Весна пробуждения и политическая "мусорная корзина"

Уже зараз очевидно, що весна 2011 року ввійде в історію України, як весна пробудження громадської активності після кількох останніх років відносної сплячки. Акції профспілок, підприємців, студентів, учителів, незадоволених батьків охопили країну.

Політики кажуть, що все добре, ситуація під контролем, вони готові прислухатись до чомусь обуреною неполярними "реформами" громадськості. Вони навіть готові створити всі потрібні комісії й прийняти рішення, які нарешті всіх влаштують...

Робочі групи створюються, засідають і навіть приймають рішення – однак чомусь знову не на користь громадських активістів – для прикладу, як це сталось щодо міністерського варіанту проекту закону "Про вищу освіту", де проігноровані геть усі вимоги молоді. І така ситуація є скоріше правилом, а не виключенням.

Усе це нагадує спробу чинної влади зробити видимість діалогу із громадськістю, без будь-якого справжнього наміру поступатися власною програмою діяльності.

З точки зору політології таку тотальну ситуацію провалу й без того достатньо обмежених механізмів зворотного зв'язку між громадянами та політичним класом – називають моделлю "сміттєвого кошика". Схоже, що саме ця модель найкраще пояснює стосунки між більшістю українців та сучасним вітчизняним політичним класом.

Що це безпосередньо означає для громадян України? І як діяти за таких умов?

Про це йтиметься нижче.

Уперше модель "сміттєвого кошика" у 70-х роках запропонував норвезький політолог Олсен. Її головна ідея полягає в тому, що політичний клас, формально декларуючи увагу до запитів і вимог громадян, діючи від їхнього імені – насправді, при прийнятті політичних рішень, зважає не на них, а на логіку власної доцільності, яка жодним чином не пов'язана із прийняттям оптимального рішення, яке б сприяло вирішенню конкретної проблеми.

У такий спосіб конкретні вимоги громадян ігноруються, або спотворюються політичним класом таким чином, що перестають відображати сутнісні інтереси громадян. Їх просто відправляють на смітник. А власні – уже прийняті – рішення видаються, за "єдино можливі" та "ефективні", навіть "консенсусні", які нібито прямо відображають інтереси громадян. Хоча якраз з останніми вони не мають жодного зв'язку або вкрай випадковій зв'язок.

На думку Олсена, така ситуація виникає, коли в країні перестають діяти справжні інституційні механізми демократії, але формальна "гра в демократію" залишається.

Тож хоч громадян формально й залучають до обговорення рішень, їхнє слово нічого не важить при прийнятті остаточного рішення. Їм відводиться максимум роль спостерігачів.

Що ж робити для подолання цієї ситуації?

Перше – усім громадянським силам, які хочуть змін, слід уникати йти на переговори з діючим політичним класом, на його ж умовах.

У нашій ситуації це означає ігнорування та не підтримку всіляких "груп переговорів", створених за переважаючої участі та на чолі представників чинного політичного класу. Адже це прямий шлях до "сміттєвого кошика". А отже – у нікуди.

Тож якраз не підтримка таких провладних "груп переговорів" більше наближатиме час задоволення інтересів громадян – існуючі, інспіровані владою групи виглядатимуть нелегітимними. Така ситуація змусить політичний клас шукати інших механізмів співпраці із громадянами. Адже "гра в демократію" триває.

Друге – це ініціювання та створення громадськими силами нових інституційних каналів впливу на владу.

Тут багато що залежить від самих громадян і від їх можливостей до самоорганізації. Можливо, навіть і у формі "груп переговорів", але таких, які б очолювалися незалежними від політичного класу арбітрами – шанованими в суспільстві особистостями, і за правилами, які б прописувалися самими громадянами.

Це стане шляхом до створення суспільства з більш ефективними та демократичними політичними інститутами. Адже головна мета таких інститутів – вирішувати проблеми громадян якомога швидше.

Звісно, це досить віддалене майбутнє. Однак починати із чогось потрібно.

Очевидно, така діяльність громадян викличе ігнорування та опір чинного політичного класу, якого очевидно влаштовує існуючий "сміттєвий кошик".

Однак, як натхненно писав свого часу Ганді про звільнення Індії від англійських колонізаторів: "Спочатку вони ігнорують вас, потім сміються з вас, потім борються з вами, а потім ви перемагаєте!"

Олексій Якубін, кандидат політичних наук, керівник дослідницьких програм аналітичного центру "Універсітас", спеціально для УП