Украинское общество: уроки прошлого, очертания будущего

Згідно із космоархеологічною концепцією, запропонованою ще у 90-тих роках минулого століття доктором історичних наук, професором Києво-Могилянської академії Миколою Чмиховим, нинішня епоха голоцену добігає кінця.

Зміни клімату, землетруси, зміщення земної вісі Землі, активізація певних процесів усередині людської спільноти – все це є ознаками того, що гряде нова астрономічно-кліматично-суспільна епоха.

Землетрусами, що відбулися на Суматрі (2004 рік) та в Японії (цьогоріч), зміщено земну вісь, частішають коливання земної поверхні в інших місцях планети, зростає кількість і потужність ураганів і цунамі, аномалії погоди спричиняють повені й пожежі.

Сейсмологи, кліматологи, океанологи та інші фахівці із вивчення природних явищ на планеті попереджають: людству треба готуватися до серйозних випробувань.

В результаті природних катаклізмів страждають мільйони людей. Країнами Африки й Близького Сходу вже прокотилася хвиля невдоволення з боку громадян стосовно дій урядів і стану суспільств. Хвиля ця в деяких регіонах переросла в збройне протистояння із людськими жертвами.

Почастішали терористичні акти, які почали відбуватися навіть у тих державах, де, здавалося б, нема ґрунту для їх організації. У світі знову нагадують про себе кризи – економічна, енергетична, продовольча…

Тож підсумки невтішні. Прогнози також не дають ніякого приводу для оптимізму.

Наприкінці "залізного віку" тандем грошей і влади, перетворившись на повну протилежність духовності й культурі (результати такої трансформації особливо яскраво спостерігаються в Україні), стає тягарем для Всесвіту.

Підтвердженням тому є глухий кут із суцільних криз, в якому перебуває нинішня людська спільнота. Якщо ми власними силами не знайдемо вихід із нього і самостійно не почнемо перехід у нову епоху, нам допоможе це зробити Всесвіт. І допомога може бути дуже жорсткою й болючою. Окремі попередження ми вже отримали.

Урок перший: Чорнобиль і Фукусіма. Цим уроком нам, людям, Всесвіт доводив факт войовничості "мирного атому" в невмілих людських руках. Лише той, у кого споживацькі інстинкти повністю заглушили не лише спроможність логічно мислити, а й головний інстинкт живого організму – устремління до самозбереження – може нескінченно твердити про "чистоту" атомної енергетики та її незамінність.

Направити б такого "атомнозалежного" на постійне проживання у Чорнобильську зону або запропонувати вживати воду, що відкачують із Фукусіми-1 та скидають в океан!

Уроки Чорнобиля і Фукусіми – це попередження про помилковість очікувань того, що атомна енергія задовольнить усі наші споживацькі забаганки.

Засвоєння цього уроку допоможе замінити частину електроенергії, що виробляють АЕС, енергією відновлювальних джерел та відмовитись від іншої частини енергії "мирного атому", запровадивши енергозберігаючі технології і енергоекономію.

Головне, що ми маємо винести із цього уроку, це розуміння того, що необхідно зменшити свої споживацькі амбіції і почати поважати Природу, інакше вона реально почне не поважати нас, людей.

Урок другий: приватна власність. Ця "дама" також потребує дуже обережного поводження із нею. Будучи невід’ємною частиною людської сутності й стаючи для багатьох "центром Всесвіту", вона починає вимагати від суспільства підвищеної уваги до себе, якихось прав, привілеїв тощо. Якщо стати її прислужником, можна втратити все, навіть власне майбутнє.

В Україні ж якраз із такої підвищеної уваги до приватної власності і розпочали творити державу. Результати відомі: дві третини національного продукту потрапили в розпорядження двохсот сімей.

Великий бізнес, в результаті злиття із владою, перетворився в олігархію, олігархія ж не лише не ділиться своїми прибутками з народом (і ніколи не поділиться!), а й налаштована забрати у нього те, що належить йому по праву, і має бути власністю всіх майбутніх поколінь українців. Мова йде про ЗЕМЛЮ. Схоже, що скоро з лексикону українців взагалі зникне вираз "рідна й свята земля".

Багато говориться про неналежну увагу з боку влади до науки та вчених. Говорять про це й самі вчені. Але ж чому ця потужна армія науковців, що концентрує інтелект нації, лише спостерігає й, бідкаючись, констатує таку неувагу до себе з боку можновладців?!

На що сподівається і на кого чекає ця "інтелектуальна гордість нації"? Хто ж, як не наука, має довести хибність вибраних у 1991 році пріоритетів у побудові держави та направити наш розвиток в інше річище?!

Навіть вчені "зі сторони", із заможних країн, роблять певні висновки стосовно ролі приватної власності та процесу приватизації в країнах з перехідною економікою: "…принцип, що приватизація – це все, що потрібно для вдалого економічного зростання, є результатом примітивних уявлень багатьох економістів стосовно характеру природи інститутів", – стверджував американський економіст, лауреат Нобелівської премії 1993 року Дуглас Норт.

