Право на выбор

Згідно з Конституцією, єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу через вибори і референдуми. А чи весь народ бере участь у здійсненні влади?

Звичайно, що ні. Безпосередньо впливати на формування органів влади людина може лише з 18 років, коли отримує право голосу.

Слід зазначити, що на громадянах, які мають право голосу, лежить велика відповідальність. Від того, як вони скористаються цим правом, залежить, хто саме буде управляти країною протягом найближчих років.

Тобто, вирішувати долю країни в цілому і кожного з нас зокрема. Зрозуміло, що для того, щоб зробити правильний вибір потрібен і розум, і мудрість, і відповідний життєвий досвід.

Голосуючи на виборах за того чи іншого кандидата, громадяни приймають рішення не лише за себе, але і за тих, хто не досяг 18-річного віку.

Таким чином, громадяни, які віддають свої голоси за кандидатів, що пропонують гроші, або інші матеріальні блага, по суті продають не лише своє майбутнє, а і майбутнє своїх молодших братів і сестер, дітей і онуків.

Зрозуміло, що кандидат, який за своє обрання пропонує гроші, ніколи не буде захищати інтереси виборців. Він буде використовувати державну посаду лише для того, щоб лобіювати власні інтереси і повернути витрачені на виборчу кампанію кошти. Інакше втрачається сенс підкупу виборців.

Ні для кого не секрет, що за останні роки вибори в Україні проходили саме за таким принципом. Одні купляли голоси – інші їх продавали. До чого допродавались – всім відомо.

Сьогодні маємо парламент, який прийняв Податковий кодекс, норми якого спрямовані не на розвиток економіки, а на придушення підприємницької ініціативи. Придуманий "мудрими" урядовцями і підтриманий парламентською більшістю, його неможливо застосувати на практиці.

Спроба практичної реалізації цього кодексу призвела до ліквідації значної кількості суб’єктів підприємницької діяльності, скорочення робочих місць та зменшення надходжень до державного бюджету.

Це є справжня економічна диверсія проти Української держави.

Нещодавно наші парламентарі знову відзначились, прийнявши горезвісний закон про обов’язковість вивішування червоних прапорів під час відзначення річниці Дня Перемоги. Вони не могли не розуміти наслідки прийнятого ними рішення. Тож можна стверджувати – це була свідома провокація, спрямована на підрив внутрішньої політичної стабільності і ослаблення української державності.

Можна згадувати ще багато гріхів, які є на совісті більшості нинішніх депутатів (язик не повертається називати їх народними, оскільки майже всі їхні дії носять антинародний характер).

Хоча чого можна очікувати від людей, які систематично порушують і Конституцію, і закони України. Досить згадати як проходить голосування в парламенті. Завдяки телебаченню, вся країна має можливість спостерігати як більшість парламентарів, через відсутність власної думки, покірно виконує команди "диригента Чечетова".

Дуже важливо звернути увагу ще на один момент.

Згідно зі статтею 76 Конституції, термін повноважень народних депутатів – 4 роки. Якщо виходити із цієї норми, то чергові вибори парламенту мали відбутись 27 березня 2011 року.

Так звані народні обранці, незважаючи на те, що у статті 5 Основного Закону встановлено, що право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народові України, внесли зміни до Конституції і перенесли дату виборів на жовтень 2012.

Тобто, продовжили собі термін повноважень більше ніж на 1 рік. І ніхто не протестує проти відверто антиконституційного рішення Верховної Ради.

А що буде, якщо парламент прийме закон, яким буде перенесено вибори на 2015 рік, або взагалі скасовано вибори і призначено нинішніх депутатів членами законодавчого органу пожиттєво?

А чому б і ні. Якщо народ дозволяє народним депутатам нинішнього складу Верховної Ради діяти за такою логікою, то такий розвиток подій цілком реальний.

Що далі? Може взагалі відмовитись від демократії і перейти до монархічної форми правління? Цікаво, що буде робити український народ, якщо парламентарі приймуть закон, де буде визначено, що нинішній президент є монархом, а вони пожиттєво призначаються перами. Може хоч тоді люди прокинуться від летаргічного сну?

Варто нагадати, що народний депутат України – це представник народу і якщо він діє всупереч народним інтересам, то народ має позбавити його повноважень.

У зв’язку з цим виникає питання: якщо ми здатні адекватно оцінювати дії нинішніх народних обранців, то чому не вимагаємо припинення повноважень представницького органу, який діє всупереч нашим інтересам?

Очевидно, що за таких обставин Україні потрібен новий парламент і обраний він має бути не за пропорційною системою із закритими списками. До чого призвела така система голосування, зайвий раз нагадувати не варто.

Не кращою буде і запропонована Мінюстом змішана система виборів. У пропорційній частині вона, по суті, нічим не відрізняється від діючої, а щодо мажоритарних округів, то в них найбільше шансів отримати перемогу будуть мати лише кандидати, за якими стоять великі гроші і так званий "адміністративний ресурс".

Справа в тому, що у мажоритарних округах на одного кандидата буде припадати приблизно 200 тисяч виборців. Зрозуміло, що для того, щоб зустрітися з такою кількістю виборців і донести до них свої ідеї потрібні і значні матеріальні ресурси, і багато часу.

Очевидно, що за таким законом перевагу матимуть кандидати з грішми і владою. Тож шанси обратися тим, хто балотується аби відстоювати інтереси своїх виборців і контролювати владу, будуть дорівнювати нулю.

Як свідчить і вітчизняний досвід проведення виборчих кампаній, так і досвід розвинених демократичних країн, кандидат у депутати може діяти досить ефективно лише тоді, коли в окрузі, де він балотується, проживає не більше 100 тисяч виборців. Це дає можливість йому налагодити більш тісний особистий контакт з виборцями і не вимагає значних матеріальних вкладень.

Виправити нинішнє становище можна лише шляхом поверненням до мажоритарної системи виборів. Чи знайдеться у нинішньому парламенті хоч один депутат, який підготує і внесе такий законопроект?

Досить часто про свою прихильність до мажоритарної системи виборів каже нинішній голова Верховної Ради Литвин. Що ж заважає йому підготувати і внести на розгляд парламенту відповідний законопроект?

Поки є сумніви, що Володимир Михайлович хоче зміни системи виборів. Швидше за все, він говорить так лише для того, щоб сподобатись виборцям.

Але що робити, якщо парламент не захоче прийняти новий виборчий закон і повернутись до мажоритарної системи виборів?

У цьому випадку залишиться лише один легітимний шлях. Потрібно буде зібрати 3 мільйони підписів громадян, які мають право голосу, і вимагати проведення всенародного референдуму за народною ініціативою.

Звичайно, зробити це можна буде лише за умови, що в Україні ще є народ, а не населення, яке проживає на відповідній території.

Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства, спеціально для УП