9 мая во Львове в контексте внешнего управления

Події 9 травня у Львові спричинили появу у ЗМІ великої кількості аналітичних матеріалів, де всесторонньо розглядалися різні версії явних і прихованих ініціаторів конфліктної ситуації, способи її конструювання, цілі, які досягалися таким чином, тощо. 

Коли взаємодіють дві конкуруючі соціальні системи, то більш потужна з них здійснює управляючий вплив на слабшу, використовуючи широкий спектр специфічних засобів по всіх напрямках взаємодії. Для спрощеного аналізу подій 9 травня розглянемо лише два найефективніші способи впливу однієї соціальної системи на іншу – управління за цілями і структурою. 

Управління за цілями 

В одній з моїх попередніх публікацій було показано, що в Україні присутні два домінуючі типи організацій, які у тій чи іншій мірі володіють реальною владою – це політичні партії ієрархічної будови та олігархічні клани корпоративного типу, які також по своїй суті є ієрархіями. 

Крім того, реальною владою в Україні володіють гравці глобального рівня, у фокусах впливу яких знаходяться внутрішні політичні актори. 

На відміну від ієрархічних партій з одноосібним лідером на чолі, в олігархічних кланах найвищу владу здійснює мала, у соціологічному розумінні, група, члени якої – лідери власних ієрархічних організацій (політичних партій, бізнесу, банків, медіа, тощо) – співробітничають з метою досягнення своїх групових цілей. 

Позначимо ієрархічну партію традиційною пірамідою з кулькою-лідером на вершині, а олігархічний клан – як множину таких пірамід, навколо вершини яких розміщений німб з кількох кульок – об’єднаних у корпоративну групу лідерів. 

Вважатимемо, що діючі політичні партії, які безпосередньо контролюються олігархічними кланами, складають з ними цілісну систему і позначаються на схемі однією із поєднаних пірамід. 

Очевидно, що гравців глобального рівня у нашому випадку можна зобразити у вигляді з’єднаних в цілісну систему кількох національних олігархічних кланів, які у такий спосіб разом реалізують спільні для них стратегічні інтереси. 

На схемі зображено розподіл по часовій шкалі цілей, яких досягали учасники та ініціатори подій 9 травня у Львові. 

На мій погляд, цілком правомірно, хоч і трохи спрощено, можна вважати, що політичні партії своєю участю у цих подіях пробували вплинути на перебіг виборів 2012 року, внутрішні олігархічні клани мали за ціль формувати сприятливий для них розвиток подій 2015 року, а зовнішні глобальні гравці брали участь задля управління подіями, що лежать далі 2020 року. 

Очевидно, що, в силу своєї організаційної складності та ресурсних можливостей, структури вищого організаційного рівня спроможні здійснювати управляючий вплив (позначений червоними стрілками) на структури нижчого рівня, причому, в силу тих же причин, це не може відбуватися навпаки. 

Описана схема дає змогу представити візуально, яким чином цілі і стратегії суб’єктів нижчого організаційного рівня були вписані у цілі і стратегії більш складних і потужних акторів. 

Адже зрозуміло, що спроектувавши та ініціювавши конфліктну ситуацію, останні отримали змогу у повній мірі скористатися нею як інформаційним приводом для формування потрібних їм віртуальних конструкції, які з великою ймовірністю дадуть запрограмований результат у майбутньому. 

Безперечно, політичні партії ієрархічної будови можуть на своїх політрадах обговорити різноманітні стратегії на будь-який період часу, однак рівень отриманих ними рішень буде визначатися рівнем компетентності, фаховості та спроможності до прогнозування учасників обговорення. 

Очевидно, що члени політрад українських партій за цими параметрами не в стані позмагатися з експертами, яких спроможні залучити олігархічні клани. У свою чергу, можливості внутрішніх олігархічних кланів по залученню експертів є не порівняльні з можливостями гравців глобального рівня. 

Це ж стосується і обсягу наявних у них ресурсів для ефективного здійснення необхідних попередніх кроків для реалізації стратегічних задач. 

Яким чином організаційні суб’єкти більш високого рівня можуть впливати на простіші структури, управляючи ними за цілями – викликаючи певну їх реакцію у потрібний момент часу інформаційними приводами та стимулами? 

Для формування мотивацій простих членів до участі у партійній діяльності в українських партіях використовується два чинники – ідеологічний та матеріальний. 

Причому партії, які не спроможні використовувати матеріальний чинник, намагаються сформувати і запровадити жорстку ідеологію з метою ефективного інформаційного управління своїми членами та сформувати ореол непомильності партійних лідерів – лише таким чином можна досягнути послуху рядових членів, які в умовах ієрархії відлучені від процесів вироблення та прийняття ключових партійних рішень. 

За таких умов ідеологічні партії мають один суттєвий недолік – наперед визначену власними ідеологемами реакцію на зовнішні інформаційні подразники. Внаслідок цього вони є вразливими до зовнішнього управління з допомогою інформаційних приводів, створюючи які, можна регулювати їх реакцію в цілому та поведінкові схеми окремих членів зокрема. 

