Кто велик и богат, тот редко виноват

В суді правди не шукають. Про це багато говорять – і люди між собою, і преса, і, навіть самі правники. Корумпованість, залежність від влади, абсолютно свідоме нехтування правами громадян – це лише неповний перелік претензій до наших судів.

Звісно, чесні та принципові судді ще зустрічаються… Та вони – як ті мамонти: якщо не вимруть самі, будуть "перетравлені" системою.

Здавалося б, на захист суддів можна сказати, що у них неналежні умови праці, порівняно невисока офіційна заробітна плата, велика кількість справ на одного суддю… Та чи легше від цього нам, громадянам, котрі сподіваються знайти в судах справедливість?

Останні соціологічні опитування Центру Разумкова свідчать про те, що майже 40 відсотків українців вважають суди такими, що сприяють… порушенню прав громадян або ж унеможливлюють їхній захист. Довіряють нашим судами лише 6,7% населення, та й то – з оцінкою в два бали з п’яти можливих, а роботу судів порівнюють з діяльністю кримінальних структур.

Та в світі є й інша статистика. Наприклад, шукати справедливості у суді йде кожен третій в Європі. Суперечки часто розглядаються у порядку письмового подання, іноді навіть без виклику сторін до суду. Тамтешня Феміда ГАРАНТУЄ захист прав європейців. Тому, як правило, процент заперечення рішень першої інстанції там є досить низьким.

Україна так само ПРОГОЛОШУЄ право кожного громадянина на захист інтересів у судах. Це право закріплено Конституцією, низкою кодексів та законів. А як насправді?

Шукати захисту киян у судах наша фракція почала ще 2007-го. А за рік ми вперше зіткнулися з формулюванням "позивач не довів порушення своїх прав". Тоді ми оскаржували у суді масовий "розпил" столичної землі Київрадою.

У жовтні 2007-го року, на підставних осіб були оформлені документи та роздані тисячі гектарів заповідних земель. За результатами тієї скандальної сесії відкрили кримінальні справи, а студенти, яких використали у якості підставних, почали давати свідчення.

Шевченківський районний суд столиці погоджувався із багатьма нашими аргументами - з грубим порушенням під час голосування, коли депутати, які начебто тиснули на кнопки, насправді перебували за межами України, і це засвідчили прикордонники.

Суд визнав, що існують тіньові схеми відводу землі і те, що в цьому процесі беруть участь підставні особи – у матеріалах справи є свідчення тих таки студентів. Судді не заперечили нам, що більшість земель взагалі не можна було віддавати під забудову, бо вони є частиною заповідника.

Лише за півроку юристи Київради змогли надати документи скандальної сесії, та й то далеко не всі. Суд довго чекав на проекти рішень, кадастрові справи, результати поіменного голосування. Не дивно – адже ці папери писалися вже після розголосу справи та відкриття судового подання. Під час сесії депутати голосували тільки за… саму назву проекту рішення – без жодних документів.

І от, коли тривалий та тяжкий процес добіг кінця, і всю незаконність рішень начебто було доведено, суд нам… відмовив. Бо ми "не довели порушення своїх прав"…

Дійсно, які мої права – громадянина України, киянина Віталія Кличка – міг порушити масовий земельний дерибан? Хіба що право на законність, гарантоване Конституцією. Право на місцеве самоврядування. Право на користування тим, що належить громаді.

Рекреаційні землі Києва – власність міста - були безкоштовно роздані представникам "молодої команди", а столична скарбниця не отримала жодної копійки. На думку судді, те, що у Києва та киян (у тому числі – й у мене) вкрали понад 1 мільярд гривень, жодним чином не порушило наші права.

До речі, саме ці земельні ділянки зараз активно "повертає" Олександр Попов. Певно, тут вже йдеться про порушення прав КМДА, це ж не те, що права киян, куди там… Більш того, прокуратура, яка вже одного разу програла по всій вертикалі господарських судів (у тому числі у Вищому господарському суді України), а зараз у тих самих судах, з тим самим питанням й на тих самих підставах успішно "повертає" землю.

Дивно, погодьтесь. Адже усім відомо: якщо ти програв справу, то вже не можеш звернутися до суду з тим самим питанням та тими ж таки аргументами. Хоча, досі не відомо, чи будуть ці суди виграні остаточно, чи не домовляться знову кулуарно з "сумлінними покупцями" земель на вторинному ринку. Таку схему ми вже неодноразово бачили.