То ж де ті науковці – економісти, політологи, соціологи, які, нарешті, позбувшись примітивних уявлень та згуртувавшись, були б спроможні змінити пріоритети розвитку держави?

Урок третій: демократія в наших умовах. "Списування" у сусіда по парті ніколи не було ані ефективним методом засвоєння матеріалу й досягнення успіху в навчанні, ані чеснотою того, хто "списує".

Скопіювавши на початку незалежності нашої держави "демократичні досягнення" успішних народів та зробивши з них взірець для українців, наші державотворці не "примірили" ці досягнення на нашу ментальність, яка розвивалась своїм власним шляхом, за інакших історичних умов.

Вони не врахували простої істини: тому, хто кілька століть не був вільним, ще довго треба вчитися самостійності, опановуючи науку демократії. Бо демократія є також "дамою" своєрідною: якщо використовувати її ім’я у будь-яких обставинах, а ще гірше – прикривати нею свої інтереси, ганебні вчинки й власну розпусту, то демократія дуже скоро дичавіє, перетворюючись у вседозволеність.

І тоді частішають випадки недотримання законів, піднімає голову корупція, суспільство починає тонути в океані брехні, аморальності та інших негативних явищ. І це все є результатом "списування", сліпого копіювання стилю життя інших – заможних і успішних.

Без власної науки стосовно того, як навчитись демократії, нам не обійтись. Наука ця має починатись із самовиховання, та не того, що ґрунтується на взаємних закликах змінювати себе та дотримуватись якихось правил (вони, ці заклики, як доводить життя, не працюють).

Самовиховання народу – це конкретні дії із запровадження в життя суспільства норм поведінки, спілкування, побудови відносин між його членами, правил творення та використання інформаційного простору.

За невиконання цих норм і правил кожна особа має нести відповідальність у вигляді штрафів. Допоможе ж оволодіти наукою самовиховання та навчитись правильно користуватися принципами демократії Українська Етична Система. Її розробка, утвердження та запровадження в життя суспільства – необхідний крок у реальній розбудові української держави.

Урок четвертий: Ідея-Стратегія-Мета. Ми не знаємо, що будуємо, не усвідомлюємо, куди йдемо, не відаємо, яким буде майбутнє для наших нащадків. Хіба це нормально??? Останнім часом, нарешті, прояснюється, що в процесі розбудови держави ми, шукаючи заможність, дійшли до олігархічно-державного правління.

І хоча це не було нашою метою, таке "досягнення" є закономірним. Чому ж гасло "Україна – для людей" доволі швидко трансформувалось у формулу "Україна – для олігархів"?

А хто скоріше багатіє? Більш спритний, хитрий, амбіційний та нахабний без натяку на моральність. Тож олігархія – це квінтесенція мети, устремлінь і мрій всього суспільства стосовно швидкого збагачення.

Коли таке збагачення стає стратегічним пріоритетом в житті народу, який, до того ж, не має досвіду існування в умовах демократії, обов’язково знайдуться більш спритні, нахабні тощо.

Час визнати, що заможність не може бути метою для нашого народу, а бізнесмени ніколи не будуть спроможні населення України перетворити в єдиний народ, націю.

Бізнес завжди буде бажати злитися із владою, щоб мати ще більші можливості для збагачення, звісно, за рахунок народу. Тому негайно маємо через всенародний референдум відокремити бізнес від влади.

Досі ми міркуємо над тим, якою має бути наша національна ідея. "Найвищий" зліт мислі "професіоналів" – досягнення 1000-доларової заробітної плати (в місяць) середнього українця. Блискуче для національної ідеї, чи не так? Українців продовжують обманювати, обіцяючи чергові "золоті гори". До яких же пір ми маємо вестися на цю брехню?!

Справжня національна ідея давно існує, прийшовши на зміну ідеї здобуття незалежності. Вона постала перед суспільством ще в 1991 році. Та її забалакали, закидали плакатами про необхідність входу в європейську спільноту (наче всі ми – азіати або африканці) та транспарантами із обіцянками заможного життя вже сьогодні.

Тому ідея наша продовжує перебувати в ембріональному стані, не розвиваючись, бо ніхто нею всерйоз не переймається. Саме тому суспільство продовжує ділитись на частини за географічними, етнічними, мовними, соціальними ознаками.

Коли ж, нарешті, всі ми зрозуміємо, що наша національна ідея, якій вже двадцять років(!), а вона недорозвинута, хвора та всіма забута, це – перетворення маси народу, що мешкає на теренах України, в єдиний український народ, єдину українську націю нової якості.

На цій ідеї має будуватися Основний План нашого життя – Стратегія культурного, духовного та соціального розвитку українського суспільства. Правильно побудована Стратегія сама приведе до мети.

Якою буде ця мета, покаже реальна робота над нашою справжньою Стратегією. Та вже зараз можна стверджувати: мета Плану нашого життя буде пов’язана із побудовою держави, що матиме нові риси й характеристики.

Сама ж побудова цієї держави ознаменує народження нової цивілізації. У такий спосіб, заклавши основи нової державності, маємо закласти й основи розвитку нової цивілізації на планеті. Бо хто ж, як не ми?

Любов Чуб, для УП