Как мажоритарщику попасть в Верховную Раду?

Україна останні роки жила й вибирала своїх представників до ВР за партійною й пропорційною системами. Ці системи вишколили партійні кадри вести централізовані такі виборчі кампанії, коли астрономічні фінансові ресурси на зовнішню рекламу, фокус на лідерів і першу 5-ку кандидатів по партійних виборчих списках, агресивна реклама по телебаченню – невід'ємні складові.

Тобто, виборчі кампаній за пропорційною системою складається з важелів "білборди-лідери", а сама кампанія щільно централізована в руках партійних босів.

Тому пересічний кандидат у таких кампаніях не фігурує.

Зміни в законі "Про вибори" перетворюють виборчу систему із пропорційної на змішану. У новій системі, половина кандидатів вибиратимуться за партійним списком у всенаціональному окрузі "Україна", а інша половина буде обрана в мажоритарних округах по регіонах.

Не всі партійні кадри є фахівцями в новій системі, а деякі навіть не готові до виборів або не обізнані з нюансами мажоритарних перегонів.

Відтак, сьогодні в партійних колах бракує достатньо досвіду, щоб кожному мажоритарщику представити досвідченого менеджера політичної кампанії, який міг би від початку до кінця провести кандидата в депутати.

При цьому старі кадри, які балотувалися на початку незалежності України, можуть повернутися у велику політику, тому що вони знайомі з мажоритарною системою. Не диво, що останнім часом пан Медведчук знову проявляє підвищений інтерес до політики.

Стратегія виборчої кампанії за змішаною системою відрізняється від стратегій за пропорційною системою. Змішаним системам притаманні паралельні, але автономні кампанії. Мажоритарщик одним оком веде власну кампанію у своєму окрузі, а другим – слідкує за національною кампанією партійного лідера. В ідеалі ці дві кампанії повинні резонувати. Але в мажоритарних округах останнє слово все ж належить мажоритарщику.

За пропорційною системою головним елементом успіху є фінансові ресурси. Тому не є дивом, що місця на партійних списках "продавалися" від 1 до 10 мільйонів гривень – адже це було найпростішим способом зібрання грошей для партійних босів.

Кошти, які раніше відсилалися до Києва, тепер, через мажоритарну систему, будуть націлені на регіональні політичні кампанії та перегони.

Звісно, що мажоритарні кампанії є набагато дешевшими, ніж національні кампанії. Наприклад, буде нерозумно для мажоритарщика купувати рекламу на національному каналі чи в національній газеті, тому що 99% тієї реклами розповсюджується на округи, де він не балотується. Натомість, він повинен краще сконцентрувати свою увагу на місцеву газету або на міський канал, де реклама коштує набагато менше.

Для мажоритарщика найголовніше є час, а не фінанси. Мажоритарщику потрібно точно й завчасно бути затвердженим кандидатом в окрузі. Коли це зроблено, тоді фінанси стають частиною стратегії й кампанії, і сам кандидат починає робити фандрейзери під своє ім'я.

Мажоритарщики завжди, удень і вночі, і навіть після виборів – балотуються. І постійно шукають способи знайти нові голоси.

Формально, виборчі кампанії обмежуються терміном часом, який визначається законом, але неформально мажоритарщики балотуються задовго до початку виборів і навіть після них. У цей час вони шукають підтримку серед еліти, бізнесменів, друкують плакати, роблять інтернет-сторінки, тощо.

Тому просити мажоритарщика "купити" собі номінацію кандидата – суперечить логіці мажоритарної політики й нагадує картину, де віз стоїть перед конем, а не позаду нього.

У передвиборчий час, мажоритарщику потрібно будувати свою кампанію за 5 пунктами, а саме:

1. Провідництво – чи виборці бачать кандидата як лідера, і чи цей імідж підтверджується його громадською роботою.

2. Комунікабельність – чи кандидат володіє талантами оратора, чи він розуміє що ЗМІ хочуть почути, дипломатичність, розуміння виборця, харизма.

3. Організація – створення команди й правильне делегування влади своїм представникам, вибір професійних кадрів, спонсорів, тощо.

4. Винахідливість – чи кандидат є пробивним, і чи має інтелектуальні ресурси швидко реагувати на події й передбачати їх, виробляти стратегії та збирати фінанси.

5. Секрети – вони можуть бути позитивними або негативними. Позитивні секрети немов друге дихання, а негативні секрети можуть знищити кандидата в публічній думці. Позитивні секрети виводяться в останні стадії кампанії.

