Деньги на "ветер". Или Кто будет возвращать 2,6 миллиардов?

Леся Оробець:

Спроби вибити зі студентів кошти, марно витрачені державою на підготовку фахівців, ілюструють звичний для нас алгоритм пошуку крайнього за схемою, описаною ще Тарасом Шевченком – "а менший малого, а той– дрібних".

Такий спосіб реагування нашої влади на критичні проблеми і виклики сьогодення важко назвати справедливим. Але ще менше в ньому здорового глузду.

У пошуках крайнього

З одного боку, ми щороку маємо шалені збитки, пов’язані з неефективним використання бюджетних коштів, які держава витратила на підготовку фахівців із вищою освітою.

Лише впродовж останніх трьох років не було влаштовано на роботу 49 тисяч фахівців, підготовлених відповідно до державного замовлення – на суму в 2,6 мільярдів гривень!

Інформація свіжа й точна – її надіслано наприкінці червня у відповідь на авторове депутатське звернення до Головного контрольно-ревізійного управління України.

З іншого боку, ми з упертістю, вартою кращого застосування, реагуємо на це в дусі кращих феодальних традицій – або вичавлюємо ці кошти зі студентів, які не встигли ще заробити власною працею жодної копійки, або прагнемо намертво прив’язати їх до неіснуючого робочого місця.

При цьому дехто з представників влади ще й вигоду прагне на тому "намутити", перетворюючи судові позови і перевірки на механізм додаткового тиску на думаючих ректорів і надто незалежних студентів.

У підсумку, проблемою, по суті, ніхто з владних структур перейматися не поспішає. Хто ж пилятиме гілляку, на якій хоче втриматися будь-якою ціною?

Державі такий підхід до справи тим часом завдає потрійної шкоди. Напруга на ринку праці і в суспільстві зростає, пробоїни в бюджеті глибшають, а довіра до влади, навпаки, зменшується. Причому в геометричній прогресії.

Готуємо фахівців для флоту, якого немає в природі

Аудит ефективності використання бюджетних коштів у 2008-2010 роках, проведений ГоловКРУ, вказує на низку цікавих обставин і тенденцій.

Виявляється, розпорядники державних коштів при формуванні державного замовлення на підготовку фахівців не надто переймаються реальними потребами ринку праці. Вони не лише не враховують справжні потреби держави, але й не знають про них узагалі!

Відповідно до висновку ГоловКРУ, "в основу державного замовлення покладаються пропозиції головних розпорядників і підпорядкованих їм ВНЗ, які не мають відомостей про потреби у фахівцях усіх сфер суспільного життя України, та визначені законом про держбюджет обсяги асигнувань".

А плюс до того, ще й не мають відповідних "програм і методик визначення державних потреб у кадрах"!

Ідеться, насамперед, про Міносвіти, Мінагрополітики, Мінохорониздоров’я та МВС, яким наразі підпорядковано 80% вищих навчальних закладів країни.

Не випадково, найбільшу армію безробітних випускників підготувало Міносвіти (46 тисяч) і Мінагрополітики (3 тисячі осіб).

До прикладу, Міносвіти наполегливо щороку замовляє Одеській національній морській академії та Одеському національному морському університету підготовку 1450 фахівців для морського флоту. А ті, в свою чергу, не менш стабільно щороку влаштовуються до іноземних представництв – з огляду на повну відсутність (!) в Україні морського флоту.

При цьому служба зайнятості обліковує бухгалтерів у 18 разів більше, ніж реєструє вакансій, а економістів – у 38 разів більше, ніж потребує ринок праці.

Виникає закономірне запитання – а чим, власне, згадані розпорядники коштів керуються, формуючи відповідні пропозиції?

Виявляється, "власною шерстю". Принаймні, відповідно до висновку головної контрольно-ревізійної структури країни, вони виходять "з наявних потужностей, ліцензованих обсягів і показників фактичного прийому студентів за попередні роки, а не потреб народного господарства".

Як наслідок – за й так убогі державні асигнування Міносвіти готує фахівців, яких ринок не потребує, або з яких має надлишок, натомість – не забезпечує його реальні потреби держави й економіки.

Без конкуренції – в "ручному режимі"

Не менша проблема полягає в механізмі розподілу коштів, які фінансує держава на підготовку фахівців із вищою освітою.

Навіть директору школи для придбання необхідного навчального обладнання необхідно проводити тендер. А тим часом мільярди гривень державного замовлення розподіляються досі утаємничено і в ручному режимі.

Тобто, наосліп і напомацки. І знову ж таки з чималими електоральними перспективами та наслідками.

