Президент "свободного города"

" – И это народ?!
– Это не народ?! Это хуже народа!!!"
Фильм "Убить дракона"

Вражає і викликає вже не просто занепокоєння, а справжній страх той рівень байдужості із яким суспільство поставилося до спроби арешту Юлії Тимошенко та до незаконного продовження утримання під вартою Юрія Луценка.

Так і постає перед очима сцена із прекрасного фільму Марка Захарова "Вбити дракона", коли бургомістр питає у фельдфебеля, чи зібрався народ. А той відповідає: "Звичайно. Зі вчорашнього вечора чекають".

Приблизно так, майже за сценарієм кінострічки, відреагувало на черговий прояв вибіркового правосуддя від влади українське суспільство. Прийшли захистити своїх політичних лідерів і потенційних обранців лише удавані, себто зорганізовані і проплачені згори "представники народу".

Громадськість не схотіла захищати опозицію та в її особі своє власне право на незалежну позицію, на протест і на відстоювання своїх прав.

Так і хочеться знову процитувати фільм Захарова: "А навіщо нам свобода? Нам і так добре".

Не знаю, чи розуміє Янукович, чи відчуває на інстинктивному рівні цю суспільну апатію до боротьби за демократію і правову державу, але він абсолютно послідовно у відносинах із опозицією діє саме за такою схемою: "А навіщо вам свобода? Що ви із нею робитимете?".

І суспільство, не готове до відповіді і не здатне до самоорганізації, змушене підкорятися репресивній "політиці партії".

Янукович, майже як захарівський Дракон "настільки довго живе серед людей, що навіть навчився сам перетворюватися на людину". Це він робить зазвичай під час своїх заздалегідь зрежисованих виступів перед народом, показових "а-ля-брежнєвських" нарад із "активом" та гучних заяв про реформи і модернізацію.

Парадокс, але значна (хоча з кожним місяцем все менша!) частина громадян це сприймає. І вдячна "нашому Дракону".

Відчуваючи це, Янукович звертається до вітчизняної опозиції у стилі Дракона, який говорить Ланцелоту: "Не любите ви людей. Нового щастя для них хочете. А вони старим дорожать!".

І таки дорожать… Десь близько двадцяти відсотків наших співвітчизників згодні проміняти свободу Луценка, Діденка, Тимошенко і рештки демократії на дешеву китайську гречку, гарячих російський газ і відмову від підвищення пенсійного віку.

Ті, хто готові поступися правами в обмін на миттєві "блага", очевидно, не розуміють, що і гречка, і газ подорожчають, а пенсійний вік таки підвищать. Тому що Дракон ніколи не поступиться своїми правами і привілеями в інтересах підданих.

Дракону і його холуям немає діла до "дріб’язкових" соціальних проблем "батви". Адже розбудова Межигір’я для нього куди важливіша за розбудову держави. А придбання нерухомості в Лондоні куди важливіше за придбання новітніх технологій для української промисловості.

Проте бути повноцінним "Драконом" Янукович здатний лише з українською опозицією і українським народом. Для Заходу доводиться грати роль президента "вільного міста".

Цей удаваний образ підтримується за рахунок не надто переконливих, проте "по-гебельсівськи" нав’язливих заклинань про реформи і модернізацію, за рахунок імітації боротьби із корупцією серед високопосадовців (переважно колишніх або чужих) і за рахунок великих і маленьких поступок на кшталт відмови від високозбагаченого урану.

Ну, і звичайно ж, для повноти образа президента "вільного міста" потрібна легенда про іншого Дракона, якого свого часу переміг нинішній президент-дракон. Таких легенди можна нарахувати три.

У першій і головній із них Драконом виступає "помаранчева команда з Майдану", яка нібито "несла країні лише розруху, нестабільність і протистояння". Натомість президент "вільного міста" нібито приніс країні "стабільність і добробут", "порядок і покращення Ж".

У другій легенді Драконом виступає другий президент Кучма і взагалі "темне минуле", коли не проводилися реформи, а країна перебувала у стагнацій. Цій легенді намагаються активно протиставити образ "модернізації" і "будівництва нової країни", що сьогодні нібито відбувається. Напевно, одним із елементів цієї легенди, у тому числі, є й ненав’язливі спроби кримінального переслідування Кучми.

У третій легенді в образі своєрідного Дракона подається опозиція на чолі з Тимошенко, яку щосили намагаються представити подрібненою, деструктивною і не готовою до ефективної роботи та співпраці.

Натомість, влада на чолі з Януковичем, за легендою, подається як конструктивна, прагматична і нібито спрямована на вирішення утилітарних і нагальних для суспільства завдань.

Але ж це лише легенди, які намагаються нав’язати масовій політичній свідомості українців і, передусім, закордонних спостерігачів нашого політичного життя. З часів нашого тоталітарного минулого вже пройшло майже 20 років. Напевно, цього має бути достатньо, щоб перестати вірити у легенди.

Як казав Ланцелот із кінострічки Марка Захарова, "Тепер можна думати. Складно. Незвично. Але можна!".

То ж давайте думати, а не сліпо вірити у те, ніби Дракон – це президент "вільного міста".

Олексій Краснопьоров, політолог, для УП