Ответственные за реформы

Першочервневе розширене засідання Кабінету Міністрів, дата проведення якого доволі символічно збіглася у часі із початком літніх вакацій, ознаменувалася відправленням у довготермінову відпустку одразу кількох членів Кабміну.

Віце-прем’єр міністр України – міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Віктор Тихонов та його перший заступник Юрій Хіврич були звільнені Віктором Януковичем із займаних посад вже незадовго після початку роботи урядового засідання.

Офіційна причина – відсутність успіху в реформуванні житлово-комунального господарства.

Микола Азаров звільнення своїх підопічних охарактеризував як неминуче та очевидне.

Хоча ще тиждень тому саме Микола Янович став головним об’єктом критики з боку президента щодо ситуації, яка складається в житлово-комунальній сфері.

26 травня під час презентації стратегії розвитку Києва Віктор Янукович на підвищених тонах пригрозив Азарову останнім попередженням і закликав главу уряду вже до кінця липня зібрати серйозну нараду й дати відповідь щодо оптимізації тарифної політики в країні.

Власне, першу частину покладеного на нього завдання прем’єр-міністр виконав із випередженням – нараду було зібрано вже за шість днів. А оскільки відповідь на питання щодо шляхів оптимізації тарифної системи, як і реформування ЖКГ в цілому, знайти якщо й передбачалося, то не вдалося, справу вирішили шляхом звільненням відповідних чиновників.

Це вже не перша схожа відставка. Ще напередодні під "гарячу руку" президента потрапив міністр здоров’я Ілля Ємець. Свого крісла міністр позбувся через ту ж відсутність особливих досягнень щодо впровадження плану реформування вітчизняної медицини.

Можна не сумніватися, що кадрові чистки в Кабміні продовжуватимуться й надалі.

Як показала практика, своєрідний вербальний бліц-криг влади в реформуванні країни так і залишився лише словесною вакцинацією, яка не призвела до оздоровлення в цілому заіржавілої системи.

Ті ж потуги, які були здійснені в окремих напрямах, якщо й нагадували реформи, то виявились надто поверхневими й не торкнулися першоджерел. Як наслідок, за більше аніж рік життя в країні кращим так і не стало.

Наростання протестної активності та стабільне падіння рейтингів змушуватиме Банкову шукати все нові шляхи виправдання власної непричетності до загального погіршення ситуації в очах пересічного українця.

Влада пішла вже традиційним для вітчизняних реалій шляхом пошуку винних та привнесення їх у "жертву" заради збереження ілюзорної невинності та щиросердечності намірів "верхів".

Повісити усіх собак можна й на інших "реформаторів". Благо, претендентів на звільнення вистачає.

Зокрема, одним із найбільш вірогідних кандидатів на "відпустку" є чинний наразі міністр освіти і науки Дмитро Табачник. За час перебування на посаді Табачник неодноразово спричинював хвилі громадського невдоволення. Однак, якщо раніше незадоволення діяльністю Дмитра Табачника йшло в основному з "низів", то зараз головним ініціатором критики на адресу міністра виступають вже "верхи".

Так, свою негативну оцінку ініційованого Табачником законопроекту про вищу освіту президент вже дав. Як і висловив своє ставлення до безпрецедентного скорочення загальноосвітніх середніх шкіл по цілій країні.

Нещодавно ж претензії до міністра виникли і у Генеральної прокуратури України. Навряд чи на користь міністру підуть й трьоххвилинні ролики про освіту, вартість яких сягнула практично мільйона гривень, як і інформація про те, що переможницею одразу кількох всеукраїнських олімпіад, за випадковим збігом обставин, стала донька одного із заступників самого Табачника.

Звільнення міністра цілком ймовірно змогло б на певний період часу переключити увагу суспільства й тим самим дати можливість перепочити і самій владі. Однак, для цього ще необхідно знайти привід. Адже звільнення без будь-якої причини посадовця, якого ж сама влада так пильно оберігала, видається абсурдним.

Хоча, про яку абсурдність може йти мова, коли перебування на посаді міністра освіти і науки України людини, яку з впевненістю можна вважати українофобом, є саме по собі абсурдом?

Тим не менше, приводом для відставки Табачника може стати якщо не якийсь черговий "ляп" міністра, то провальна вступна кампанія, уникнути чого, за оцінками багатьох експертів, просто таки не вдасться.

Ще один претендент на звільнення – Сергій Тігіпко. Хоча, за певних обставин Сергій Леонідович може опинитися і на посаді прем’єра, а сам Тігіпко наразі вельми вигідний для влади, його відставка для багатьох є не менш бажаною, аніж звільнення того ж таки Табачника.

В суспільній свідомості Тігіпко вже давно не асоціюється із тим реформатором-професіоналом, яким він постав перед виборцем на останніх виборах. Чергове випробовування владою для Тігіпка ознаменувалося Податковим майданом та ще менш привабливою в суспільній свідомості пенсійною реформою.

За великим рахунком, жоден, окрім вузької касти приближених до самого президента, а також впливових чиновників-представників конкуруючих бізнес-груп, які забезпечують хиткий паритет у взаємовідносинах між собою і "тілом", наразі не може почуватися спокійно. Не сьогодні-завтра у "відпустку" може бути відправлений будь-хто з них.

Водночас, звільнення міністрів, а також систематична критика на адресу уряду, що все частіше лунає не лише з боку опозиції, але й з уст представників самої владної команди, провокує нові й нові розмови про близьку відставку прем’єр-міністра.

Власне, чутки про звільнення Миколи Азарова ходять уже доволі тривалий час. Однак, якщо раніше критика втілювалася у різного роду повчальні настанови, розмови на підвищених тонах набули характеру останніх "китайських попереджень", то наступне звільнення Миколи Яновича уже нікого особливо й не здивує.

Тим паче, що саме лідер Партії регіонів несе головну виконавчу відповідальність за реалізацію реформ в країні.

Відставка Миколи Азарова поряд із звільненням цілої низки міністрів-регіоналів стане публічним визнанням цілковитого провалу Партії регіонів у плані реформування країни. Партія, яка йшла на останні вибори як партія реформаторів-професіоналів, що за риторикою знає, вміє і може вивести країну з кризи й забезпечити зростання та нову якісь життя, уже напередодні виборів парламентських може перетворитися на головну партію "невдах-плутократів".

Водночас, заради справедливості зазначимо, що, щоб цього уникнути, в правлячої партії ще залишається вдосталь часу та технологій…

Тим не менше, Віктора Федоровича та Банкову в цілому зараз це, як видається, хвилює якнайменше. Адміністрація президента наразі більше переймається іміджем самого Януковича й намагається будь-якою ціною перенаправити громадське невдоволення здійснюваними реформами із особи президента на третіх осіб.

Більше того, для демонстрації непричетності президента до невдач у реформуванні країни, Віктор Янукович не цурається публічно, з відповідною інтонацією та гримасою особисто відправляти на "відпочинок" своїх підопічних.

Втім, в громадській свідомості саме президент сприймається як головний винуватець реформістських невдач та погіршення життя пересічних українців. Падіння особистого рейтингу Віктора Януковича за рік більше ніж на третину – яскраве тому підтвердження.

Водночас, презентуючи себе в ролі такого собі "турботливого батька" чи, якщо можна, "хорошого поліцейського", Віктор Федорович, мабуть, не помічає, що внаслідок реформ країна загрожує опинитися в лещатах поліцейської в цілому держави.

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП