Местное самоуправление как прививка от авторитаризма

Якщо твоя хата занадто скраю, то скоро вона може стати чужою

Те, що зараз відбувається в країні, підтверджує, що влада і державні інституції можуть бути ефективними, працювати і досягати результату.

Як тільки президент висловлює позицію, що печально відомий Ландік вчинив негідно і має за це понести покарання, того одразу ж знаходять і затримують навіть в іншій країні. Головне тут – політична воля, після якої міліція і правоохоронні органи працюють чітко і злагоджено.

Зрозуміло, що така система мотивації правоохоронних органів пагубна і трапляються фатальні перекоси – бо сьогодні президент дав "відмашку" покарати Ландіка, а вчора йому не сподобалася Тимошенко – і її одразу ж судять, як у якійсь абсурдній п’єсі, позавчора комусь перейшов дорогу Луценко - і він одразу ж потрапляє за ґрати, незважаючи ані на критичний стан здоров’я, ані на обурену реакцію міжнародної спільноти.

І якщо в ситуації з опозиційними політиками свідомі громадяни пікетують суд, намагаючись висловити свою позицію, то, як яскраво видно зі скандального відео в луганському ресторані, люди на місцевому рівні, там де все впритул торкається їхнього життя, дають "мажорству" представників влади мандат безкарності, нехтуючи не тільки своїми політичними правами на спокій та дотримання закону, а й чоловічою гідністю, коли за побиту дівчину ніхто не знаходить сміливості вступитися.

Підемо далі - виявляється, в Україні можна будувати нормальні дороги, які не вкриваються вибоїнами через кілька днів – спробуйте проїхатися дорогою на Межигір’я і відчуєте себе як закордоном.

В Україні можлива нормальна медицина – це вам продемонструють у лікарнях для вищих ешелонів влади.

В Україні з повагою ставляться до пенсіонерів і гідно оплачують їхню старість – ціла армія держслужбовців найвищих рангів живе, як у Бога за пазухою – з прибиральницями, кухарями, охороною на елітних державних дачах.

Шкода тільки, що приклади ці поодинокі і більшості населення України не стосуються. Величезний державний апарат працює злагоджено й чітко, аби представники влади почували себе комфортно, ніяка опозиція не псувала їм нерви в прямому ефірі їхнього ж каналу. Краще хай вже жартує 95-й квартал.

Можна лише мріяти як всі державні сили працювали б на благо українців, якби президентом стала освічена, патріотична й шляхетна людина.

Як такий президент наполіг би на верховенстві права і СБУ, прокуратура, міліція, податкова займалися б виконанням своїх обов’язків, а не переслідували опозицію. Як судді б забули про "телефонне право" і почали виносити правосудні вироки, виправдовуючи людей чесних і запроторюючи до в’язниць бандитів, як глава місцевої адміністрації був би оштрафований працівником ДАІ за перевищення швидкості, а в університетів не забирали б державне замовлення через неприхильність до влади.

Наше законодавство дозволяє навести порядок і будувати ефективну й модерну країну, просто треба дочекатися нормального президента.

Проте чекати можна століттями, а нормально жити хочеться вже зараз.

То в нас президентом стає людина, яка – безрезультатно – веде нас у світле майбутнє Євросоюзу, то людина, котра бажає дружити з Росією й Казахстаном, то в нас одні герої, то – їхні вороги, то в нас свобода слова й чесні вибори, то лідера опозиції судять невідомо за що, а осередки найбільшої опозиційної партії знімають з виборів у низці областей. Як вилікуватися від такої шизофренії?

Я вважаю, що дієвим і ефективним засобом процвітання держави є місцеве самоврядування.

Коли сильна громада – міська, районна, обласна ради, то не треба боятися, що прийде поганий президент і надішле тобі "губернатора-смотрящого" зі свого рідного міста, коли чітко визначені принципи формування бюджетів знизу, то не варто остерігатися, що профільним міністром стане пройдисвіт, який за наші гроші будуватиме гелікоптерні майданчики.

У 2002-2006 роках я був міським головою міста Сквира на Київщині, і з власного досвіду знаю скільки корисних і потрібних речей можна робити й вирішувати на місцевому рівні, проте так само знаю як державний апарат може встромляти палиці в колеса і заважати.