За оцінкою ГоловКРУ, "розподіл державного замовлення здійснюється за відсутності повноцінного конкурентного середовища (конкурсних засад відбору виконавців) та методик визначення вартості освітньої послуги з підготовки кадрів з вищої освітою за державним замовленням".

Відповідно, виконавці такого замовлення на засадах змагальності не обираються, а "всі державні ВНЗ наділяються бюджетними асигнуваннями, розмір яких не залежить від рівня працевлаштування випускників".

Припустимо, що держава таки не має достатньо коштів на освіту й науку. Припустимо, в перспективі частка державного замовлення буде зменшуватися. Але в такому разі конкурсний і прозорий підхід до їх розподілу ще більше актуалізується.

Якщо університети закриватимуться за таким критерієм, як лояльність ректора до керівника Міносвіти, коштів на якісну і доступну освіту відверто не побільшає.

Задача "на засипку": бакалаврів поменшає на 19% – скільки буде магістрів і в кого?

До прикладу, Кабмін кілька днів тому затвердив обіцяне Дмитром Табачником скорочення обсягів держзамовлення бакалаврів у 2011 році – порівняно з попереднім їх кількість зменшиться на 25,5 тисяч місць або трохи більше ніж на 19%.

Можна було б, звичайно, познущатися над непослідовністю міністра, який запевнював, нібито скорочення не перевищуватиме 10-15% і не торкнеться всіх спеціальностей. Але не в цьому суть виклику.

Нехай навіть на 19,3% і за всіма спеціальностями – це не критично в 2011 році з огляду на його демографічні особливості! Суттєво важливішим є те, кого з ректорів зроблять жертвою розподілу бюджетних місць між конкретними навчальними закладами і скільки кожен із них отримає "бюджетних" магістрів?

Принаймні корекція обсягів держзамовлення в минулому році тривала не лише в ході вступної кампанії, але й після неї – до грудня-місяця.

За попередньою інформацією бюро журналістських розслідувань "Свідомо", одному з кращих українських університетів – ЛНУ імені Івана Франка на природничому напрямі "зрізали" бюджетні місця на 36%, а замовлення на підготовку культурологів і книгознавців зменшили вдвічі. Відтак, під загрозою скорочення опинилися десятки викладачів і цілі кафедри.

У свою чергу, нинішній керівник Міносвіти запевнює, що обсяг магістерських місць у цьому році залежатиме "від кількості підготовлених бакалаврів". При цьому ми досі не знаємо, від чого він залежав минулого року – попри кількамісячні спроби прояснити ситуацію на державному рівні.

Так само, як досі частина вищих навчальних закладів не володіє точною інформацією про бюджетні місця, на які можуть розраховувати.

Тиждень як розпочалася вступна кампанія, але щось обіцяти чи гарантувати вступникам ніхто з ректорів не поспішає. Доки не побуває в "правильному" кабінеті.

На правах висновку

Нинішня гострота ситуації з працевлаштуванням молодих фахівців напряму залежить від критично низької ефективності адміністрування коштів, адресованих державою.

І триватиме це доти, доки держава, з одного боку, не реформує чинну систему державного замовлення, а з іншого – не відмовиться від силування там, де можна діяти цивілізованим шляхом.

Не секрет, що суттєво мудріше і гуманніше мотивувати випускників перспективою гідного працевлаштування, ніж лякати власних громадян і європейських експертів привидом феодальних виробничих стосунків.

Досить почати з будь-якої розумної системи заохочень і гарантій для роботи випускника-бюджетника у держсекторі: від надання безвідсоткових позик і соціального житла в оренду терміном на 10-15 років – до звичайного 15-20% бонусу до заробітної плати.

Якщо випускнику гарантувати перше робоче місце, яке б його мотивувало до кар’єрного росту і розбудови родинного затишку, він сам шукатиме місце в держсекторі.

Не менш потребує реформування і нинішня система державного замовлення, що надає перевагу ректорам, найбільш близьким до міністерського крісла, але не стимулює до конкуренції довкола зростання якості освітніх послуг.

До прикладу, в Грузії державні кошти на вищу освіту закріплюються не за ресурсами навчальних закладів, а за їх рейтинговими успіхами і кращими абітурієнтами, які досягли найкращих результатів у ЗНО.

Відтак, їхні ректори прагнуть набирати кращих студентів і демонструвати якісний продукт "на виході".

Може, й нам державні кошти закріпити за кращими абітурієнтами? Раптом, університети змагатимуться за них, а не за право сподобатися високому начальству?

Леся Оробець, спеціально для УП