Окрім того, суспільно-політичні структури ієрархічної будови є вразливими до зовнішнього управління шляхом впливу на їх лідерів різними стимулами – підкупом, шантажем чи погрозами. Здійснюючи такий вплив, організації вищого рівня суттєво збільшують ймовірність наперед заданої реакції об’єкта управління на інформаційні подразники. 

Мова йде лише про високу ймовірність зовнішнього управління суспільно-політичними організаціями через стимули, та необхідність здійснювати відповідні заходи для нейтралізації названої загрози. Недооцінка такої ймовірності чи її замовчування провокуватиме посилення тиску на лідерів з усіма відповідними наслідками. 

(В той же час хочу відмежуватися від тверджень про керованість лідерів будь-яких діючих українських партій. Бездоказові емоційні твердження такого типу, що базується на опосередкованих фактах чи домислах, можна вважати такою ж політичною технологією, як всі інші, що були застосовані при конструюванні подій 9 травня у Львові). 

Організаційний суб’єкт більш високого рівня формує інформаційний подразник для політичної партії чи олігархічного клану, а також, при можливості, стимулює лідера чи частину членів керівного ядра до ініціювання всередині організації необхідної реакції на цей подразник. 

У такому випадку ймовірність заданої реакції ідеологічної партії, що збудована як жорстка ієрархія, сягає 100%. У випадку олігархічного клану ситуація є більш невизначеною – члени керівного ядра генерують кілька варіантів реакції, ймовірність реалізації яких є приблизно однаковою в силу рівномірного розподілу влади у ядрі та "гнучкості" ідеологій, які сповідують українські партії влади. 

Тому гравець глобального рівня, який хоче управляти внутрішнім олігархічним кланом, змушений прикладати на порядок більші зусилля з метою викликати потрібну йому реакцію, що відбувається не завжди успішно, незважаючи на всі його потуги. 

Іншими словами, внутрішні олігархічні клани є спроможними виробляти кілька варіантів реакцій на зовнішні подразники, що робить їх менш вразливими до зовнішнього управління у порівнянні з політичними партіями ієрархічного типу. 

Опірність олігархічних кланів до зовнішніх впливів визначається мірою згуртованості членів їх керівного ядра, величиною контрольованого ресурсу та доступом до якісних експертних середовищ. 

Управління за структурою 

Якщо проаналізувати еволюцію відомих з менеджменту типів будови бізнесових організацій (лінійної, дивізійної, матричної, проектної, горизонтальної та мережевої), то можна виявити тенденцію до їх децентралізації та перерозподілу влади і власності з верхніх рівнів ієрархій на нижні з метою задіяти творчий потенціал усіх співробітників, ініціювати їх творчість, креативність та спроможність до інноваційної діяльності. 

Чи можуть українські політичні партії та громадські організації володіти здатністю до інновацій, якщо їх лінійна (ієрархічна) структура жорстко зафіксована національним законодавством? 

Ця фіксація дозволяє стверджувати, що Україна потерпає від зовнішнього управління її елітами ЗА СТРУКТУРОЮ, внаслідок якого українські суспільно-політичні організації є неспроможними здійснювати належні їм функції інноваційної діяльності, розробки програм розвитку країни, якісного стратегування для забезпечення прискореного соціально-економічного розвитку українського суспільства. 

Внутрішні олігархічні клани щасливо оминули цю законодавчу перешкоду, оскільки вони працюють без будь-якої легалізації – формалізованими є лише їх видимі складові – підприємства, партії, медіа, банки, тощо. 

Проте неозброєним оком відслідковуються ознаки зовнішнього управління ними за структурою – в одній з публікацій я детально описував процес трансформації керівного ядра ПР зі структури третього рівня складності, коли задовольняються спільні інтереси учасників малої групи – корпорації, у структуру другого рівня, коли задовольняються лише інтереси найвищого ієрарха та, відповідно, наближених до нього членів керівного ядра за рахунок інтересів опонентів та відторгнутих колишніх соратників. 

Очевидно, що це приводить до звуження стратегічного маневру ПР та втрати залишків інноваційної спроможності. 

Причому управління за структурою здійснюється не вказівками чи інформаційним впливом, а внаслідок цивілізаційного тиску, що виникає в результаті тактичних перемог у перманентному конфлікті внутрішніх еліт носіїв тої чи іншої концепції цивілізаційного вибору – європейської, в основі якої лежить представницька демократія, чи російської, для якої традиційна азійська деспотія. 

Проявом цих перемог є циклічне перетікання центру найвищої влади в Україні від парламенту до президента і навпаки. 

Парадокс полягає в тому, що насправді для України є неприродними обидві конкуруючі цивілізаційні концепції, адже багато століть поспіль вона була історично обумовленим центром власної цивілізації, в основі якої лежала пряма (вічева) демократія. 

Тому нейтралізація зовнішнього управління за структурою обумовить високі шанси України успішно реалізувати власний цивілізаційний проект на засадах прямої демократії з широким використанням сучасних комунікаційних технологій. 

Тарас Плахтій, товариство "Малого кола", для УП