Севастопольские грабли как предисловие ко львовским

Події у Львові отримали великий резонанс не тільки в Україні, але й в Росії. ЗМІ і можновладці північного сусіда цілком прогнозовано в один голос таврують "нацистів".

У вітчизняних медіа розгорнулася дискусія щодо причин, винуватців, наслідків та можливих кроків подолання протиріч між нащадками воїнів Червоної Армії та УПА, яких свідомо намагаються посварити.

Аби припинити конфлікт варто взагалі припинити обсмоктувати його деталі, а сконцентруватися на тому, що ці події мають абсолютно штучний характер і не відповідають реальним настроям і інтересам людей ані у Львові, ані в Одесі, ані у Криму.

Наведемо для цього конкретний приклад.

Візит у відповідь

Події, що сталися 9 травня у Львові – це стовідсоткова калька, причому – до найдрібніших деталей, з подій, які трохи більше року тому двічі (!) відбувалися у Севастополі з тими самими учасниками і в тому самому антуражі.

26 грудня 2009 в Севастополі відбувся марш прихильників ВО "Свобода" під гаслами проти нелегальної міграції. Тоді півсотні свободівців у супроводі та під захистом кількох сотень правоохоронців намагалися пройти центром міста – вулицею Леніна на площу Нахімова – туди, де планували провести мітинг.

Інформація про підготовку маршу завчасно потрапила у місцеві ЗМІ, які кілька тижнів свідомо розкручували істерію. Наслідок – колону свободівців, більшість з яких були у масках та представляли різні угруповання футбольних фанатів, зустріли щільні лави активістів радикальних проросійських організацій, представників КПУ та інших лівих сил, які перегородили вулицю Леніна і зупинили ходу.

Міліція намагалася розділити опонентів. Але, маючи чисельну перевагу над обома сторонами, робила це якось невпевнено, тому все одно відбулася штовханина, кілька сутичок, взаємне жбурляння камінням (внаслідок чого кілька людей були поранені).

Після того, як ЗМІ отримали належну "картинку" про "народний опір фашистам", свободівців оперативно евакуювали з Севастополя на двох автобусах "Богдан" під пильним захистом міліції. Інформаційний "вихлоп" був у рази більший, ніж реальні події, але все одно, напевно, комусь здався недостатнім.

Тому під час виборів президента України кандидат від ВО "Свобода" Олег Тягнибок 6 січня 2010 здійснив агітаційну поїздку до Севастополя. Показовим у цій ситуації було те, що майже всіх виборців, яких Олег Ярославович збирався "агітувати", він привіз із собою.

Під час зустрічі у Діловому та культурному центрі на площі Повсталих Тягнибок звертався до кількох десятків слухачів. Паралельно на вулиці близько десяти тисяч людей вимагали крові лідера "Свободи" і кілька разів намагалися продертися до зали. Тут правоохоронці стали на заваді, і допомогли Тягнибоку з прихильниками поїхати без втрат.

В підсумку, у Севастополі за головного свободівця проголосували 603 виборця (0,29%), але основне завдання він виконав: мобілізував своїх прихильників на Заході та додатково налаштував людей проти "нацистів" на Сході.

З точки зору політичної тактики – це вдала акція, але з точки зору суспільних інтересів, єдності громадян України – це свідома і досить цинічна провокація.

Намагання провести марш з червоними прапорами у Львові – це "візит у відповідь", організований по тому самому шаблону, тими самими людьми для тих самих цілей. Але яке це має відношення до Дня Перемоги, вшанування ветеранів і пам’яті загиблих? Яке це має відношення до реальних потреб людей?

Ніякого! Бо реальні потреби і реальний ворог – в іншому місці, і це яскраво довела інша акція, яка відбулася в Севастополі 8 травня.

Парк гніву

Ця історія розпочалася рік тому. За кілька днів до звільнення тодішнє керівництво Севастопольської міськдержадміністрації на чолі з Сергієм Куніциним видало сотні розпоряджень, якими розподілило понад дві з половиною тисячі гектар найбільш привабливої землі у місті.

Причому деякі ділянки видавалися по такому захмарному "бєспрєдєлу", що в голові не вкладається. УП уже писала про історію навколо розподілу охоронної зони Херсонесу, коли місцеві мешканці зібралися і знесли паркан, яким огородили майбутнє будівництво. Але Херсонес – це лише один з сотні епізодів.

Так, 2 квітня 2010 такий собі Дачно-будівельний кооператив "Александрія" на підставі розпорядження СМДА № 980-р отримав для будівництва котеджів 18,5 га землі на Північній стороні Севастополя. "Родзинка" в тому, що ця земля – це територія парку "Учкуївка", який є єдиною великої зеленою зоною у цьому районі.

У Генплані Севастополя, затвердженому у 2005, ця територія закріплена як "землі зеленої зони загального користування". У 2007 році міська рада Севастополя прийняла розпорядження про облаштування місця відпочинку у парку, винесення його меж у натуру, виділила на це гроші. Відповідні записи були зроблені у кадастрі.

