Оздоровление детей: выбор без выбора

Літо. В країні знову почнеться процес оздоровлення та відпочинку дітей.

Є шанс знову не помітити проблему.

Проблема не тільки у відсутності сучасної матеріально-технічної бази переважної більшості оздоровчих закладів. Не тільки в слабкості методичної підготовки фахівців. Не тільки у майже повній відсутності якісного добору та навчання студентів (більшість вихователів у таборах таки студенти) перед початком оздоровлення.

У державі Україна не помітили основного: в школу пішло покоління маленьких українців, у більшості з яких вже немає бабусі в селі. І не помітили, що це покоління вже не в захваті від скрипучих ліжок, двадцятилітньої давності меблів та запраних простирадл. У цього покоління вже вдома євроремонт, чи то свої стійкі уявлення про комфорт.

А міністр поїде до Артеку, щоб скласти собі уявлення про оздоровлення дітей. Де все по фен шуй, а ціна путівки за зміну ще минулого літа перевалила за 5 тисяч гривень.

В Україні діє закон "Про оздоровлення та відпочинок дітей", який і регламентує надання оздоровчих послуг. Зазвичай держава пропонує дітям оздоровитися (не менше 21 дня) або відпочити (не менше 14 днів) в стаціонарних закладах оздоровлення та відпочинку.

Ціна такого задоволення (за 21 день) у 2010 році – від 1540 гривень за путівку у комунальних закладах до 2500 у приватних на морі з більш-менш сучасними умовами. Середня вартість типового табору десь в глибинці – 1800 гривень. Це ціни 2010 року і цього літа вони зростуть.

Кожному працюючому батьку на здешевлення оздоровлення Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності компенсує 693 гривні із розрахунку 33 гривні за ліжко день. Решту мають доплатити профспілки або батьки.

На великих підприємствах без проблем: підприємство покриває значну частину витрат і доплата батьків становить 200-300 гривень.

Але ж, принаймні, половина батьків працює в маленьких фірмах, на ринках, заробітках, де про профспілкову організацію і не чули. Цим людям доплата за путівку в табір – понад 1000 гривень.

Десь у райцентрі, або й в обласному центрі – не підйомна ціна для батьків. І якщо бабусі в селі немає – дитині доведеться "оздоровлюватись" на асфальті.

Наявна мережа закладів в Україні розрахована на 20-25% дітей, за умови, що всі заклади працюють не менше як у три зміни. Хоча у більшості областей потужність закладів – 70%. Це тому, що значна частина таборів працює у 2 зміни.

Діти не набираються на першу і треті зміни. Це не тому, що немає бажаючих. Це тому, що у людей немає грошей. Знову ж, при доступності путівки багато батьків із задоволенням віддали б свої дітей на дві зміни. Проте, за бюджетні або профспілкові кошти дитина може оздоровитися лише раз на рік.

Наприклад, у Сумській області при загрузці у 3 зміни заповнюваність оздоровчих закладів – майже 21 тисяча ліжко-місць. Оздоровилось у місцевих оздоровчих закладах 2010 року – лише 15 тисяч.

Держава дурить свій народ. Для того щоб "набити" процент в оздоровлення, в "оздоровлених" записують дітей, які ходять в пришкільні табори. По суті – це просто нагляд за дітьми. Просто щоб батьки не боялися, що діти вдома і без нагляду. Тому на три тижні їх змушують ходити до школи. Для старшокласників – це тупо відпрацювання і напряг.

Зате Табачник восени відзвітує, що оздоровилося більше 50% дітей.

Насправді ж всієї потуги закладів оздоровлення вистачить оздоровити близько 25% дітей.

За бюджетні кошти всіх рівнів оздоровлюється менше 5% дітей. І ці діти строго визначених пільгових категорій: діти сироти та позбавлені батьківського піклування (за законом мають оздоровлюватись стовідсотково), діти з малозабезпечених та багатодітних сімей та талановиті діти. Останні категорії забезпечуються бюджетним оздоровленням за залишковим принципом.

За дослідженням Молодіжної педагогічної спілки, проведеному у вересні 2010 року тільки у місті Суми, з 18 тисяч дітей шкільного віку так нікуди й не поїхали відпочивати влітку понад 3,2 тисячі дітей.

Майже кожна п’ята дитина влітку не бачила не те що моря, а й заміського лісу. А державі до цього немає справи. Мало того, це екзамен на зрілість місцевих громад. Адже гроші на ліфти, ремонт доріг, утримання апарату є. А на оздоровлення дітей – немає. Чому Азаров має дбати про сумських дітей, коли про них не хоче думати місцева влада?

В Сумській області на висвітлення діяльності "суперсучасної та прогресивної" обласної державної адміністрації в ЗМІ та проведення святкових заходів під "Обласну програму взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства на 2011 рік" грошей в обласному бюджеті закладено більше (1575 тисяч), ніж на програму з оздоровлення дітей (1289 тисяч гривень).