Цього року фракція "УДАР" подала у суд на мера-привида. Відверто кажучи, нам соромно та сумно спостерігати за тим, як місцеве самоврядування в столиці перетворюється на фарс. Кожний киянин знає про те, що Леонід Черновецький систематично прогулює засідання Київради, не приймає громадян, не звітує перед громадою.

Замість підпису живого мера чиїсь руки постійно штампують на документах його факсиміле. Ці факти – очевидні, відомі не лише владі, але й всім мешканцям столиці. Вважаю, що бездіяльність Черновецького нині вже навіть не потребує доказів.

Але… І в цьому випадку Окружний адміністративний суд столиці вирішує, що права громадянина Віталія Кличка не порушуються. Не допомагають посилання ані на українські закони, ані на міжнародні конвенції. Суд непохитний у своїх переконаннях.

Напевно, судді вважають, що невиконання Черновецьким своїх обов’язків порушує права тільки самого Черновецького. А як же інтереси мільйонної київської громади, яка обирала мера?

Якщо мер раз на рік повинен відзвітувати перед членами територіальної громади Києва, я, як представник громади, маю право послухати цей звіт. Якщо мер не веде засідання Київської міської ради, я, як депутат, маю право на дотримання закону у сесійній залі. Це – світова практика.

Та судді уперто не бажають визнавати очевидного. А очевидне (воно ж і неймовірне) – те, що мер міста сьогодні не виконує жодної зі своїх функцій. Навіть представницької, про яку говорить нова влада.

Як бачимо, світова практика у київських реаліях не діє. Не діє також Конституція України, закон про місцеве самоврядування та про статус депутатів. У відмові суддів – зневага саме до цих, не останніх за своєю значимістю документів.

Звісно, я не збираюся сидіти, склавши руки. Це не в моїх правилах. У справі про скасування необґрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги ми довели, що будемо боротися і готові йти до кінця.

Сьогодні є позитивні рішення судів, на підставі яких мешканцям міста мають зробити перерахунок. Більше того, я закликаю киян – користуйтеся цими рішеннями! Адже тільки так, змусивши чиновників заплатити за свої помилки, ми навчимо їх діяти у межах закону.

Окрім задоволення позовів (а я все ж таки сподіваюся, що суди найвищих інстанцій їх таки задовольнять), я хочу, аби судді більше не могли безкарно виносити заздалегідь неправосудні рішення. Якщо ми хочемо жити у правовій державі – ми повинні очистити суди від суддів, які не бажають судити за Законом.

Саме тому я вимагаю від Вищої кваліфікаційної комісії суддів встановити дисциплінарну відповідальність щодо дій наступних осіб:

Окружний адміністративний суд Києва – Віталій Амельохін, Євген Аблов.

Київський апеляційний адміністративний суд – Галина Земляна, Ігор Петрик, Андрій Парінов, Лариса Борисюк, Інна Грибан, Василь Ключкович.

Українські суди та судді повинні стати професійними та моральними. Якщо вони не хочуть робити це самостійно, ми змусимо їх. Та будемо діяти у межах Закону – звертаючись до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, до Вищої ради юстиції, до громадянського суспільства.

Я хочу, аби в українських судах забули про "вагомі" аргументи, під тиском яких часто ухвалюються заздалегідь неправосудні рішення. Тоді ніхто не зможе звинуватити Україну у тому, що, задекларувавши кілометрові кроки у європейському напрямку, ми так і не зробили жодного – у бік правової держави.

Зараз у Печерському суді столиці перед українською несправедливою Фемідою не хоче стояти Тимошенко, проти нечесного суду як може протестує Луценко, заарештовано учасників підприємницького майдану.

У приміщенні суду іноземних послів "маринують" у нелюдських умовах, журналістам не дають знімати процес… І все це не додає Україні ані поваги світової спільноти, ані гордості громадян за державу.

Опозиція також має право на захист, а правосуддя повинно працювати не на звинувачення, а на встановлення істини.

Демократія, до якої ми прагнемо, – це рівні умови для всіх. А поки що у нас в народі про суди кажуть так: "Великий та багатий рідко винуватий"…

Віталій Кличко