Може й останню з тих, які ще зоставалися нам після розпаду СРСР. Бо якщо вже й Тимошенко – зі всіма її мільйонами, депутатами і соратниками не може себе захистити – то що вже нам казати про рядового громадянина?

Так, звичайно, можна якийсь час тішити себе ілюзією власного противсіхства, відразою до політики, відданістю владі. Мене, мовляв, не чіпатимуть. От тільки рядових громадян міліція та прокуратура й раніше не жалувала, і захисту в такій спробі "повернутися назад", відмовившись від останньої зі своїх ілюзій – точно не знайдеш.

Тому й відчули ми всі раптом себе аж настільки беззахисними. А беззахисна людина небезпечна – вона відважна, бо втрачає страх. Бо їй нічого більше боятися. Невідомо, правда, як це надалі проявиться і в чому, але те, що ПР і особисто Янукович в результаті тільки програє – це факт.

Це перший висновок з ситуації, що склалася. Інший – невідомо, чи виграє від цього сама Тимошенко. Народ озлоблений, але на барикади за чиюсь шкуру точно не вийде. Вийти він може тільки під якусь конкретну мету, що стосується кожного.

В 2004-му керувалися чистим прагматизмом – була програма дій, була команда, яку тоді (хоч як виявилося згодом – недостатньо) знали, було зрозуміло за що боротися – за перемогу на виборах, за чесність їх проведення, за європейську Україну. Зараз цього немає.

Правда, люди могли б вийти на вулиці і проти несправедливості. Але й тут невідомо що робити. Зруйнувати Лук’янівське СІЗО? Таке теж буває – так французи зруйнували Бастилію.

От тільки зруйнували вони її не заради якогось там багатія чи політика, а просто як символ. Зруйнували тоді, коли там сиділо всього кілька нікому не відомих рядових громадян.

В цьому сенсі кожному з нас теж не завадило б зруйнувати "свою Бастилію". От тільки вона у нас не в СІЗО проходить, а в душі.

Вона в тому, що ненавидячи міліціонера, політика чи багатія, насправді ми часом схиляємося перед ними, іноді самі хочемо бути такими ж.

Згадайте, чи хоч колись, хоч один – навіть самий віддалений родич голови адміністрації, щось мав проти влади? Українці люблять посади, і здобувши їх, дуже швидко забувають те, якими самі були раніше. Нагадати про Дарку Чепак і усіх її попередників?

Тому, якщо українці хочуть перемогти, вони перш за все повинні зрозуміти власну відповідальність за власний вибір і власну долю. Вірити і не боятися.

Якщо хоче перемогти опозиція – вона повинна говорити про право громадянина, а не про своє бажання стати владою.

Якщо хоче перемогти діюча влада, то...

Хоча ...хто зна, що їй ще може допомогти?

Передвиборні обіцянки не виконано, стратегії розвитку держави немає, монолітної (вже) команди – теж. Вона загине або від власної деградації, або від неможливості протистояти зовнішнім викликам.

Першими з яких є світові економічні проблеми. Ще й досі вся українська економіка:

- зав’язана на експорті металу, валютні надходження від якого можуть дуже скоро закінчитися;

- зберігає свою дистрофічну структуру, практично повністю позбавлену галузей, що гарантують її безпеку – немає виробництва круп, молока, м’яса, одягу і взуття, немає навіть елементарного розуміння законів розвитку сучасних моделей економіки.

За таких умов до чого може призвести подальша економічна діяльність теперішньої влади – навіть важко собі уявити.

До цього часу ПР всіма силами намагалася зберігати подібну структуру економіки – їй було вигідно, щоб вся країна залежала від валютних надходжень підприємств, контрольованих її олігархами.

Але зараз це може спрацювати вже проти неї. А ніяких реформ як і не було, так і немає. Що, до речі, є ще одним прихованим мотивом "справи Тимошенко" – чергова спроба відволікти народ від його убогого життя.

Дивіться на нове, влаштоване владою шоу – і вже не питайте, за скільки губернатори нові дороги будують і скільки нафтові платформи коштують. От би де прокуратурі попрацювати – якби вона в нас була і якби хоч щось знала і вміла.

Ну що ж – вона свій вибір зробила. І коли, надіємося, в Україну прийде нова і нарешті справді українська влада, це буде перший інститут держави, що підлягатиме не простому реформуванню, а й фактично повному знищенню.

Легше піти шляхом Саакашвілі – і просто звільнити усіх цих людей, набравши нових – ніж намагатися їх переконати бути чесними, працювати на благо своєї країни, а не чиєїсь кишені чи чиїхось політичних уподобань.

Бастилія ж має бути зруйнована, чи не так?

Ігор Лубківський, для УП