Таким чином, на юридичному рівні парк вважався об’єктом благоустрою, який аж ніяк не можна поділити і роздати під котеджі. Тим не менш, власники ділянок отримали державні акти на землю.

Робилося все це потай, але влітку минулого року громадськість дізналася, що парк вкрадений. Нова влада під керівництвом Валерія Саратова начебто почала боротьбу за повернення парку громаді. Зокрема, Саратов скасував розпорядження свого попередника і по цій ділянці, і по багатьох інших.

Під час місцевих виборів тема "повернення земель, вкрадених Куніциним", стала однією з головних в кампанії регіоналів. Але вибори скінчилися, і почалося найцікавіше.

По-перше, ділянки, начебто "повернуті місту", почали активно продаватися через цілу низку агенцій нерухомості. По-друге, власники держактів у судах підтвердили свої права на землю.

Нова влада, яка повністю складається з представників ПР, з одного боку, приховала від людей свої програші у судах. А з іншого, чиновники міської адміністрації, які відповідають за архітектуру та містобудування, у лютому-березні 2011 видали усі необхідні погодження для забудови ділянок, зокрема, у згаданому парку "Учкуївка".

Далі події розгорталися цілком прогнозовано. 28 квітня на території парку був виритий перший котлован під будівництво першого двоповерхового котеджу…

Незгода по земельному питанню

Зважте на контекст ситуації. Севастополь готується до святкування Дня Перемоги. Увага влади і ЗМІ прикута до цієї події. Поряд з сюжетами про різноманітні акції з ветеранами, інформаційний простір насичений повідомленнями про епопею з червоними прапорами: прийнятий закон, Литвин його підписав, Янукович – ще ні, влада в регіонах десь підтримує, десь – ні, а у Львові націоналісти готуються все спаплюжити і тому подібне.

На цьому тлі кілька місцевих активістів і громадських організацій ініціюють проведення сходу громадян на захист парку.

Про намір зібрати людей оголошено 2 травня. Вже кілька днів тривають вихідні. Ще кілька вихідних попереду. Більшість людей відпочиває, хтось порається на дачах. При цьому доносити інформацію до людей організатори зібрання можуть лише через веб-сайти та листівки, які розклеюють по району, бо преса та ТБ мобілізована на висвітлення святкових приготувань.

Що в підсумку?

Організатори заходу подали заявку на проведення акції на 200 осіб. Реально у зібранні, яке відбулося 8 травня, взяли участь понад 1500, причому понад 960 зареєструвалися, вказавши усі паспортні дані. Через велику кількість присутніх зібрання почалося на годину пізніше, бо 10 волонтерів, які реєстрували людей, просто не встигали це робити.

Учасники зборів, не дивлячись на вихідний день, по півгодини чекали реєстрації у довжелезних чергах, ніхто не скаржився і не розходився.

Не було ніякої партійної агітації, тільки саморобні лозунги. Під час мітингу відбувся показовий момент. Постало питання, що робити з вже виритим котлованом? Люди проголосували – засипати! – і почали скидатися грошима, щоб викликати техніку.

Присутній на мітингу керівник Нахімовської районної держадміністрації Геннадій Плотников особисто дав вказівку викликати бульдозер, щоб засипати яму. Він усвідомлював, що діє всупереч закону, бо рішення судів – на користь землевласників, усі погодження є, і в парку можна проводити будівництво. Але чиновник також розумів, що якщо він не очолить процес закопування, люди його самого поховають у цьому котловані.

Яму засипали десь на третину, Плотников пообіцяв одразу після свята виділити техніку, яка довершить справу. Але обіцянку не виконав. Тому 10 травня активісти на зібрані гроші самі викликали бульдозер, який продовжив засипати котлован.

Зауважте, 10 травня, коли через ТБ людям намагаються нав’язати обговорення сутичок у Львові, у Севастополі на форумах більше обговорюють подальші дії задля збереження парку. Бо саме це насправді цікавить людей.

Керманичі Севастополя, які проігнорували зібрання, не на жарт перелякалася. Бо зрозуміли, що ніхто нікому нічого не платив, нікого силою не змушували приходити. Півтори тисячі людей самі прийшли, бо їх вже дістали! На тлі загального невдоволення (тарифи, ціни, тощо) з’явився дуже конкретний привід висловити своє ставлення до всього, що відбувається. І усі намагання чимось відволікти людей не спрацьовують.

Тож варто переглянути перелік "переможців" львівських подій, що його навів Остап Кривдик. Бійки у Львові людей від проблем сьогодення особливо не відволікають. Сутички лише підвищують загальну агресію і невдоволення людей владою.

Інформаційна піна здійнялася і досить швидко осяде. Замість неї до багатьох прийде розуміння, що вороги відрізняються не кольором прапорів, не іншим баченням історії чи мовою. Вони відрізняються нехтуванням законів, корупцією та безмежною жадібністю. І люди вже навчилися бачити хто є хто і діяти відповідно.

Олексій Копитько, керівник проекту ФЛОТ2017, для УП