Пам’ятаю як доводилося в ті роки їздити до міністра фінансів Азарова – тільки для того, щоб вирішити питання харчування дітей у садочках, на яке в день на дитину передбачалося не більше тридцяти семи копійок. Ручне управління спрацювало, і тоді вдалося отримати трохи більше грошей для міського бюджету на ці статті витрат.

Але я не вважаю, що встановлювати такі норми в усіх містах і селах України має міністр фінансів. Громада Сквири краще знає яку саме дорогу слід ремонтувати першочергово і як саме має вивозитися сміття з міського парку.

Більше того, громада Сквири краще знає яку порядну людину слід обрати суддею, і кого обрати начальником міліції. Виборний принцип влади на місцях – ось основа народовладдя і запорука ефективності громади й населеного пункту.

Зараз – і я відчуваю це на своїй сім’ї – влада, міліція, контролюючі служби, податкова й іже з ними всі свої зусилля й час спрямовують на переслідування неугодних режиму, не нехтуючи всіма засобами – починаючи від побоїв і відвертих погроз, закінчуючи безкінечними перевірками опозиціонерів.

Це дико, коли вся прокуратура працює тільки на те, щоб не "зняли" головного прокурора, а цього можна досягнути, якщо його любитиме влада, а отже – переслідуючи інакодумців. У вільний час вони ще встигають кришувати бізнес влади і стягувати побори з найбідніших підприємців, дбайливо обходячи стороною всі порушення закону з боку "власть імущих".

Зрозуміло, що ані бажання, ані часу займатися правоохоронною діяльністю і справді служити закону – немає.

Мені прикро спостерігати як зараз всі органи місцевого самоврядування стають підрозділами державних адміністрацій.

Невже міська рада якогось міста має слухати й виконувати вказівки якогось – переважно привезеного з Єнакієвого – чинуші-керівника адміністрації?

Я впевнений, що громада Сквири ніколи б не обрала собі міським суддею Кірєєва, проте не виключено, що його могли перевести не в Печерський суд, а в Сквирський, бо наразі українці не мають важелів впливу на такі процеси призначення. Тому й маємо таких суддів, начальників управлінь міліції, прокурорів і так далі, і так далі.

Забезпечити автономність місцевого самоврядування необхідно шляхом внесення змін до Конституції.

Дуже влучно, як на мене, колись назвав книжку Кучма "Україна – не Росія", тому коли нам пробують нав’язати якийсь прописаний і успішно апробований в Росії сценарій авторитарного управління, то я впевнений – не вийде. І наша історія – яскраве тому підтвердження.

Зрештою, нам нічого не треба вигадувати, адже українці завжди славилися своїми, по суті, демократичними порядками навіть у війську – обираючи отаманів, гетьманів.

Основою потужного місцевого самоврядування має бути Сильний Громадянин.

Можна багато говорити про свідому громаду міста, але якщо в такій є хоча б 10-20 людей, які знають закони й свої права, уважно стежать за рішеннями рад і виконкомів, беруть участь у громадських обговореннях і колегіях, активно виступають у місцевій пресі і на якомусь етапі стають депутатами, то, повірте, поганій місцевій владі живеться з такими активістами ой як не солодко.

Я веду до того, що навіть невелика група людей, об’єднаних спільною ціллю, чесних і патріотичних, таких що користуються повагою та схваленням з боку громади, можуть докорінно змінити процеси в місті, районі, області. Громадськоактивні, думаючі, свідомі люди завжди – це невелика частка усього населення, але саме вона є рушієм прогресу.

Зараз багато серед місцевої інтелігенції – вчителі, лікарі, інженери тощо – просто втомилися від політики і навіть чути про неї не хочуть.

Багатьох таких людей я бачив під час місцевих виборів минулого року – вони відмовлялися навіть говорити про те, щоб іти працювати в депутатському корпусі місцевих рад, мовляв, "не хочуть бруднитися". Це неправильна позиція.

Бо – як це не парадоксально – сьогодні доля нашої Держави знову в руках "маленького українця", того, що тихо й послідовно робитиме свою справу у своєму селі чи місті. Того, хто не побоїться виступити проти зажерливої влади і відстоїть своє поле, ятку на ринку, україномовність школи, міський парк, зрештою, свою гідність як Громадянина.

На Печерських пагорбах у Києві буде вирішуватися багато, але так як цього захочемо ми – жителі міст і сіл всієї України. Адже про це писав Григорій Сковорода:

"Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова".

Євгеній Суслов, народний депутат України, фракція "БЮТ – Батьківщина", міський голова Сквири у 2002-2006 роках