Але ще гірше ось що. В Україні давно на рівні проектів використовуються механізми альтернативного оздоровлення та відпочинку дітей. Небайдужі люди намагаються щось робити, маючи натомість величезний тиск і нерозуміння з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Під альтернативою розуміється відпочинок дітей в наметових таборах. Це не новий вид діяльності в Україні, проте ним охоплюється зазвичай менше 1% дітей.

Починаючи з 2009 року діяльність ця відбувається за класичною демократичною схемою: конкурс проектів для неурядових організацій, фінансування, методична підтримка.

Була створена своєрідна мережа організацій, які займалися цією справою. Вже в перший рік діяльності програми і визначилися основні переваги відпочинку дітей в наметових таборах.

Перший аспект: оздоровчий. Дитина перебуває на природі постійно. Для зніжених міських дітей попервах це – цивілізаційний шок. Зате наступного року ви вже ніколи не заманите дитину стаціонарним табором, навіть Артеком.

Якщо у дитини яка була у наметовому таборі буде вибір – вона у 99% випадків вибере наметовий табір. І це факт, який не заперечиш. При належній організації дитина кілька разів на день купається в річці, ходить в походи, готує і їсть здорову їжу з багаття. Дитина вчиться самостійності. Вчиться приймати рішення і відповідати за них. І мами поруч немає. А є Дитина і Ліс. Вони вчаться співіснувати разом.

Другий аспект: педагогічний. Наметові табори можуть запропонувати будь-який формат. Від звичайних туристично-краєзнавчих, де є можливість і сходити в гори, і пройтися на байдарках річкою, до лідерських навчальних, спортивних, таборів патріотичного виховання.

Профільність наметових таборів – їх велика перевага, адже це об’єднання дітей по інтересам. Наметовий табір вчить дітей любити природу, знаходити гармонію з собою і світом.

Третій аспект: економічний. Виявляється, що при наявній матеріально-технічній базі (наявність наметів, спальників, кострових наборів та штабної інфраструктури) вартість перебування дитини протягом 14 днів у таборі складає не більше 750 гривень за цінами 2011 року.

За умови часткового фінансування з бюджетів, це дозволило б значно ефективніше витрачати бюджетні кошти, що для небагатих місцевих громад має бути важливим критерієм. За одні й ті ж гроші місцевий бюджет здатен оздоровити в наметовому таборі вдвічі більше дітей.

Подібний досвід є. В Сумській області протягом останніх чотирьох років діє комунальна установа обласної ради Центр оздоровлення та відпочинку дітей, яка займається оздоровленням дітей в наметових таборах за бюджетні кошти. І вже за допомогою цього механізму оздоровилися тисячі дітей.

Власне, ідеальний варіант – це коли фонд Соцстраху буде сплачувати обов’язкову частину путівки (з розрахунку 2011 року 38 гривень/ліжкодень), а батьки доплачуватимуть 150-200 гривень. Тоді навіть бюджетні гроші будуть потрібні лише на виплати за дітей пільгових категорій.

Але для цього потрібна воля владних мужів. Дуже цікаво – навіщо потрібна сильна вертикаль, якщо вона не діє на покращення життя вже сьогодні, навіть коли це не потребує додаткових фінансових вливань. Потрібно лише привести в лад нормативну базу.

В законі України, прийнятому у 2009 році дуже чітко прописана можливість діяльності наметових таборів і необхідні для цього умови. Але закон дозволяє – а відсутність підзаконних актів – не дає можливості.

Власне потрібен норматив Кабінету Міністрів (типове положення), що впорядковував би систему взаємодії подібних таборів, передусім із санстанцією. Для цього можна швидко розробити умови, необхідні для відкриття та функціонування таборів, причому зробити це можна запросто, змінивши кілька одіозних норм п’ятдесятирічної давності.

І потрібна зміна в Постанову Фонду соціального страхування, де потрібно ввести норму про фінансування наметових таборів наряду із стаціонарними. Адже закон прямо дозволяє проводити наметові форми оздоровлення та відпочинку за кошти бюджетів та державних фондів, потрібні лише зміни в підзаконні акти.

Просто треба зібрати в кабінеті Азарова міністра Табачника, головного санітарного лікаря Риженка, голову правління Фонду соцстраху Рішняка, голову виконавчої дирекції Фонду Ушакова. І прийняти рішення в інтересах дітей. Тільки прийняття такого рішення дозволить в межах України збільшити кількість оздоровлених дітей на десятки тисяч. А ще ж і якість відпочинку, не забуваймо.

Звісно, це можливо, якщо думати про дітей. А поки-що соромно за державу, в якій іноземний філантроп Сорос для оздоровлення українських дітей зробив більше, ніж ті, кому це потрібно робити за функціональними обов’язками.

Віктор Бобиренко, для УП