Беспомощность квази-авторитаризма

Нещодавно автор цих рядків обґрунтовував, що режим Януковича є авторитарним. Однак більш детальний аналіз дає підстави вважати, що це не зовсім остаточний висновок.

Адже за всіх проявів авторитаризму – необґрунтованої централізації влади, утисків свободи слова, обмеження громадянських свобод, засилля правоохоронних органів та утисків опозиції – цей режим усе ж не є повністю авторитарним у академічному сенсі поняття "авторитаризм".

За режиму Януковича існує опозиція. Нехай обмежена. Нехай слабка й дезорганізована. Нехай опозиція без ідей і чіткої програми, альтернативної владній. Але опозиція, яка-не-яка, усе ж існує.

Тож наявність навіть гіпотетичної політичної альтернативи не дає права стверджувати, що політичний режим, при всій його схильності до авторитаризму, є абсолютно авторитарним.

Тому для позначення режиму Януковича пропонуємо використовувати термін "квазі-авторитаризм".

Саме цей термін відображає прагнення режиму нинішнього президента стати авторитарним, і водночас його безнадійність. І в намаганні контролювати суспільство, і в декларативному прагненні модернізувати країну та проводити реформи.

Суть питання полягає в тому, що квазі-авторитаризм Януковича є абсолютно неефективним. Краще сказати – цілковито безпорадним.

Іноземний досвід показує, що авторитаризм, як правило, спирається на два основних базиси, без яких його існування, принаймні відносно тривале, стає неможливим: 1) наявність матеріальних ресурсів; 2) підтримка населення. Причому другий пункт забезпечується за рахунок першого.

Класичний приклад існування такого авторитаризму – Росія. Значні поклади нафти й газу дають владі змогу купувати підтримку населення, забезпечуючи для громадян відносну стабільність і відносний матеріальний добробут. Так забезпечується ілюзія стабільності. І навіть ілюзія політичної та економічної моці.

Очевидно, що це шлях "в нікуди". Адже країна не реформується та відстає від своїх світових конкурентів на економічному, культурному, освітньому й, найважливіше, технологічному рівні. Проте сьогодні й у середньостроковій перспективі це поки що даватиме можливість купувати довіру населення, консервуючи ситуацію.

По суті, відбувається обмін політичних свобод на відносну ілюзію економічних статків і добробуту.

Схожу модель, судячи з дій нинішньої влади, хотів би запровадити Янукович в Україні.

Він прагне обміняти свою "стабільність і добробут" на несвідому відмову громадян від політичних прав і свобод. До речі, українське суспільство, мусимо визнати, мабуть, погодилося б на такий бартер. Принаймні до таких висновків підштовхує те, що Януковича з його гаслами й обіцянками обрали президентом, а в перші місяці каденції його навіть підтримувало до половини громадян.

Однак квазі-авторитаризм Януковича виявився абсолютно безперспективним.

По-перше, він не спирається, і не може спиратися на матеріальні ресурси.

Адже в Україні немає ані великих покладів сировини, достатніх для масштабного експорту, ані високих технологій, які були б ексклюзивними, а отже, рентабельними для так званого "експорту інтелекту". Економіка працює екстенсивно, переважно за рахунок колишніх досягнень. Інновацій не здійснюється. Тому для моделі нинішньої української економіки досить вдало підходить вислів із книги Віктора Пєлєвіна "Generation P": "Совок сегодня не производит ничего, кроме бабла..."

У таких умовах, вочевидь, модель обміну політичних прав і свобод на "стабільність і добробут" є абсолютно неможливою.

Проте обіцянки роздані, а гасла вивішені. І суспільство необережно повірило в ці гасла й обіцянки під час виборів. Тому необхідно щось робити.

Саме тому спікери від влади, майже як мантру, повторюють заучені тексти про "здійснення реформ" та "модернізацію країни". Адже це єдиний шлях і спосіб пояснення того факту, що політичні й у цілому громадянські свободи суттєво обмежені, а "покращення життя вже сьогодні" так і не настало.

Будемо об'єктивні: реформи й модернізація – це, дійсно, саме те, що вкрай необхідно сьогодні країні. Це єдиний шлях виходу з економічної та соціально-політичної кризи, що дедалі поглиблюється. Проте країні потрібні реформи й модернізація, а не пусті, бездіяльні й безвідповідальні розмови про них, якими займається нинішня влада.

А влада, і особисто Янукович, виявилися цілком безпорадними в здійсненні реформ. Не розуміючи сутності управління країною, сприймаючи країну як велику автобазу, вони просто нездатні ані розробити, ані тим паче втілити адекватну стратегію реформування.

Очевидно, це біда країни й суспільства.

Проте це й біда особисто Януковича і його команди. Адже, не маючи матеріальних ресурсів і будучи нездатними створити їх, реформувавши економіку, вони не здатні втілити омріяний ними бартер "свободи в обмін на добробут".

А без реалізації цього бартеру квазі-авторитаризм нинішньої влади приречений на провал. І падіння рейтингів Януковича й Партії регіонів – найкраще цьому підтвердження.

Олексій Краснопьоров, політолог, для УП