Свободовская Галичина и испытание властью для Тягнибока

Відповіддю на провокації проросійських сил у Львові "Свобода" зіграла на руку ПР. Допомогла втілити план штучного розколу України, який зараз потрібен владі для відвертання уваги людей від гострих соціально-економічних проблем. 

Своєю чергою переполох, інсценізований довкола подій на Пагорбі Слави, сприяє підняттю рейтингу ВО "Свобода". Свободівці стали для багатьох своєрідною останньою барикадою перед обличчям чинної влади. А кілька гіпотетичних політичних "мучеників" тільки підсилять ефект впливу на свідомість дрейфуючого електорату, що не зайве в світлі парламентських виборів-2012. 

Похід за владою 

В жовтні 1991 року установчий з’їзд проголосив створення СНПУ. Перейменування Соціал-Національної партії України в лютому 2004 року на ВО "Свобода", обрання нового лідера Олега Тягнибока знаменували початок якісної трансформації партії для походу за владою. (Попередня назва і символіка партії викликали недвозначні асоціації і лякали навіть галичанського виборця). 

Тоді амбіції  Тягнибока практично ніхто не сприймав серйозно. Але його виступи  почали активно обговорювати на інтернет-форумах та в кав׳ярнях. 

На позачергових парламентських виборах 2007 партія набрала 0,76% голосів, що вдвічі перевищило результат чергових виборів 2006 року. Найбільше "Свободу" підтримала Галичина: Тернопільська (3,44 %), Івано-Франківська (3,41 %) та Львівська (3,06 %) області. Більше відсотка партія набрала у Волинській (1,45 %), Рівненській (1,12 %) областях і в місті Києві (1,25 %). 

Березень 2009 року. "Свобода" тріумфує. На позачергових виборах до тернопільської облради свободівці здобувають майже 35% голосів виборців. Великий успіх, якщо зважити, що у попередній тернопільській облраді "Свобода" не була представлена взагалі. 

Говорити про  закулісні інтриги тих виборів припинили вже за кілька місяців, а партія Тягнибока вперше отримала серйозні адміністративні важелі та досить непогані подальші перспективи в Галичині. 

Одразу постало перше випробування владою – "Свобода" стала учасником "сміттєвої" проблеми Тернополя, за якою спостерігала вся Україна. 

З першим успіхом  настала відповідальність. Та оскільки головні "рупори" "Свободи" фактично є полегшеними "копіями" самого Тянибока, партія відноситься до вождистського типу. А з часів ОУН в націоналістичному русі це допомагає впевнено тримати партійну лінію навіть у важких умовах.

Хто заплатить за "Свободу" 

Нещодавно провладний політолог Михайло Погребінський заявив, що "Свобода" – це інформаційний продукт "Інтера" Хорошковського. 

Якби після виключення Тягнибока з "Нашої України" через його одкровення на горі Яворина влітку 2004, його проект фінансувався б виключно лояльним середнім і малим бізнесом та членськими внесками, його партія ніколи б не вийшла з політичного маргінесу. 

Адже проведення потужної кампанії, як на останніх місцевих виборах, потребує серйозного ресурсу. Навіть значне ослаблення "Нашої України" та УНП і актуалізація боротьби за націоналістично налаштований електорат не додало б політичних прихильників "Свободі" без наявності відповідної ресурсної бази. 

Отже мова йде  про потужний грошовий мішок національного рівня, говорити про який лідери "Свободи" бояться, щоб не набути фактично смертельного для себе статусу партії олігархату. 

Не виключаючи повністю фактору підтримки з боку Регіонів, все ж вважати ніби "Свобода" – це цілісно проект ПР, гадаю, помилково. Час показує, що швидше такою є політтехнологія самої влади, щоб стримати зростаючу популярність Тягнибока. 

Заохочувальний приз – великі ставки 

Схід проковтнув примітивний стереотип, який лобіюють деякі політики від влади, – всі "західняки" за "Свободу". Так, під час останніх місцевих виборів "Свобода" тріумфувала у Західних областях, так само як у Центральній Україні "Фронт змін" відібрав значну кількість прихильників у БЮТ. 

В Галичині це сталося на фоні зневіри людей в традиційно популярних тут, але малоефективних для життя громади представників НУНС та БЮТ. Галичани здебільшого протестним голосуванням обрали СВОЮ, відмінну від центру, владу. Тому на місці "Свободи" міг би опинитись будь-який інший розкручений націоналістичний проект. 

Тягнибок не вигадував велосипед, він просто дещо пристосував до нинішніх реалій багаторічну традицію українського націоналізму. 

Одразу погоджусь  з прихильниками "Свободи" – Тягнибок безперечно висловлює те, що хочуть почути галичани – починаючи від героїзації Бандери і завершуючи усуненням від влади "кадебістів, комуністів та кучмістів". 

Але це не тому, що "Свобода" найкраще захищає патерналістську націоналістичну ідею. Це ж саме говорить багато інших лідерів націоналістичних партій, які втім не мають частого доступу на ТБ чи у конференц-зали. 

Крім того, у свободівців відсутні гідні ідеологічні конкуренти – старі націоналістичні проекти віджили, а поява потужної правої партії в Галичині наразі виглядає проблемною через потужний медійний, фінансовий, а відтепер ще й адміністративний ресурс "Свободи". 

Поки у "Свободи" значна перевага в депутатському складі багатьох рад Заходу, що дозволило свободівцям висуватись на високі політичні посади, диктувати свої умови і не йти на політичні компроміси. 

Втім, не треба забувати, що діючи в системі, вони також належать до цієї системи. Маючи адміністративний ресурс, свободівці стали частиною державного адміністративного ресурсу. 

Хоча жителям Галичини завжди можна пояснити невдачі в соціально-економічній сфері витівками "промосковської бандитської" влади. 

Натомість війна з привидами минулого – політичний індикатор "Свободи", який вона принесла з собою у місцеву владу. Радянські символи і свята, які захищають комуністи, – невичерпне джерело для мітингів і звернень до центральної влади. 

Адже внутрішній ворог вкрай важливий для зовнішньої активності "Свободи". Марш лівих 9 травня по Хрещатику з величезним портретом Сталіна – це похід до тріумфу свободівського націоналізму. Якби не було комуністів, радянських символів і свят не було б такої "Свободи". 

Тим часом навіть конкуренти не заперечать, що до Тягнибока продовжує масово йти молодь. При чому не тільки в Галичині. Націоналізм стає дедалі популярнішим в молодіжному середовищі. І це незважаючи на кризу традиційних партійних проектів. 

Протестний досвід та зв’язки допоможуть молоді завтра піти в політику, а окремі молоді люди стали продуктом успіху "Свободи" в Галичині – вже сьогодні вони депутати місцевих рад. Середній вік депутата від "Свободи" в Івано-Франківській міськраді – 35 років. Фактично така ж ситуація у Львові і Тернополі. 

Це те оновлення українського політикуму, про яке так часто згадують політологи. Хоча, звичайно, залишається відкритим питання ефективності діяльності тих аж надто молодих депутатів, які потрапили у місцеві ради ледь не з студентської лави. Для деяких з них було проблемою навіть написати депутатський запит. 

Перспектива "Свободи" полягає у тому, щоб стати кабінетною партією, а її лідери мають поєднати гарячий націоналістичний запал з холодною головою, яка потрібна для здобуття серйозної влади. Час покаже, чи не переплутали свободівці вулицю з владними кабінетами. 

Василь  Кедик, політолог, Івано-Франківськ, для УП