Наприклад, за кордоном кандидати наймають у передвиборчий час репетиторів, щоб навчитися красномовству. Також у цей час вони домовляються про ресурси й підтримку від народу, різних організацій, профспілок тощо.

У Канаді, наприклад, деякі політики стали "професійними політиками", тому що політика стала для них професією, а не покликанням. Для таких політиків картотеки з виборцями від їхніх округів є нормальною, але дуже засекреченою річчю. У бурхливі моменти канадські політики можуть просто передзвонити виборцям поіменно, і владнати справи, не виходячи зі свого кабінету.

Імідж професійного політика нагадує Юлія Цезаря або Наполеона, котрі могли поіменно назвати й викликати окремих солдатів під час бою.

Такі політичні кампанії важливі тим, що вони інформують публіку про кандидата. Це свого роду реклама для кандидата. Суттєво також, що виборці можуть зробити порівняння з іншими кандидатами – і завдяки цьому відсіяти тих, хто недостойний їхнього голосу.

Але для того, щоб виборці побачили в кандидаті міцного представника, який гідний їхнього голосу, кандидату потрібно провести сильно зорганізовану виборчу кампанію.

Іншими словами, виборча кампанія за новою системою є "візитівкою" і "паспортом" кандидата у ВР.

Кандидат краще сприймається людьми, який спілкується з народом, переживає разом із ними їхні труднощі й поєднує та видозмінює ці переживання в ефективну, рішучу політичну кампанію.

Але тут потрібно відзначити, що популізм відрізняється від професіоналізму.

Сильний кандидат є в першу чергу професійним кандидатом, який має план роботи по доланню труднощів, а не лише вміє красиво говорити й закликати на барикади.

Існує довгий список виборчих тактик, але без плану їхнє застосування приносить низькі результати. Тому важливо мати стратегічний виборчий план і досвідченого менеджера кампанії.

Разом із менеджером, кандидату потрібно вибрати команду з досвідчених людей. У виборчу команду входять наступні посади: менеджер кампанії, скарбник, фандрейзер, публіцист, координатор волонтерів, голова по плануванню стратегії в день виборів, працівники. У добре фінансованих кампаніях часто можна зустріти персональних помічників кандидата, дослідників, а також телефонні пункти, тощо.

Але найчастіше члени команди об'єднують в одній особі декілька посад. Існують й інші посади, але посади потрібно створювати під потреби кампанії та кандидата.

Наступним кроком є створення профіля для виборчого округу, у який входять: демографічні дані, географія та специфічні риси округу.

Профіль округу повинен впливати на політичну платформу партії та кандидата. Переважно це робиться на партійних з'їздах у передвиборчий час за участю делегатів.

Платформа, що не зв'язана із профілем округу, є лише абстрактним планом, який не буде відповідати потребам електорату. В окрузі партійну платформу часто треба інтерпретувати та наголошувати пункти з точки зору окружних проблем.

Наприклад, при друкуванні брошур мажоритарнику потрібно наголошувати про те, як саме він і партійна платформа вирішує окружні проблеми. Проблеми можуть бути різними, але партійна платформа одна. Тому вміння інтерпретування платформи й наближення її до людей на користь кандидата – є знаком розуміння виборця.

Черговим етапом у перегонах є створення стратегії, тобто виборчого плану кампанії.

Стратегія має різні фази, і складається з мобілізації постійних прихильників в окружних дільницях, із зосередження активної праці по дільницям, де існує слаба підтримка кандидата, та з повного ігнорування дільниць, де не існує жодної підтримки або де конкуренти виявляться надзвичайно сильними. Стратегія дозволить ефективно використовувати ресурси, що забезпечить кампанію довготривалістю, зібраністю й націлить її на перемогу.

Звісно, що такий короткий опис про вибори за мажоритарною системою не є вичерпним.

Мажоритарні вибори вимагають багато енергії, професійного підходу та планування. І найголовніше, мажоритарні перегони потребують повної віддачі душі й тіла кандидата, що часто може спричинити проблеми в сімейному житті, тощо.

Оскільки без абсолютної підтримки близьких родичів і сім'ї важко балотуватися, то необхідно найперше заручитися саме їхньою опорою перед будь якими подальшими діями, а це, як показує практика, не всім кандидатам вдається успішно осилити.

Володимир Паславський, президент консалтингової фірми "Providence Group", Торонто, Канада, спеціально для УП